ПОДАТКОВІ ПЕРЕШКОДИ ІНВЕСТИЦІЙНО - ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

ПОДАТКОВІ ПЕРЕШКОДИ ІНВЕСТИЦІЙНО - ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

К.е.н., доц. Демчук Н.І., ас. Крючко О.С.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Зростання масштабів податкових втрат в межах національної економічної системи свідчить про неспроможність сучасного ринкового механізму до ефективного регулювання цього явища. Інституціональна система, яка існує в нашій державі не забезпечує позитивну реалізацію економічних функцій суб’єктів господарювання, з одного боку, та держави – з іншого. Формування ефективної інституціональної системи, здатної протидіяти податковим втратам, є актуальним завданням економічної науки та практики. Вагомий внесок у розвиток інституціонального напряму в економічній теорії розвивали зарубіжні та вітчизняні вчені, серед яких Дж. Бюкенен, А. Есташе, Д. Норт, О. Соскін та ін. Разом з тим, особливості формування інституціональних умов організації протидії податковим втратам недостатньо висвітлений у науковій літературі.

До формальних правил відносять сукупність політичних (законодавчих та юридичних), економічних правил та контрактів. Неформальні правила не можуть бути чітко визначеними. Це деякі узагальнення закономірностей, які склалися в діючій практиці господарювання та були викликані раціональною логікою отримання доходів. Ефективні ринки з’являються тільки завдяки функціонуванню інститутів, які забезпечують зниження трансакційних витрат.

Як зазначає Дж. Бюкенен, ефективність діяльності інститутів повинна визначатись забезпеченням суспільства необхідними благами. Несправедливим вважається примус суб’єктів господарювання до сплати податків, які в подальшому витрачатимуться на діяльність, не пов’язану з інтересами платників податків, або, навіть, суперечать їм. Особи погоджуються до примусу зі сторони держави, тільки тоді, якщо кінцеві результати політичного обміну будуть відповідати їх потребам. При відсутності моделі вільного обміну, будь-які методи державного примусу будуть суперечити індивідуальним цінностям, на основі яких будується ліберальний суспільний устрій.

Соскін О. стверджує, що інституціональна система (передусім розглядаючи її стосовно України) складається із таких важливих груп елементів: 1) Конституція, закони, постанови, нормативно-правові акти тощо; 2) монополія, конкуренція, мотивація, підприємницьке та інвестиційне середовище, ринкова інфраструктура; 3) кредитна, валютна і податкова системи, бюджет, механізми державного фінансового контролю, дозвільна система; 4) контрактні відносини між суб’єктами господарювання; 5) ділова етика, звичаї, традиції та ін.

Ми схильні припустити, що фіскальні інститути – це: по перше, «правила гри» які закріплені в законах, нормативних актах, соціальних нормах; по-друге, органи державної влади, які регулюють та контролюють сплату податків.

В ситуації, коли обсяги податкових втрат держави зростають, оскільки виникають проблеми, як з визначенням характеристик об’єктів обміну, так із забезпеченням дотримання його умов, відкриваються можливості для порушення податкового законодавства, що приносить значну вигоду суб’єктам підприємницької діяльності. Для того, щоб цього не припустити, необхідно створювати відповідні інституціональні системи, які б обмежували суб’єктів обміну, і цим, мінімізували втрати держави внаслідок ухилення та уникнення від оподаткування.

Зростання масштабів податкових втрат в межах національної економічної системи свідчить про неспроможність сучасного ринкового механізму до ефективного регулювання цього явища. Інституціональна система, яка існує в нашій державі не забезпечує позитивну реалізацію економічних функцій суб’єктів господарювання, з одного боку, та держави – з іншого. Таким чином, формування ефективної інституціональної системи, здатної протидіяти податковим втратам, є актуальним завданням економічної науки та практики. Вагомий внесок у розвиток інституціонального напряму в економічній теорії розвивали зарубіжні та вітчизняні вчені, серед яких Дж. Бюкенен, А. Есташе, Д. Норт, О. Соскін та ін. Разом з тим, особливості формування інституціональних умов організації протидії податковим втратам недостатньо висвітлений у науковій літературі.

