Історія / Історія України

Кандидат історичних наук, Нікітенко К.В.

Львівський інститут менеджменту, Україна.

ПРОБЛЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДРУЧНИКАМИ У

ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ БАНКІВСЬКИХ КАДРІВ В УРСР.

В умовах проголошеної індустріалізації, коли перед країною постали принципово нові завдання трансформації всієї парадигми існування радянського суспільства, за влучним висловом Й. Сталіна “кадри вирішували все”. Особливо рельєфно цей процес формування “нових” кадрів проявив себе у підготовці фінансово-банківських працівників країни. Адже в умовах цементування основ сталінського тоталітаризму банківська система пережила докорінне переродження, фактично втратила свою первинну сутність, причому деякі ключові основоположні поняття і принципи в радянських умовах перетворилися на свою повну протилежність.

В цьому сенсі важко переоцінити значення виступу-звинувачення Й. Сталіна на ХІV з'їзді РКП(б): “…він (Сокольников — Авт.) не розуміє діалектики розвитку в обстановці диктатури пролетаріату, в обстановці перехідного періоду, де методи і зброя буржуазії використовуються соціалістичними елементами для подолання і ліквідації елементів капіталістичних. Справа зовсім не в тому, що торгівля і грошова система є методами “капіталістичної економіки”. Справа в тому, що соціалістичні елементи нашого господарства, борючись з елементами капіталістичними, оволодівають цими методами і зброєю буржуазії для подолання капіталістичних елементів, що вони з успіхом використовують їх проти капіталізму… Справа в тому, виходить, що завдяки діалектиці нашого розвитку, функції і призначення цих інструментів буржуазії міняються принципіально, докорінно, міняються на користь соціалізму, на шкоду капіталізмові” [1, с.365]. Так на найвищому державному рівні було зафіксовано, що деякі поняття в радянському суспільстві змінюються докорінним, принциповим чином. Набули нового змісту й терміни “радянський банк”, “радянський кредит”, “радянський фінансист” (з акцентом на слові “радянський”).

Відповідно, для радянських банківських службовців досвід роботи у ринкових умовах (дореволюційний стаж, або в закордонних банках) визнавався однозначно негативним. Регулярні “чистки”, боротьба із “засміченістю” призводили до постійної ротації кадрів. Фактично банківські інституції республіки працювали в умовах постійного, хронічного браку кадрів. Приміром, на початок 1930-х рр. некомплект тільки рахівників й інспекторів лише у системі Держбанку складав до 1 тис. людей [2, с.2].

Незважаючи на організовану в УСРР розгалужену мережу курсів підготовки фінансово-банківських працівників (короткотермінові курси на 3-6 місяців були організовані у 51 місті республіки) ситуація на краще не змінювалася. Сталінська репресивна машина вимагала все нових жертв. Багато працівників встигали пропрацювати всього по декілька місяців — лише до першої “чистки”. Як наслідок, на 1937 р. на периферії був некомплект майже 2 тис. кредитних інспекторів, 1200 головних бухгалтерів, сотні керівників банківськими філіями, не кажучи вже про гостру потребу у рядових співробітниках.

Втім, в нових умовах найгострішою стала проблема забезпечення навчального процесу підручниками. Зрозуміло, що дореволюційні видання ніяк не відповідали новим вимогам, навіть нові радянські підручники досить часто застарівали, ледве встигнувши вийти за межі друкарні. Приміром, у 1933 р. Полтавська поліграфічна фабрика на замовлення Всеукраїнської контори Держбанку надрукувала й розіслала по регіонах книжку Щербініна “Що треба знати співробітникам Держбанку і його приписних кас по валютних операціях”. Одеське відділення Держбанку отримало 20 примірників вказаної книги, а одразу за ними й циркулярний лист “негайно вилучити їх всі у робітників, в яких вони знаходяться і негайно повернути” [3]. Вказані підручники “застаріли” всього за декілька тижнів, з політичної точки зору вони вже не відповідали моменту. Адже, проблематика фінансів, кредитування, роботи банківської системи в сталінських умовах перебували у стані постійної “докорінної” трансформації.

