Экономические науки/ 1. Банки и банковская система

к.е.н. Горбунова А.В.,

Запорізький національний університет, Україна

Удосконалення методичного підходу до оцінки кредитоспроможності позичальників

В умовах ринкової економіки визначення рівня кредитоспроможності позичальників є обов’язковою процедурою, яку проводять банки, для прийняття рішення про доцільність надання їм кредиту, що також суттєво впливає на встановлення рівня ціни кредитних ресурсів.

Незважаючи на існуючий значний теоретико-практичний досвід у сфері оцінки кредитоспроможності позичальників, його ефективному використанню на українських підприємствах заважає ряд обставин. По-перше, нормативи ліквідності, фінансової стійкості, розроблені державними органами, запропоновані в цілому для національного господарства, а тому не враховується специфіка діяльності підприємств окремих галузей. По-друге, коефіцієнти, що використовуються для оцінки фінансового стану підприємств, спрямовані на минуле, а кредитоспроможність повинна оцінювати майбутню їх платоспроможність.

Наукові джерела і практика господарювання свідчать про наявність багатьох методичних підходів щодо розрахунку кредитоспроможності позичальників. Незважаючи на це, більшість з них передбачає при цьому використовувати декілька груп працівників, які і визначають рівень кредитоспроможності – надійність позичальника [1,2,3,4]. Так , у [3] для цієї мети прогнозується використовувати чотири групи коефіцієнтів:

1. Коефіцієнти ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт проміжної ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності).

2. Коефіцієнти фінансової стійкості і платоспроможності (коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами, коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансування, коефіцієнт маневреності коштів, коефіцієнт мобільності коштів).

3. Коефіцієнти ділової активності (коефіцієнт загальної оборотності коштів, коефіцієнт оборотності оборотних коштів, коефіцієнт оборотності немобільних коштів, коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості).

4. Коефіцієнти прибутковості (коефіцієнт рентабельності продажів, коефіцієнт рентабельності активів, коефіцієнт рентабельності власного капіталу).

Розрахунок коефіцієнтів здійснюється на основі балансу і звіту про фінансові результати. При цьому фактичні значення показників порівнюють з їх нормативним значенням, враховуючи ваговий коефіцієнт.

Такий підхід до визначення кредитоспроможності позичальника має суттєві недоліки, що пов’язані з використанням у якості інформаційної бази аналізу фінансової звітності, яка певною мірою характеризує фінансовий стан підприємства на звітну дату, тобто у статиці, і спрямований на минуле.

Застосування коефіцієнтного аналізу в сучасних економічних умовах господарювання, як свідчать дослідження, у ряді випадків має суттєві обмеження. Це стосується, насамперед, застосування єдиних нормативів ліквідності оборотних активів для підприємств усіх галузей національного господарства. Застосування єдиних нормативних значень фінансових коефіцієнтів для позичальників усіх галузей часто може призвести до помилкових рішень при прийнятті банками рішення про надання кредитів, а також встановленні ціни кредитних ресурсів.

Для виправлення цього недоліку можна використати методичний підхід, який ґрунтується на інтегральній оцінці фактичних і нормативних значень показників діяльності позичальника, який передбачає формування еталонної динаміки стану суб’єкта господарювання [6].

Нормативна система значень показників являє собою еталонну динаміку фінансово-господарського стану підприємства, яка відбиває найкраще розташування всіх показників, які характеризують цей стан, за темпами їх росту. Відхилення реальної динаміки значень показників від еталонної, виражене, наприклад,через коефіцієнти кореляції цих двох рангів, і буде являти собою інтегральну оцінку цієї самої реальної динаміки.

Вибір показників, що утворюють нормативну систему, здійснюється на основі фінансових коефіцієнтів, що розраховуються на основі балансу і звіту про фінансові результати суб’єкта господарювання.

Формування динамічного ряду показників здійснюються у такій послідовності:

1) обґрунтування множини показників;

2) економічна інтерпретація співвідношення темпів зростання показників;

3) еталонне упорядкування пар показників за темпами їх зростання;

4) ранжування показників.