Д. Норт визначає поняття «інститут» як набір формальних правил, неформальних обмежень та механізмів їх примусового впровадження. Важливим є те, що формальні правила держава може змінити, а неформальні обмеження трансформуються дуже повільно. До формальних правил відносять сукупність політичних (законодавчих та юридичних), економічних правил та контрактів. Неформальні правила не можуть бути чітко визначеними. Це деякі узагальнення закономірностей, які склалися в діючій практиці господарювання та були викликані раціональною логікою отримання доходів. Ефективні ринки з’являються тільки завдяки функціонуванню інститутів, які забезпечують зниження трансакційних витрат.

Сучасна економіка, яку визначають як постіндустріальну, інформаційну або економіку знань, характеризується випереджальним розвитком сфери послуг. Роль сфери послуг в забезпеченні інноваційності економіки є багатогранною. З одного боку до сфери послуг відносяться наукові дослідження, освіта, діяльність у сфері інформатизації, які безпосередньо формують науково-технічний прогрес, створюють нові знання, формують основу інноваційного розвитку всіх сфер економіки. З іншого – в самій сфері послуг поширюються інноваційні форми їх надання, зокрема електронна комерція як інновація в торгівлі, дистанційна освіта тощо.

Будь який розвиток потребує інвестицій, при чому враховуючи, що великі підприємства, які зосереджені в основному в промисловості, у якості джерела інвестування можуть використовувати власні кошти та залучати кошти зовнішніх інвесторів шляхом емісії акцій та облігацій, в той час як в сфері послуг в основному функціонують малі та середні підприємства, які не мають такої можливості, очевидним стає першочергова важливість кредитування підприємств сфери послуг комерційними банками.

За даними Національного банку України на кінець лютого 2011 року частка сфери послуг в кредитах, наданих нефінансовим корпораціям, складає 56,6%, тобто може скластись враження, що банки достатньо кредитують сферу послуг. Але розглянувши структуру цього кредитного портфелю, побачимо, що 34,6% кредитів надано торгівлі, а на всі інші види послуг залишається всього 22% обсягу кредитів. Практично не кредитуються підприємства, що займаються науковими дослідженнями та розробками – 0,15%, діяльністю у сфері інформатизації – 0,48% та в освіті – 0,03%.

Однією з причин такого стану є відсутність досвіду у комерційних банків щодо кредитування підприємств сфери послуг, які значно відрізняються з точки зору оцінювання їх кредитоспроможності від промислових підприємств.

Необхідно відмітити, що сфера послуг є більш гнучкою та стабільною складовою економіки України. Підтвердження цьому можна знайти, аналізуючи данні щодо експорту та імпорту товарів та послуг. Якщо експорт товарної продукції в період кризи значно зменшився (в 2010 р. склав 59,3% до обсягу 2009 р.) та дуже повільно відновлюється (в 2011 р. досягнув 76,8% від 2009 р.), то експорт послуг зменшився всього на 18,6 відсотків в 2010 р. по відношенню до 2009 р., а в 2011 р. практично відновив рівень 2009 р. При цьому сальдо зовнішньоекономічного балансу для сфери послуг є позитивним на відміну від сальдо торгівлі товарами.

У протиріччя з вищеозначеним вступає інформація, щодо рівня ризикованості кредитування різних напрямів діяльності в сфері послуг. Якщо порівняти середній рівень прострочених кредитів в загальному обсязі кредитів, наданих нефінансовим корпораціям, який складає 12,74%, з відповідним показником для діяльності у сфері інформатизації – 20,89%; освіті – 23,68% та дослідженнях та розробках – 17,44%, складається враження, що кредитування означених послуг є значно більш ризикованим, ніж кредитування промислових підприємств. Проведений аналіз дає змогу дійти наступних висновків: комерційні банки відіграють важливу роль в фінансовому забезпеченні розвитку сфери послуг, особливо її інноваційної складової, але необхідно розробляти методи оцінювання та управління ризиками кредитування підприємств сфери послуг, які враховуватимуть особливості їх діяльності.