Франчук Ю.О.

Луцький національний технічний університет

Вплив рівня економічного розвитку регіону на рівень життя населення

Численні дослідження показують, що диференціація рівня життя населення має поселенську (місто-село) та регіональну (центр-периферія) специфіку. Найбільшою мірою рівень добробуту громадян конкретної країни залежить від наближеності до промислово-розвинених регіонів та від географічних чинників. Не можливо домогтися процвітання скрізь і одночасно. Це твердження є справедливим для всіх географічних масштабів - місцевого, національного, світового.

По мірі розвитку країн зростає концентрація їх населення та економічної діяльності.  Найбільш оптимальним показником економічної концентрації на місцевому рівні можна вважати темпи урбанізації - зростання щільності населення і економічної діяльності у великих і малих містах.

У більш урбанізованих і процвітаючих районах розрив між містом і селом у рівні життя менший. Проте у районах з високим рівнем урбанізації існує тенденція до збереження стійких розривів за основними показниками рівнями життя Проживання у нетрях третини населення міста у країні, що розвивається, є досить звичним явищем [1].

Регіонами, міське населення яких зосереджене переважно в дуже великих містах, є Миколаївська (62,6%) та Запорізька (56,1%) області; у великих містах - Чернівецька (63,8%), Полтавська (59,7%) та Хмельницька (54,2%) області, а також АРК - 53,9%. Середня питома вага населення середніх міст (50-100 тис.осіб) складає 16,2%.

Серед загальної кількості міських населених пунктів найбільшою є чисельність малих міст - 360 одиниць. Найбільше малих міст зосереджено у Львівській області (41), Донецькій (36) та Луганській (26), а також у Київській області (22 разом із Чорнобилем та Прип’яттю).

Серед категорії середніх міст найбільше припадає на Донецьку область (9), Луганську (6) та Дніпропетровську (4) області. В решті регіонів України зосереджено від 1 до 3 середніх міст. Міста-мільйонники, яких на початок 2009 року налічувалося 4, розташовані у Дніпропетровській, Одеській, Харківській та Київській областях.

Як вже зазначалося, у теперішній час в містах проживає 68,5% населення України. При цьому частка міських поселень в Україні складає всього лише 1,54% від загальної кількості населених пунктів. Характерна риса міських поселень України - їх нерівномірне розміщення на території країни. Найбільше міських населених пунктів сконцентровано у Донецькій (52), Львівській (44), Луганській (37), Київській (26) та Дніпропетровській області (20) [4].

Якщо простежити тенденції оплати праці за регіонами в Україні, то можна побачити певну закономірність: регіони, основна діяльність яких орієнтована на промислове виробництво, що мають широкі транспортні мережі та експортно-орієнтовані галузі, характеризуються високим рівнем оплати праці. Проблеми регіональної та міжгалузевої диференціації заробітної плати значно поглиблюють соціальну напруженість у суспільстві,  стимулюють еміграцію,  особливо з регіонів,  які характеризуються низьким рівнем оплати праці [2].

Регіональна диференціація населення України за рівнем загальних доходів, середньомісячної заробітної плати, також обсягом витрат і заощаджень та ін. подана у таблиці 1.

Слід розглянути диференціацію заробітної плати працівників за видами промислової діяльності. Найвищі розміри номінальної заробітної плати за видами промислової діяльності спостерігаються у працівників, які займаються такими видами промисловості: видобування енергетичних матеріалів та виробництво коксу, продуктів нафтопереробки (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області), що в 1,42 - 1,57 рази перевищує середній рівень заробітної плати за видами промислової діяльності по Україні [2].

 

 

Таблиця 1

Показники соціального розвитку регіонів України у 2010 році

 

Доходи населення

(млн.грн)*

 

Динаміка середньомісячної ЗП

(грн.)*

Рівень середньомісячної заробітної плати за регіонами до рівня ЗП**

Частка домогосподарств із середньодушовими загальними доходами нижче ПМ*

Витрати та заощадження населення*

Попит на робочу силу*

%

відхилення від середнього значення

%

% від  загального по Україні

 

