Губар Ю.І. МЕ-07-Б

Науковий керівник: Іваненко І.А., к.е.н., доцент

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

МЕДІАЦІЯ ЯК УНІВЕРСАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ

Сучасні тенденції розвитку міжнародних економічних відносин все більше стимулюють появу альтернатив традиційному судовому вирішенню спорів і отримання їх широкого використання у багатьох країнах світу. Такі зміни можна пояснити не тільки тим, що врегулювання спорів поза судом дозволяє істотно знизити судові навантаження, а й іншими об'єктивними перевагами. Як відомо з практики, офіційні судові процеси можуть тривати довгий час, що може відволікати сторони від здійснення нормальної господарської діяльності та потребувати значних фінансових витрат для врегулювання суперечки, що виникла. На сьогоднішній день у розвинених країнах цю проблему значно спрощує одна з успішних альтернатив державному і арбітражному (третейському) судочинству - медіація.

Згідно з Директивою 2008/52 ЄС Європейського Парламенту та Ради від 21 травня 2008 року щодо деяких аспектів медіації у цивільних та комерційних справах, медіація визначається як універсальна технологія альтернативного вирішення спорів двох або більше сторін за участю третьої сторони - медіатора, який допомагає виробити певну угоду щодо суперечки, при цьому сторони повністю контролюють процес прийняття рішення щодо врегулювання спору та умови його розв’язання. Принципова можливість медіації заснована на визнанні факту позитивного впливу присутності нейтральної сторони на ефективність ведення переговорів. У тому ж документі визначається термін «медіатор» - це третя особа, що проводить медіацію незалежно від його найменування або професії у відповідній державі-члені ЄС і від способу, яким він призначається для проведення медіації.

Медіація як модель врегулювання конфліктів має багату історію. У певні епохи існували різноманітні форми врегулювання конфліктів, що передбачають цілий комплекс заходів і рішень, здатних тимчасово, або остаточно погасити конфлікт сторін. Процедура медіації, як універсальний метод врегулювання спорів, застосовувалися з часів існування первісного суспільства. Необхідністю для залучення третьої нейтральної сторони для вирішення конфліктів було, насамперед, бажання вижити. Найбільшого розвитку в стародавньому світі ця процедура отримала в регіонах з найбільш розвиненою торгівлею, наприклад, у Фінікійської цивілізації, основою якої була морська торгівля. Значне поширення набув інститут посередництва в Китаї та Японії. У цих країнах і сьогодні норми моралі ставлять примирення сторін за допомогою діалогу набагато вище, ніж вирішення проблеми державним судом.

У сучасному світі медіація адаптована і поширена в таких країнах, як Нова Зеландія, Канада, Австралія, Великобританія, Франція, Іспанія, Італія, Бельгія. Починаючи з 1980-х років, медіація активно застосовується і пропагується в німецькомовних країнах. У 1988 році почала застосовувати медіацію так звана «Мала судова рада у справах сім'ї» євангелістської академії Арнольдсхайн. Посилаючись на неї, представники різних професійних груп заснували центри та робочі групи з медіації. В Австрії в 2004 р. був прийнятий спеціальний закон про цивільно-правову медіацію, який об'єднав в собі норми, що регулюють процедуру медіації, розосереджені в різних нормативних актах. У США прийнято Єдиний закон про медіацію, який об'єднав більше 2500 існуючих до цього в США законів, які регулювали посередницьку діяльність у різних штатах. У більшості країн норми, що регулюють медіацію, зосереджені на рівні Громадянських процесуальних кодексів і галузевих законів.

Тенденція глобалізації товарообігу призвела до необхідності врегулювання застосування медіації у міжнародних комерційних спорах. Відповідні нормативні акти стали прийматися на рівні міжнародних організацій.

Зокрема, комісією ООН з міжнародного торговельного права (ЮНСІТРАЛ) у 2002 році було розроблено Типовий закон про міжнародну погоджувальну процедуру (UNCITRAL Model Law on International Commercial Conciliation). У пункті 21 пояснень до типового закону Комісія відзначає, що, незважаючи на те, що цей закон призначений для регулювання міжнародних комерційних спорів, держави можуть розширити сферу його застосування до розгляду внутрішніх і, в тому числі, деяких некомерційних спорів.