У 1930-ті роки були репресовані тисячі як теоретиків економічної науки, так і практиків-фінансистів. Знищені цілі наукові школи, заборонена наукова спадщина, перекреслений безцінний досвід відбудови банківської системи. Репресовані колишній нарком фінансів СРСР — Г. Сокольніков, нарком фінансів УРСР — О. Рекіс, керівник Всеукраїнської контори Держбанку — О. Певзнер, голова правління Державного банку СРСР Л. Марьясін та тисячі інших. Відповідно, наукові розробки знищених науковців були проголошені “ворожими” та “шкідницькими” й, зрозуміло, ніяк не могли бути використаними у навчальному процесі. Приміром, коли інститутський викладач, керівник кафедри “Гроші та кредит” Іконніков наважився у своїй програмі “Грошова і кредитна система СРСР” включити до списку літератури праці репресованого “ворога народу” Марьясіна, то відповідні репресії не забарилися [4, с.2]. Написані “ворогами” підручники негайно вилучалися з програм. Втім, так як майже кожен день приносив все нові й нові гучні політичні процеси й арешти, то сам процес написання навчальної літератури з фінансових дисциплін перетворилося практично на безперервне їх редагування і переписування. Для того, щоб піднімати питання якості (а не просто кількості) підготовки кадрів фахівців-фінансистів у таких умовах треба було мати неабияку сміливість. Так, голова екзаменаційної комісії при Харківському фінансово-економічному інституті професор Н. Ровінський бив на сполох “по всіх предметах відсутні підручники і навчальні посібники” [5, с.2].

Як наслідок, за деякими дисциплінами навчальний процес був фактично зірваним. Відсутність підручників ставила перед викладачами надзвичайно складні проблеми. В країні терміново організовувалися курси з вивчення фінансово-банківської справи, втім за умов відсутності навчальних посібників, досить часто вони ставали лише формальністю, бо ж випускник отримував “диплом”, але не знання.

Ситуація досить типова для 1930-х рр. Приміром, у 1937 році в атмосфері постійних арештів, звільнень з посад і репресій із запланованих 19 підручників у Держфінвидаті не пройшов цензуру жоден. Видані раніше посібники в екстреному порядку вилучалися з навчального процесу. Шкідливими, такими, які містили “найгрубіші політичні збочення і помилки”, були визнані праці І.Ципкіна “Радянський кредит”, В.Дьяченка “Теорія грошей і кредиту в СРСР” та десятки інших [6, с.4].

Гостра проблема привернула увагу вищого державно-партійного керівництва країни. Голова РНК СРСР В. Молотов на Першій всесоюзній нараді працівників вищої школи у травні 1938 р. наголошував: “Серед усіх недоліків вищої школи головним нині є нестача гарних підручників”. Відповідно, написання нових посібників було проголошено “одним з найважливіших і невідкладних державних завдань” [7, с.1].

Проте, ситуація практично не мала шансів змінитися на краще. В атмосфері узаконеного державного терору автори-науковці боялися хоч якось висловити свою думку (раптом пильні цензори вгледять у ній щось “шкідницьке”) та послатися на дослідження або висновки інших науковців (які в процесі написання та друку підручнику стараннями відповідних органів вже легко могли перетворитися на “ворогів народу”, яких навіть згадувати було б небезпечним). Приміром, С. Мартиш у своїй книзі “Облік операцій із державними позиками” обмежився виключно наведенням схем різноманітних бухгалтерських рахунків та проводок по ним. Автор не наважився надати до них жодних коментарів, жодного власного бачення і висновків. Відповідно, цінність даної книги для вивчення дисципліни була зовсім не високою. Адже абсолютно всі висновки студенти й викладачі на місцях повинні були зробити самостійно [8, с.4].

Хоча подібна хитрість й практично зводила нанівець наукову цінність надрукованих підручників, але вона певною мірою убезпечувала авторів від звинувачень та репресій. Тож подібним шляхом пішла більшість науковців. Так, автори Я. Штутін і П. Новіков зі своєї книги “Фінанси промисловості” зробили виключно збірник законів без жодних власних коментарів та пояснень. Власного тексту у книзі з майже 200 сторінок було всього на сторінку передмови максимально загального змісту [9, с.4].

Автори ж, які наважувалися висловлювати свої думки та наукові концепції наражалися на цілком реальну небезпеку. Навіть якщо книга все ж таки проходила пильну цензуру, це ще зовсім не гарантувало того, що вона дійде до своїх читачів, буде використана в навчальному процесі виховання банківських кадрів. Рецензії, на подібні підручники, відрізнялися максимальною агресивністю, були просто “вбивчими”: “Книга, яка не має ні теоретичної, ні практичної цінності”, “Книга з помилками і пробілами”, “Безвідповідально зроблена книга” тощо [10].

Приміром, група викладачів харківського фінансово-економічного інституту в своїй рецензії на книгу “Фінанси і кредит СРСР”, написану колективом науковців під керівництвом В. Дьяченка, звинувачувала авторів у нерозумінні, або й свідомому ігноруванні (а це вже один крок до звинувачення у “шкідництві”) сталінської настанови “змінюються принципово”: “Ми не знаходимо у книзі розгорнутого марксистсько-ленінського визначення категорій радянських фінансів — радянського бюджету, податків, грошей, кредиту і т. ін”. Як наслідок: “автори... ототожнюють наші гроші із грошами капіталістичних країн”. Також викликало щире обурення рецензентів те, що “питання боротьби із шкідницькими “теоріями” займають досить незначне місце”, “не дали детального висвітлення методів шкідництва у бюджетній роботі”. Отже, книга “не мобілізує студентів, майбутніх практиків на посилення пильності” [11, с.3].

