К.е.н. Мехеда Н. Г., Шатунова М.

Черкаський національний університет ім. .Б.Хмельницького Україна

СТАН СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ЧИННИКИ ТА СКЛАДОВІ

Реформування економічної сфери в Україні супроводжуються значними соціальними втратами. Накопичені соціальні проблеми за своєю гостротою та вагомістю наслідків набувають характеру загроз національній безпеці в соціальній сфері. Стан соціальної безпеки України обумовлений поглибленням демографічної кризи. Відсутнє просте відтворення населення, скорочується тривалість життя, зростає смертність та знижується народжуваність, виникає загроза вимирання нації. Щоб вивести країну з даного стану, потрібна ефективна соціальна політика.

Інститутами і механізмами соціальної політики держави є:

- обов’язкове соціальне страхування (пенсійне, медичне, тимчасової втрати працездатності, народження, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання);

- добровільне соціальне страхування (пенсійне, медичне, по безробіттю, життя та здоровя’, майна);

- державна соціальна допомога (грошові виплати, допомоги та компенсації вразливим верствам населення);

- державні соціальні гарантії (безплатної медичної допомоги, безплатної освіти, доступного житла, доступних культурних і оздоровчих закладів);

- послуги громадських організацій (спілки споживачів, спілки інвалідів, спілки чорнобильців, спілки благодійних організацій) [1].

Актуальність вирішення суб’єктами соціальної політики держави поставлених завдань через застосування відповідних інститутів і механізмів коригується під впливом європейських та світових стандартів соціальної політики, так званою „Державою соціального добробуту”. Стан безпеки соціальної сфери суспільства визначається сучасним характером внутрішніх та зовнішніх загроз в їх загальному вигляді.[1]

Комплексність визначення стану соціальної безпеки забезпечує сполучення статистичних та соціологічних вимірів. Результати експертних опитувань вітчизняних фахівців з проблем економічної та соціальної безпеки, визначили загрози соціальній безпеці: сталість низького рівня життя населення України, неефективність політики доходів (80 та 50%); руйнування трудового та інтелектуального потенціалу країни, відсутність умов його збереження (67 і 41%); поглиблення соціально-демографічної кризи, скорочення чисельності населення, зменшення тривалості життя, зростання смертності та захворюваності (54 і 26%); погіршення стану здоров’я населення при одночасній відсутності активної державної політики щодо його збереження (49 і 35%), знецінення національної робочої сили, незабезпеченість її повноцінного відтворення (45 і 33%). Серед причин, які обумовлюють значну диференціацію соціально-економічного розвитку регіонів України, визначено: критичний стан малих міст та сіл, шахтарських поселень у районах закриття вугільних шахт та відсутність ефективних заходів щодо їх відродження та підтримки (56 і 31%); відсутність балансу інтересів у системі “центр-регіон” (33 і 42%); зростання кількості депресивних регіонів в Україні (31 і 38%); відсутність умов та механізмів забезпечення рівних стартових можливостей життєдіяльності населення регіонів з урахуванням мінімальних гарантій держави та бюджетної забезпеченості одного мешканця (31 та 33%). Встановлено, що загальний стан соціальної безпеки має тенденцію до покращення, а система регіонального управління відповідно до потреб забезпечення соціальної безпеки має тенденцію до погіршення.[2]

Розв’язання проблем, які стосуються соціальної безпеки, має здійснюватись за такими основними напрямками державної політики, а саме:

соціальний захист і регулювання доходів населення, регулювання рівня та якості життя населення, податкове регулювання економіки, державне регулювання цін та тарифів, фінансово-бюджетне регулювання економіки, соціальне партнерство.

Соціальна безпека може бути розглянута при макрорівневому підході як здатність її суб’єктів використовувати інструменти державного регулювання з метою протидії та запобіганню впливу внутрішніх і зовнішніх загроз з метою забезпечення стабільної соціально-економічної ситуації в державі, створення цивілізованих умов життя громадян, реалізації стратегічних цілей соціальної політики з переважною орієнтацією на використання внутрішніх ресурсів [3].

Відповідно цього визначення головною метою соціальної політики в державі можна вважати створення умов для посилення рівня соціального захисту та соціальної безпеки в суспільстві, досягнення соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності.

Тому аналіз соціальної безпеки на макро- та мезо-рівні, особливо за умов макроекономічної нерівноваги в Україні, потребує виявлення внутрішніх і зовнішніх загроз, які, з одного боку, ускладнюють реалізацію всієї сукупності національних інтересів, а, з іншого боку, викликають необхідність у виявленні засобів їх мінімізації на всіх рівнях.

Список використаних джерел:

1. Хомра О.У. Соціальна безпека: виклики, загрози, критерії / О.У.Хомра,

Т.Є. Русанова // Стратегічна панорама. – 2009. - № 1. – С. 73 – 79.

2. Куценко В.І., Остайфічук Я.В. Трансформація соціальної сфери України:

регіональний аспект: Монографія / За ред. С.І. Дорогунцова. – К.:

Оріяни, 2005. – 400 с.

3. Давидюк О.О. Соціальна безпека: проблеми теоретичного аналізу та побудови системи показників - http://cpsr.org.ua