Бондар В.О., Дєдаєв І.М., Бредихіна М.О., Гернець І.С.*, Коваленко Г.О.**, Баглик Н.І.***, Гуртова В.І., ****, Куриленко С.Б.*****

* Дніпропетровська обласна санепідстанція

** Дніпродзержинська міська санепідстанція

*** Павлоградська міська санепідстанція

**** Новомосковська міська санепідстанція

***** Дніпропетровська районна санепідстанція

ІЗ ДОСВІДУ РОБОТИ ДЕРЖСАНЕПІДСЛУЖБИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ПО КОНТРОЛЮ ЗА ВМІСТОМ ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНИХ ОРГАНІЗМІВ У ПРОДУКТАХ ХАРЧУВАННЯ ТА ПРОДОВОЛЬЧІЙ СИРОВИНІ

Згідно існуючої термінології генетично модифікований організм (ГМО) – це який-небудь організм, у якому генетичний матеріал було змінено за допомогою штучних прийомів перенесення генів, які не проходять у природних умовах.

Вперше комерційне використання генетично зміненого насіння впроваджено в США у 1996 році, коли була висаджена соя, стійка до певного гербіциду.

Серед світових лідерів по культивуванню генетично модифікованих культур – США, Аргентина, Бразилія, Канада, Китай, Індія тощо. Проте, застосування вказаної продукції суворо регламентується з обов’язковим зазначенням інформації про наявність у ній генетично модифікованих організмів.

Україна не стоїть осторонь цієї проблеми. Підтвердженням цього є той факт, що у 2002 році прийнято Закон України «Про приєднання України до Картахетського протоколу про біобезпеки до Конвенції про біологічне різноманіття» [1].

Наступним етапом у будівництві системи контролю за використанням ГМО стало прийняття у 2007 році Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» [2].

Етикетування продуктів, які містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням, в Україні запроваджено з 1 липня 2009 року у відповідності до вимог постанов Кабінету Міністрів України від 13 травня 2009 року №468 та від 01.07.2009 року №661 [3, 4].

Саме на виробника покладено відповідальність про етикетування харчових продуктів, які містять ГМО обсягом понад 0.9% або вироблені із сільськогосподарської продукції, вміст ГМО у якій обсягом понад 0.9%. Крім цього, саме виробник, згідно Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», несе відповідальність за безпеку продукції, що ним виготовляється [5].

Єдиним документом, що підтверджує наявність або відсутність ГМО у продукту, є протокол лабораторних досліджень.

Дніпропетровська область однією із перших в Україні розпочала роботу по контролю за наявністю (відсутністю) ГМО у продуктах харчування та продовольчій сировині.

Наприкінці 2008 року, за ініціативою держсанепідслужби, на рівні Дніпропетровської обласної ради проведена нарада з представниками влади та бізнесу області з питання «ГМО – проблеми та перспективи».

На нараді червоною лінією проведено питання необхідності лабораторного контролю вмісту ГМО у продуктах харчування та продовольчій сировині.

Завдяки підтримці влади Дніпропетровської області на базі обласної санепідстанції у 2009 році відкрита ПЦР-лабораторія. За короткий термін були вивчені та запроваджені у практику ДСТУ ISO 2569:2008, ДСТУ ISO 2570:2008 та інші [6, 7].

Великим проривом у питанні контролю за вмістом ГМО у харчових продуктах стало затвердження Переліку харчових продуктів, щодо яких здійснюється контроль вмісту генетично модифікованих організмів [8]. Зазначений документ дозволив конкретизувати роботу фахівців з гігієни харчування по контролю за ГМО.

Так, при проведенні державної санітарно-епідеміологічної експертизи проектів технічних умов на продукти харчування та змін до них, за вимогою держсанепідслужби Дніпропетровської області, до нормативної документації підприємцями почали вноситись питання щодо контролю вмісту генетично модифікованих організмів у готовій продукції.

