Экономические науки/12. Экономика сельского хозяйства

К.е.н. Белевят О.А.

Миколаївського державного аграрного університету

Теоретичні аспекти розвитку сільських територій як багатофункціональної системи

Сукупність необхідних для розвитку сільських територій функцій формують її як систему, а співвідносність різних функцій у кожному конкретному випадку визначають функціонально-структурну своєрідність кожного сільського територіального утворення. Наявність земельних та людських ресурсів, історичні, етнографічні та природні умови формування та розвитку сільських територій зумовлюють їх багатофункціональність. До основних з них слід віднести економічну, соціальну, демографічну, виробничу, організаційно-управлінську, природно-відтворювальну, рекреаційно-оздоровчу, культурну та духовну функції.

Економічна функція сільських територій зумовлена тим, що на них створюються матеріальні блага, які призначені задовольняти важливі нужди та потреби споживачів [105, с. 16-24; 122, с. 75-78; 139, с. 252-258]. В умовах ринкової економіки даний процес відбувається в умовах конкуренції, економічної самостійності суб’єктів господарювання, вільного вибору останніми партнерів для ефективного ведення господарства, ціноутворення під впливом попиту та пропозиції за відповідного державного регулювання. Адже сільськогосподарська продукція формує основу продовольчої безпеки як державного, так і регіонального, місцевого та особистого рівнів, а також закладає фундамент економічної незалежності країни.

Соціальна функція сільських територій пов’язана із життям та стосунками людей, які на ній проживають [106, с. 188-196; 147, с. 530-540; 150, с. 181-186; 165, с. 69-76; 167, с. 94-99; 169, с. 127-131]. Стрижнем сільської території виступає сільське населення, основу якого формують селяни. У системі суспільних відносин цю категорію населення поєднує проживання в селі. Вони зайняті переважно сільськогосподарським виробництвом та сферами, що забезпечують життєдіяльність сільської громади.

Демографічна функція сільських територій полягає в тому, що в сільській місцевості відбувається відтворення як сільського населення, так і сільських населених пунктів різних видів [30, с. 98-104; 59; 172, с. 359-363].

Виробництво продукції рослинництва і тваринництва постає однією з основних задач сільських територій. Їх виробнича функція здійснюється завдяки поєднанню в сільській місцевості сукупності необхідних для розширеного відтворення матеріальних благ людських, земельних, технічних, технологічних, фінансових та організаційно-управлінських ресурсів, витрати на які покривають ринкові ціни [154, с. 4-9].

Організаційно-управлінська функція сільських територій, де первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень визнається територіальна громада села (селища). Систему місцевого самоврядування сільських територій формують: територіальна громада; сільська (селищна) рада; сільський (селищний) голова; виконавчі органи сільської (селищної) ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси відповідних територіальних громад; органи самоорганізації населення, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села (селища).

Природно-відтворювальна функція сільських територій ґрунтується на тому, що постачає для виробництва та споживання необхідні природні ресурси, які знаходяться у відкритому доступі, спільному користуванні місцевої територіальної громади та приватному володінні її громадян. Природне навколишнє середовище сільських територій – земля, вода, повітря використовуються в сільськогосподарському виробництві, де економічні та природні відтворювальні процеси тісно пов’язані між собою. При цьому економічні результати господарювання значною мірою визначаються умовами функціонування рослинного та тваринного світу. Крім суто виробничої функції природне середовище сільських територій використовується для демографічного відтворення населення, відпочинку людей та їх та оздоровлення.

Рекреаційно-оздоровча функція сільських територій належить до числа базових. Її підґрунтям виступає, з одного боку, вироблена продукція, що вирішує як продовольчу, так і оздоровчу функцію, з іншого - рекреаційна діяльність сільської громади, яка може використовувати в цих цілях , антропогенні та історичні ресурси, природні ландшафти, рослинний і тваринний світ, водні ресурси, пасовища, сінокоси, лісові масиви, сільські населенні пункти. До певної міри рекреаційно-оздоровчу функцію виконує власне сільська праця, що пов’язана з фізичними навантаженнями біля землі, тісними контактами з природним середовищем, рослинами та свійськими тваринами. Адже кожна сільська територія наділена унікальними історичними, природними та антропогенними ресурсами, сильні та слабкі сторони яких можуть бути задіяні при економічному розвитку конкретної місцевості.

Культурна функція сільських територій витікає з тієї сукупності матеріальних та духовних цінностей, що була створена вітчизняним селянством протягом його існування. Тому культурна функція, з одного боку, опирається на соціально-економічний рівень аграрного виробництва, а з іншого – на здобутки, що служать задоволенню духовних потреб як селян та сільської громади, так і всього суспільства й людства. Сучасний проблемний характер здійснення культурної функції сільських територій зумовлена соціально-економічним занепадом села та культурною кризою.

Духовна функція сільських територій проявляється тим, що духовність селянства формувала і продовжує творити внутрішній світ української нації. Базою духовної функції сільської території виступає внутрішній світ сільської людини, яку приваблює в сільському способі життя не лише матеріальний достаток, але й розуміння своєї людської значущості та вагомість власного соціального положення в суспільстві. Духовна функція сільської території зміцнюється за рахунок ствердження цінності селянина та сільської громади через делегування їм прав, обов’язків і відповідальності щодо господарювання, покладаючись на власні знання, силу розуму, винахідливість, мужність, уяву про добро і зло. [13, с. 14].