Україна

1101015

2239

88,92

11,08

16,1

100,0

63,9

АРК

39282

1991

88,92

-11,08

19,3

3,6

2,8

Вінницька

33448

1782

79,59

-20,41

18,5

3,0

0,6

Волинська

19194

1692

75,57

-24,43

26,9

1,7

0,8

Дніпропетровська

88980

2369

105,81

5,81

13,5

8,1

7,7

Донецька

118554

2549

113,85

13,85

11,6

10,8

2,9

Житомирська

25957

1785

79,72

-20,28

23,8

2,4

1,8

Закарпатська

20812

1846

82,45

-17,55

30,8

1,9

0,9

Запорізька

45379

2187

97,68

-2,32

14,4

4,1

1,6

Івано-Франківська

26537

1927

86,07

-13,93

20,3

2,4

0,2

Київська

42338

2295

102,50

2,50

8,7

3,9

3,2

Кіровоградська

20069

1815

81,06

-18,94

19,3

1,8

0,6

Луганська

51523

2271

101,43

1,43

16,7

4,7

2,0

Львівська

55162

1941

86,69

-13,31

23,4

5,0

2,3

Миколаївська

25724

2122

94,77

-5,23

12,6

2,3

1,1

Одеська

52828

2046

91,38

-8,62

14,0

4,8

2,6

Полтавська

34548

2102

93,88

-6,12

14,7

3,1

1,8

Рівненська

22170

1960

87,54

-12,46

19,3

2,0

0,8

Сумська

24693

1866

83,34

-16,66

15,5

2,2

0,7

Тернопільська

19399

1659

74,10

-25,90

26,4

1,8

0,9

Харківська

67377

2060

92,01

-7,99

10,8

6,1

3,3

Херсонська

20776

1733

77,40

-22,60

30,6

1,9

1,1

Хмельницька

26699

1786

79,77

-20,23

20,3

2,4

0,4

Черкаська

25886

1835

81,96

-18,04

12,5

2,4

0,3

Чернівецька

15911

1772

79,14

-20,86

19,2

1,5

0,7

Чернігівська

23021

1711

76,42

-23,58

16,8

2,1

0,9

м.Київ

145798

3431

153,24

53,24

5,9

13,2

20,9

м.Севастополь

8950

2167

96,78

-3,22

4,2

0,8

1,0

*- за даними Держкомстату [5]

** - розрахунок автора

У той же час дещо нижчою залишилась заробітна плата у працівників за такими видами промисловості: текстильна промисловість та пошиття одягу, виробництво деревини та виробів з деревини, що становить 49 - 61 відсоток середнього рівня заробітної плати за видами промислової діяльності по Україні (Херсонська, Чернігівська, Поліський, Карпатський регіон)[2].

Для подолання проблем соціальної нерівності слід використовувати комплексний підхід щодо відстеження інформації про економічний та соціальний стан регіонів,  а також ефективно використовувати отриману інформацію у розробці державних програм щодо її подолання. 

Заходи, що сприяють подоланню бідності у промислово неінтенсивних регіонах визначення умов, які сприяють політиці ефективної боротьби з бідністю;  удосконалення довгострокового планування; створення умов активізації місцевими громадами нових соціальних програм;  підтримка ініціатив щодо ефективного розподілу бюджетних ресурсів на програми подолання бідності;  розвиток місцевих ініціатив щодо створення нових робочих місць;  пропозиції щодо самофінансування механізму боротьби з бідністю в регіоні на основі соціального партнерства [3]

Таким чином, існує необхідність вдосконалення системи фінансового забезпечення регіонального розвитку. Це має здійснюватися шляхом комплексного та ефективного використання всіх джерел фінансових ресурсів та оптимізації їх структури. Цілеспрямована державна політика має бути направлена на забезпечення випереджальної інвестиційної активності в тих регіонах, де можливості самостійного розвитку обмежені.

1. Іжа М.М. Територіальні чинники регіонального розвитку / Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв : Наук. журнал. - К. : Міленіум. - 2010. - № 3. - С.195-199.

2. Калиниченко М.В. Тенденції оплати праці в Україні//Управління розвитком. – 2010. - №13 (89). – С. 15-17.

3. Лінькова О.Ю. Регіональні цільові програми вирішення проблем бідності населення//Вісник Національного Технічного університету «ХПІ». – 2010. - №62. – С.75-77

4. Ломоносов, Дмитро. Оцінка ступеня урбанізації в регіонах України// Економіст. - 2010. - N 7. - С. 30-33

5. Сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/