Європейський кодекс поведінки для медіаторів від 2 червня 2004 р. (European Code of Conduct for Mediators) був розроблений ініціативною групою практикуючих посередників (що представляють більше 30 європейських організацій, що мають справу з альтернативними способами вирішення спорів) за підтримки Європейської комісії і прийнятий на конференції в Брюсселі 2 червня 2004. Інші регламенти з медіації, затверджені для внутрішнього користування деякими міжнародними інститутами: Лондонським міжнародним третейським судом (LCIA); Американської арбітражної асоціації (American Arbitration Association); Інститутом медіації Торгової палати м. Стокгольм (the SCC Mediation Institute); Центром арбітражу та медіації Всесвітньої організації інтелектуальної власності (the WIPO Arbitration and Mediation Center). Документи цих інститутів носять нормативний характер і, на відміну від типового закону UNCITRAL, відображають національну і предметну специфіку медіації.

Медіація здійснюється з обов’язковим дотриманням низки принципів, основними з яких є: добровільність, самовизначення; конфіденційність; неупередженість медіатора, правомочність сторін, гнучкість процедури.

Інтерес до можливостей медіації постійно зростає, що пов'язано з широким розповсюдженням в суспільному житті різних форм переговорного процесу, а також з фактами успішного застосування медіації в практиці вирішення міжнародних конфліктів. Медіація придбала статус узаконеної форми вирішення спірних проблем і розглядається як найважливіший інструмент вирішення конфліктів у всіх сферах суспільного життя.

Медіація може проходити в декількох форматах: спільних і окремих приватних (медіатор-сторона) зустрічей. Кожній стороні повинні бути забезпечені рівні можливості брати участь у дискусії. Медіатор може проводити медіацію таким способом, яким буде вважати доречним, враховуючи обставини справи, побажання сторін та необхідність швидкого і ефективного вирішення спору. Медіатор не уповноважений приймати рішення замість сторін. Медіатор може перервати медіацію, якщо, на його думку, сторони не докладають достатніх зусиль для вирішення спору.

До основних переваг медіації можна віднести:

- економію часу і грошей -у порівнянні з судовим процесом вирішення спору шляхом медіації не є тривалим і може суттєво заощадити кошти для сторін спору;

- конфіденційність - один з принципів медіації, який допомагає вирішити суперечку приватно і з гідністю;

- виграшне рішення для обох сторін - у процесі медіації не існує переможця і переможеного, оскільки мета медіації - знайти рішення, яке задовольнить обидві сторони, тільки за такої умови медіація вважатиметься успішною;

- висока ймовірність виконання рішення - сторони, які самостійно досягли згоди і виробили рішення разом, грунтуючись на власних інтересах, більше мотивовані виконувати досягнуті угоди у порівнянні з рішеннями, прийнятими за них третьою стороною (у суді);

- збереження ділових відносин - договір, укладений в результаті медіації, є таким балансом інтересів і потреб сторін, при якому вони самостійно готові взяти на себе певні взаємні зобов'язання, такий договір допомагає зберегти існуючі ділові стосунки між сторонами і зміцнити ділові відносини між ними в майбутньому;

- неформальність процесу - медіація дозволяє знизити емоційну напругу між сторонами, яке виникає внаслідок конфлікту, що, в свою чергу, дозволяє учасникам знайти найкращий варіант вирішення спору.

Розвиток практики медіації в Україну також набирає обертів, але ще існує багато суперечок щодо правомідного надання такої послуги в країні. Внесення окремих норм в окремі кодифіковані законодавчі акти не дає гарантій єдності підходів до того, що таке медіація, які базові вимоги до медіаторів, права та обов'язки учасників. Україні необхідна уніфікація основних понять та окремий спеціальний закон про медіацію, що дасть можливість повною мірою в кодному нормативному акті встановити нормативну регламентацію всіх питань, що стосуються застосування медіації.

Саме тому зараз в Україні обговорюються рішення працювати над законопроектом, який буде носити рамковий характер, а всі спеціальні вимоги винести в сферу регулювання спеціального законодавства.

Література:

1. Офіційний сайт: «Медиатор РФ». [Електронний ресурс]. - Електрон. текстові дані – Режим доступу: http://mosmediator.narod.ru/status_mediatora-/osnovi_mediatsii_posrednichestva_/

2. Адамантіс О.Н. Медиация в Украине: «за» и «против», // Журнал «Юрист & Закон» - №42 – 26.10.2011. [Електронний ресурс]. – Електрон. текстові дані – Режим доступу: http://smi.liga.net/articles/2011-10-26/2849354-mediatsiya_v_ukraine_za_i_protiv.htm

3. Власова Л.В. «Судебное посредничество и медиация - что для чего» // Офіційний сайт: «Медиация в мире» - 28.11.2011. [Електронний ресурс]. - Електрон. текстові дані – Режим доступу: http://mediacia.by/publications/-default/3/

4. Офіційний сайт юридичної фірми «Юридичний дом» [Електронний ресурс]. - Електрон. текстові дані – Режим доступу: http://www.yurdom.com/-services/mediation_dispute_resolution/