Педагогические науки/ 3.Методические основы воспитательного про­цесса

К.п.н., старший викладач, Гузь В.В.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ В ЕКОЛОГІЧНІЙ ОСВІТІ ШКОЛЯРІВ

Шкільна екологічна освіта стає все більш актуальним напрямком реформування сучасної системи освіти в Україні. Національна доктрина розвитку освіти серед пріоритетних напрямків розвитку освіти в Україні, які повинні забезпечувати держава, розглядає екологічну освіту, що охоплює всі складові загальноосвітньої школи.

Засоби вирішення кризової ситуації у відносинах суспільства і природи необхідно шукати в самих причинах її виникнення. Особливості людської діяльності породжують сучасну кризу у взаємовідносинах суспільства та природи і вони ж дають головні передумови для уникнення глобальної екологічної катастрофи. Людська діяльність має свідомий, доцільний характер і ЇЇ особливості, в значній мірі, зумовлені специфічними рисами свідомості.

Свідомість прийнято визначати як найвищу форму найбільш загальної властивості матерії - відображення. Вона полягає в узагальненому, оціночному та ціленаправленому відображенні дійсності, в її конструктивно-творчому перетворенні, у випереджальному мисленному моделюванні дій, у передбаченні їх наслідків, у раціональному регулюванні та самоконтролі людської діяльності.

Автори сучасного шкільного підручника з основ екологічних знань [3]  вважають, що екологія з традиційної біоекології виросла в комплексну, складну, багатогранну інтегральну науку-лідера, стала філософією виживання людства – екологічною філософією із залученням знань практично з усіх інших наук. “Сучасна екологія – це нова комплексна наука про виживання в довкіллі, завдання якої – пізнання законів розвитку й функціонування біосфери як цілісної системи під впливом природних і, головне, антропогенних факторів, а також визначення шляхів ефективної коеволюції техносфери і біосфери [3, с.49]”. Цікаво, що у фокусі екології стали негативні антропогенні фактори та негативні наслідки підкорення природи – її гротескного “олюднення”.

Новим альтернативним підходом до традиційної екологічної освіти є розширення традиційного поняття довкілля не лише як природних чинників, а як сукупності природних, людських, економічних факторів, які мають вплив на особистість людини. У цьому розумінні сучасна екологічна освіта зазнає змін у відповідності до принципу гуманітаризації освіти, якій характерно “олюднення знань”. Екологічна освіта, особливо у початковій школі, перестає бути вузькою, сцієнтичною за своєю сутністю, лише дзеркальним відбиттям і оцінюванням негативного техногенного впливу людини на природу. Таке розширення прин-ципу екологічності може пояснювати поведінку людської особистості в різних сферах буття: інтелектуально-пізнавальній, соціальній, культурно-духовній.

При розгляді структури суспільної свідомості поряд з її традиційними формами (релігійною, моральною, естетичною, філософською, правовою, політичною та науковою) виділяють також і таку її сучасну форму, як екологічна свідомість. Кожна з форм суспільної свідомості має специфічні способи та предмети відображення і особливий вид знань.

Феномен екологічного знання виникає як результат все зростаючої потреби суспільства доцільно змінювати природне середовище з метою збереження та розвитку органічної єдності між суспільством та природою. Головною специфікою екологічних знань є їх нормативний характер, оскільки в рамках екологічної свідомості відбувається не лише відображення взаємовідносин суспільства та оточуючого природного середовища, але й формуються певні норми раціонального природокористування при збереженні основних функціональних характеристик біосфери.

Досить часто екологічну свідомість визначають як відображення соціальних, природних та специфічних соціально-екологічних законів функціонування системи «суспільство-природа», що виступають об'єктом відображення цієї форми суспільної свідомості.

Предметом відображення екологічної свідомості в сучасну епоху виступають відносини та зв'язки між природним середовищем та суспільством як підсистем єдиного цілісного об'єкту, що реалізуються в комплексі суспільних відносин, пов'язаних з виконанням діяльності по оптимізації системи «суспільство-природа».

Пізнання природи людиною завжди виступало одним з найважливіших засобів її активного перетворення відповідно до багатоманітних практичних потреб самої людини. Екологічний аспект свідомості повинен був якоюсь мірою відразу виконувати протилежну функцію - обмежити втручання людини в природні процеси рамками екологічно допустимих на даному етапі історичного розвитку умов. Ми повністю згодні з важливим, на наш погляд, філософсько-естетичним висновком про те, що виховання взагалі, і зокрема екологічне виховання школярів, не може вважатися задовільним, якщо воно не випрацьовує естетичне відношення до явищ життя, не спонукає діяти людину за законами краси [1, с.238-239].

Додаткове вивчення питань історичного становлення і розвитку поглядів на пізнання природи у різні епохи людства є ще одним важливим і дієвим напрямом реалізації гуманізації і гуманітаризації екологічної освіти.

Література

1. Эстетика: Учеб. пособие для вузов / Научный редактор А.А.Радугин. – М.: Центр, 2002. – 240 с.

2. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – К.: ІЗХМН, 1998. – 204 с.

3. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екологічних знань: Пробний мас. Підручник для учнів 10-11 кл. середніх загальноосв. закладів. – К.: Либідь, 2000. – 336 с.

4. Пустовіт Г.П. Теоретико-методичні основи екологічної освіти і виховання учнів 1-9 класів у позашкільних навчальних закладах. – Київ – Луганськ: “Альма-матер”, 2004. – 539 с.