Педагогічні науки /6 Соціальна педагогіка

К.п.н., доцент Харченко Л. П.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Комунікативна толерантність соціального педагога
як компонент його етичної культури

На сучасному етапі розвитку українського суспільства актуальність проблеми етичних відносин між педагогами є надзвичайно важливою. Толерантність педагогів у відносинах з учнями, батьками є показником його етичної культури.

Толерантність у перекладі з латині означає терпимість, переносимість, поблажливість до кого-небудь або чого-небудь.

Комунікативна толерантність – це характеристика відношення особистості до людей, що показує ступінь переносимості нею неприємних або неприйнятних, на її думку, психічних станів, якостей і вчинків партнерів по взаємодії.

Комунікативна толерантність – одна з найважливіших і дуже інформативних рис людини. За своєю природою вона є досить складним створенням. У ній відбиваються особливості освітньої культури і виховання особистості, досвід спілкування, цінності, потреби, інтереси, установки, характер, темперамент, звички, особливості мислення і, звичайно, стереотип поведінки, що склався.

Дана характеристика особистості відноситься до стрижневих, бо значною мірою визначає її життєвий шлях і діяльність – положення в найближчому оточенні і на роботі, просування в кар’єрі і виконання професійних обов’язків. Це систематизуюча характеристика, що включає багато інших якостей індивіда, перш за все етичних, характерологічних і інтелектуальних. От чому особливості комунікативної толерантності можуть свідчити про психічне здоров’я, внутрішню гармонію або дисгармонію, про здатність до самоконтролю і самокорекції, які так необхідні в соціально-педагогічній діяльності.

Повсякденне і професійно-ділове спілкування свідчать про багатообразний прояв комунікативної толерантності: одні люди дуже терпимі до тих, що оточують, інші уміють добре приховувати неприязнь до партнерів, треті здатні силою переконання змусити себе не помічати неприємні властивості іншого. Точно так, у широкому діапазоні дає про себе знати той або інший ступінь зниження комунікативної толерантності: риси іншого можуть викликати часткове, істотне або повне засудження, роздратування або неприйняття.

Рівень толерантності особистості, у першу чергу, виявляється в особливостях її емоційного реагування на навколишні подразники, якими часто виступають інші люди: висока толерантність сприяє забороні негативних розрядок, тоді, як низька пов'язана з безперешкодним виходом негативної енергії назовні.

Нерідко в професійній діяльності людини можна спостерігати динаміку комунікативної толерантності. Наприклад, молодий педагог демонструє на початку кар'єри понижену толерантність до деяких типів неуспішних і недисциплінованих учнів, але з віком терпимість зростає. Можлива й зворотна залежність – зі збільшенням стажу роботи все більше виявляється роздратування з приводу поведінки своїх вихованців або колег. Мінливість комунікативної толерантності виявляється і в тому, що періоди терпимості змінюються моментами роздратування і навпаки.

У механіці комунікативної толерантності вирішальну роль відіграє сумісність або несумісність однойменних якостей соціального педагога і його партнерів – інтелекту з інтелектом, характеру з характером, звичок із звичками, темпераменту з темпераментом. Інакше кажучи, партнери зіставляють і оцінюють якості і стани один одного на рівні окремих підструктур особистості.

Комунікативна толерантність виявляється в тих випадках, коли людина або не бачить особливих відмінностей між підструктурами своєї особистості і особистості партнера, або не відчуває негативних переживань з приводу відмінностей.

Чим менше незрозумілих і неприйнятних для себе відмінностей знаходить соціальний педагог в учневі, тим вищий у нього рівень комунікативної толерантності, тим рідше він засуджує індивідуальність учня або гарячиться з приводу його відмітних особливостей. Підвищення рівня толерантності відбувається в тому випадку, якщо він навчиться двом речам: по-перше, долати або згладжувати негативне враження від відмінностей між підструктурами своєї особистості й особистості учня; по-друге, усувати обставини, що викликають або підкреслюють ці відмінності.

Толерантність сприймається оточуючими як позитивний прояв особистості.