Для аналізу можна відібрати такі показники, які характеризують умови формування рівня кредитоспроможності позичальника, а саме: чистий прибуток (ЧП); валовий прибуток (ВП); чистий дохід (виручка) (ЧД); вартість активів (А); середня величину власного капіталу (ВК); середня величина позикових коштів (ПК); середня короткострокова заборгованість (КЗ); середня поточна дебіторська заборгованість(ДЗ).

Співвідношення між вказаними вище показниками характеризують такі фінансові коефіцієнти: рентабельність власного капіталу; рентабельність продукції; рентабельність виручки від реалізації продукції; рентабельність активів; співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості; оборотність активів; співвідношення власного і позикового капіталу.

Далі проводимо еталонне упорядкування пар показників за темпами їх зростання. Зростання першого коефіцієнта оцінюється як благоприємна тенденція. Отже, у моделі динаміки темпи зростання чистого прибутку повинні випереджувати темпи зростання (Т) власного капіталу: Т(ЧП)>Т(ВК).

На основі такого підходу встановлені еталонні співвідношення між показниками: Т(ЧП) > Т(ВК); Т(ЧП) > Т(ЧД); Т(ЧП) > Т(А); Т(КЗ) > Т(ДЗ); Т(ВР) > Т(А); Т(ВК) > Т(ПК).

Послідовно розглянувши усі парні співвідношення, можна побудувати загальне упорядкування показників, котре і буде виступати у ролі моделі динаміки фінансового стану підприємства:

(ЧП) > Т(ВП) > Т(ЧД) > Т(ВК) > Т(А) > Т(ПК) > Т(КЗ) > Т(ДЗ). (1)

Такий розподіл рангів свідчить про те, що чистий прибуток повинен зростати більш високими темпами, ніж інші показники. Це означає, що витрати виробництва повинні знижуватися, виручка від продажу – зростати, а власний капітал та активи використовуватися більш ефективно за рахунок прискорення їх оборотності.

Для визначення тісноти зв’язку між еталонним і фактичним упорядкуванням показників може бути використаний коефіцієнт Спірмена, а тіснота зв’язку оцінена за допомогою шкали Чеддока.

Використовуючи такий підхід до оцінки кредитоспроможності, банки можуть формувати ціну кредитних ресурсів, які вони надають позичальникам. Надбавка до ціни кредитних ресурсів у залежності від сили зв’язку між еталонним і фактичним упорядкуванням аналізованих показників може встановлюватися з урахуванням необхідності формування резерву під кредитні ризики залежно від фінансового стану позичальника.

Література

1. Міщенко В. І. Банківські операції [підручник] – 2-ге вид., перероб. і доп. /В. І. Міщенко, Н. Г. Слав׳янська, О. Г. Коренєва. – К.: Знання, 2007. – 796с. – (Вища освіта XXI століття).

2. Владичин У. В. Банківське кредитування [навч. посібник]/ У.В.Владичин / за ред. д-ра екон. наук, проф. С. К. Реверчука. – К.: Атіка, 2008. – 648с.

3. Денисенко М. П. Кредитування та ризики [навч посібник]/ М.П. Денисенко, В.М. Домрачев, В. Г. Кабанов та ін.. – К.: «Видавничий дім «Професіонал»»,2008. – 480 с.

4. Дмитренко М. Г. Кредитування і контроль [навч. метод. посібник (у схемах і коментаріях)] /М.Г. Дмитренко, В.С. Потлатюк. – К.: Кондор,2005. – 296с.

5. Смовженко Т. С. Кредитування і контроль [навч посібник]/ Т.С.Смовженко , Р.Р. Коцовська, В.М. Крупський та ін.. – Львів: ЛБІ НБУ, 2004. – 135с.

6. Ковалев В.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия [учебник] / В.В. Ковалев, О.Н. Волкова. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 424с.

7. Башина О. Э. Общая теория статистики: статистическая методология в изучении коммерческой деятельности [учебник] / О.Э. Башина, А. А. Спирин, В. Т. Бабурин и др.; под ред. О.Э. Башиной, А. А. Спирина. – 5-е изд. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 440с.