При підготовці висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи на продукти харчування та продовольчу сировину, за вимогою держсанепідслужби Дніпропетровської області, в обов’язковому порядку почали проводитись лабораторні дослідження вмісту генетично модифікованих організмів у продукції.

Крім цього, з рівня обласної санепідстанцій було направлено листа до територіальних установ держсанепідслужби області щодо необхідності направлення зразків продукції для досліджень до Дніпропетровської облСЕС з урахуванням підприємств, що вирощують продовольчу сировину та виготовляють продукти харчування. Особливий акцент було зроблено на продовольчу сировину – сою, пшеницю, кукурудзу тощо.

Це сприяло тому, що протягом 2009-2011 років ПЦР-лабораторією Дніпропетровської обласної санітарно-епідеміологічної станції досліджено 2080 проб харчових продуктів та продовольчої сировини на наявність (відсутність) ГМО. Необхідно зазначити, що у 2009 році, коли тільки розпочала функціонувати вказана лабораторія, було досліджено лише 30 проб продукції, тоді як у 2011 році – вже 1351 [9].

Чутливість обладнання дозволяє виявляти не тільки вміст ГМО у кількості понад 0.9%, але і кількісні показники менше 0.1%.

Наприклад, у 2010 році вміст ГМО менше 0.1% виявлено у 1 пробі пшеничного борошна, 3 пробах кулінарних борошняних виробах, 6 пробах ковбасних виробів та 7 пробах соєвих продуктів, у 2011 році – у 1 пробі ковбасних виробів.

Перевищення вмісту генетично модифікованих організмів 1% виявлено у соєвих продуктах – 2 проби у 2010 році та 1 проба у 2011 році.

При вивченні ситуації встановлено, що проби соєвих продуктів, у яких виявлено перевищення вмісту ГМО у 1%, це зразки бобів сої (2 проби), які планувалося закуповувати (контрольні дослідження від партії продукції), та соєвих жмих (1 проба), який використовувався для годування тварин [9].

Особливо актуальна проблема контролю вмісту ГМО у продуктах харчування та продовольчій сировині для представників бізнесу, що займається зовнішньо-торгівельною діяльністю. Тому, у практику запроваджено такий метод запобігання проникнення генетично модифікованих організмів на продовольчий ринок області як попереднє дослідження зразків продукції, яка планується до імпорту. І це, як видно вище, дало свої позитивні результати. Саме за результатами попереднього лабораторного дослідження зразків до Дніпропетровської області не була завезена продукція, яка містила генетично модифіковані організми.

Робота, що виконується держсанепідслужбою Дніпропетровської області по контролю за вмістом ГМО у продуктах харчування та продовольчій сировині, дозволяє не тільки відслідковувати ситуацію, що склалася на продовольчому ринку області, але і забезпечити дієвий контроль за безпекою харчової продукції.

Література:

1. Закон України «Про приєднання України до Картахетського протоколу про біобезпеки до Конвенції про біологічне різноманіття» №152-IV від 12 вересня 2002 року.

2. Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» №1103-V від 31 травня 2007 року.

3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетичного модифіковані організми або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг» від 13 травня 2009 року №468.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 року №661 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2009 року №468»

5. Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 6 вересня 2005 року №2809-IV.

6. ДСТУ ISO 2569:2008 «Продукти харчові. Методи виявлення генетично модифікованих організмів та їх похідних. Якісний метод на основі аналізу нуклеїнової кислоти.».

7. ДСТУ ISO 2570:2008 «Продукти харчові. Методи виявлення генетично модифікованих організмів та їх похідних. Кількісний метод на основі аналізу нуклеїнової кислоти.».

8. Наказ МОЗ України від 09.11.2010р. №971 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2010р за №1248/18543) «Про затвердження Переліку харчових продуктів, щодо яких здійснюється контроль вмісту генетично модифікованих організмів».

9. Офіційна форма «40-Здоров» за 2009-2011 роки.