Соціальний педагог, що володіє високим рівнем комунікативної толерантності, достатньо врівноважений, передбачуваний у своїх відносинах до партнерів і сумісний з дуже різними людьми. Завдяки цим достоїнствам створюється психологічно комфортна обстановка для спільної діяльності, досягнення синергетичного ефекту (задоволення від взаємодії на рівні співпраці). Спілкуючись з толерантною особистістю, учні переживають комфортне відчуття. Відсутність же комунікативної толерантності або її низький рівень пояснюються негативними реакціями соціального педагога на виявлені відмінності між підструктурами своєї особистості й особистості учня.

Чим виразніші негативні переживання соціального педагога з приводу своєрідності учня, тим нижчий рівень толерантності, тим важче демонструвати прихильність до учня, сприймати його в усіх або деяких проявах, стримувати незадоволеність ним. Соціальний педагог із зниженим рівнем комунікативної толерантності є джерелом негативної емоційної енергії, яку він переносить на своїх учнів.

Основними підструктурами особистості, що обумовлюють комунікативну толерантність, є:

· інтелектуальна – передає парадигму (зразок, тип, стиль) розумової діяльності соціального педагога, тобто принципи розуміння ним дійсності, звичні для нього стереотипи осмислення проблем, ідей, прийняття рішень.

Відомо, що кожен думає по-своєму: один схильний до узагальнення, а інший переважно аналізує події і факти. Деякі особистості мислять глибоко і всебічно, а інші ковзають по поверхні явищ. Те, що одні знаходять важливим, інші – другорядним. Хтось міркує послідовно і доказово, а хтось не в ладах з елементарною логікою. Коли соціальний педагог і школяр виявляють свої відмінності в області інтелекту, кожна із сторін уважає себе правою і демонструє той або інший ступінь нетерпимості до інтелектуальної своєрідності іншого. Це й зрозуміло: при взаємодії виникають інтелектуальні утруднення, які нелегко подолати за допомогою співпраці, взаємних поступок або прийтняття розумового типу партнера. Легко показати своє роздратування, висловити незадоволеність взаємодіючою стороною.

Демонстрація низького рівня комунікативної толерантності соціального педагога виступає показником негнучкості або лінощів його розуму і заважає виходу з конфліктних ситуацій. Про це особливо корисно пам'ятати соціальному педагогові, якому доводиться частіше, ніж іншим фахівцям, стикатися з інтелектуальною своєрідністю своїх вихованців.

У спілкуванні взагалі, і в педагогічному особливо, не слід показувати нетерпимість до розумового потенціалу учнів, заявляючи: “Ти міркуєш примітивно”, “Твоя логіка виводить мене з рівноваги”, “У тебе не всі дома”. Це однаковою мірою відноситься до взаємодії і з учнями, і з колегами, і іншими суб’єктами педагогічної взаємодії. Не слід забувати про те, що в комунікації беруть участь, щонайменше, дві сторони, і ще потрібно довести, у якої з них з інтелектом благополучніше;

· ціннісно-орієнтаційна – включає основні світоглядні ідеали соціального педагога, його життєві найближчі і віддалені цілі, інтереси, оцінки того, що відбувається.

Кожна людина має хоч би в чомусь своєрідні погляди і думки. Вони можуть стосуватися уявлень про сенс життя, розуміння значущості сімейних ролей і службових обов’язків, намічених планів і досягнень, що відбулися. Будь-яка людина, у першу чергу, прагне захистити свої цінності. Згідно затвердженням психологів, конфлікти на цьому ґрунті найбільш часті й глибокі. Добре, якщо погляди соціального педагога і учнів багато в чому співпадають, тоді легко знайти згоду і взаєморозуміння. Але якщо кожен підходить до подій і фактів зі своєю міркою, то з’являються тертя і виникає привід проявити комунікативну нетерпимість, тобто засудження, роздратування або неприйняття цінностей іншого.

Соціальний педагог і учні, їх батьки, представники адміністрації освітньої установи – усі можуть виражати більш – менш різні цінності і орієнтації в сфері взаємодії, а отже, проявляти комунікативну нетерпимість один до одного;

· етична – виражає етичні норми, яких дотримується соціальний педагог. При цьому виявляється той або інший ступінь включеності совісті в його думки, оцінки і дії: позначається орієнтація на добро і зло, справедливість або несправедливість, схильність керуватися відчуттям обов’язку або звичка поводитися безвідповідально.