Інші рецензії на це ж видання відрізнялися ще більшою агресивністю. Втім, основна маса звинувачень стосувалася зовсім не наукових аспектів книги, а виключно політичних моментів. Так, кандидат економічних наук М. Гродко наголошував: “Викриття “теорій” троцькісьстько-бухаринських реставраторів капіталізму зроблено без достатнього політичного загострення. До крайнощі слабко, беззубо дана критика троцькістської шкідницької позиції...” [12, с.3].

Таким чином, від авторів вимагалося брати на себе функції суддів — таврувати й “викривати” теорії “ворогів народу”. Як наслідок, надрукована наукова література з питань вивчення банківської справи у 1930-х рр., яка отримувала схвальні рецензії критиків і все ж таки доходила до студентів, більше нагадувала пропагандистські листівки. Не цуралися науковці і сміливого навішування ярликів на своїх опонентів. Характерним прикладом може стати праця З. Атласа “Гроші та кредит (за капіталізму і в СРСР)” [13]. В ній автор зовсім не обтяжував себе добиранням слів щодо своїх наукових опонентів, нівелюючи економічну розвідку до рівня політичної “агітки”. Так, Атлас сміливо й агресивно звинувачував професора Л. Юровського не лише у фальсифікаціях, а й у відвертому “шкідництві”. Також нищівній критиці було піддано “шкідників” та “опортуністів” Г. Сокольникова, М. Бухаріна тощо. Отже, псевдонаукова пропаганда, але витримана цілком у офіційному дусі. Як наслідок, були репресовані і знищені всі опоненти автора, а сам З. Атлас щасливо переживши репресії (і, певною мірою, виступивши прямим посібником вбивць), зробив швидку кар'єру, отримав звання і посади.

Таким чином, утвердження сталінського тоталітаризму фактично знищило об'єктивну науку. Незважаючи на всю гостроту проблеми забезпечення підручниками навчального процесу банківських кадрів, питання це було вирішене виключно у політичній площині, перетворивши наукові розвідки на розправу із опонентами.

Джерела та література:

1. Сталін Й.В. Про держкапіталізм. ХVІ з'їзд ВКП(б) / Твори. – К.: Держполітвидав України, 1952. – Т7. – С.257-386.

2. Гольдин М.Л. Про реорганізацію кредитової мережі на Україні / М.Л. Гольдин // Банковець. – 1930. – 20 грудня. – С.2.

3. Державний архів Одеської області. – Ф. Р-1985, оп.2, спр.2, арк.132.

4. Осипович М. Как в системе Госбанка готовят кадры / М. Осипович, Н. Ушеренко // Экономическая жизнь. – 1937. – 14 травня. – С.2.

5. Ровинский Н. О качестве подготовки финансовых кадров / Н. Ровинский // Экономическая жизнь. – 1937. – 8 квітня. – С.2.

6. Арсеньев К. Госфиниздат или... Бланкиздат? / К. Арсеньев // Экономическая жизнь. – 1937. – 5 травня. – С.4.

7. О высшей школе. Речь тов. В.М. Молотова на Первом всесоюзном совещании работников высшей школы // Финансовая газета. – 1938. – 20 травня. – С.1.

8. Цейтин М. Не пособие, а голая схема / М.Цейтин // Финансовая газета. - 1939. - 26 січня. - С.4.

9. Кондрашев Д. Безответственно сделанная книга / Д. Кондрашев // Финансовая газета. - 1938. - 10 вересня. - С.4.

10. Евстигнеев Г. Книга, которая не имеет ни теоретической, ни практической ценности / Г. Евстигнеев, Т. Савченко // Экономическая жизнь. – 1936. – 24 березня. – С.4; Цейтлин М. Книга с ошибками и пробелами / М. Цейтлин // Финансовая газета. - 1938. - 26 січня. - С.4; Кондрашев Д. Безответственно сделанная книга / Д.Кондрашев // Финансовая газета. - 1938. - 10 вересня. - С.4.

11. Финансы и кредит СССР // Финансовая газета. - 1938. - 12 грудня. - С.3.

12. Гродко Н. Еще об одном учебном пособии / Н. Гродко // Финансовая газета. - 1938. - 20 грудня. - С.3.

13. Атлас З.В. Гроші та кредит (за капіталізму і в СРСР) / Атлас З.В. – Харків: Партвидав «Пролетар», 1932. – 624 с.