Партнери, що володіють різним етичним змістом, зазвичай важко сумісні. Якщо їм доводиться підтримувати тривалі або тісні контакти, це відбивається на рівні їх терпимості: з часом обидві або одна з взаємодіючих сторін починає переживати неприємні почуття. Втім, чинник часу для деяких соціальних педагогів неістотний, бо вони готові у будь-який момент і в різних ситуаціях негайно реагувати на відмінності, що виявляються в своїй етичній сфері і етичних орієнтаціях партнера. Можливо, це виразиться в моралі соціального педагога, у підкресленні своїх переваг або в обмеженні контактів з певною категорією осіб;

· естетична – охоплює область переваг, смаків і відчуттів, особливості сприйняття соціальним педагогом красивого і потворного, піднесеного і низовинного, комічного і трагічного. Тут визначається, хто, що і чому подобається або не подобається особистості.

Естетичний початок виявляється поступово і в усьому, доказом чому служить важко переборювана звичка судити про все і вся. Кожен з нас з великим бажанням дає оцінки подіям і оточуючим, предметам і обставинам, при цьому, зрозуміло, переважає суб’єктивізм. Щоб хоч якось обмежити його, в арсеналі засобів, що присікають естетичне свавілля, з’явилася аксіома, що утихомирює особливо нетерпимих до чужих естетичних переконань: “Про смаки не сперечаються!”;

· емоційна – демонструє переважаючий спектр, в якому найчастіше перебуває соціальний педагог: радість або тугу, оптимізм або песимізм, схвильованість або спокій, підйом або пригніченість, безтурботність або тривожність, миролюбність або агресивність.

У кожного соціального педагога, як відомо, свій “черговий” емоційний фон. У кожного є досвід спілкування з партнерами, переважаючий настрій яких тою чи іншою мірою відповідає або не відповідає нашому. Навіть короткочасне перебування в “чужому” для себе емоційному полі іншої людини може викликати неприємний стан. Так, із цим пов’язана одна з труднощів у роботі соціального педагога: знаходячись у контакті з учнями, він мимоволі занурюється в специфічний емоційний фон, властивий, наприклад, підліткам, для яких характерна емоційна нестійкість. Зрозуміло, що в подібних умовах роботи збільшується навантаження на комунікативну толерантність або включаються особливі механізми психологічного захисту, такі, як усунення від переживань учнів, агресія у відповідь і т.ін.;

· сенсорна (плотська) – включає особливості плотського сприйняття світу на рівні зорового, слухового, нюхового, смакового, шкірного і рухового відчуттів.

У повсякденному спілкуванні виникають різні комбінації – відповідності або невідповідності сенсорних підструктур особистостей партнерів. Соціальному педагогові доводиться враховувати і орієнтуватися на сенсорні особливості не одного, а декількох співбесідників одночасно, тому що характер його професійної діяльності припускає і взаємодію з цілим класом (групою) учнів. Природно, в індивідуальному спілкуванні педагогові легко встановити сенсорний контакт з вихованцем або колегою. Для прояву комунікативної толерантності більше шансів у тому випадку, якщо має місце відповідність: візуал взаємодіє з візуалом, аудіал – з аудіалом, а кінестетичний тип – з кінестетичним.

Комунікативна толерантність здатна знижуватися, коли зустрічаються різнорідні типи, наприклад, любитель послухати і поговорити взаємодіє з тим, хто схильний споглядати і мислити образами; людина, що сприймає світ переважно кінестетично, вимушена жити або співробітничати з аудіалом або візуалом;

· енерго-динамічна – відображає енергетичні властивості соціального педагога – якість і силу його енергетичного поля.

Якість випромінюваної і поширюваної індивідом енергії залежить від її знаку – позитивного, негативного або нейтрального. Позитивно “заряджена” людина немов притягує до себе тих, що оточують: відкритий для спілкування, емоційно відгукується на те, що відбувається, і стани партнера, готовий до співпраці і позитивно оцінює співучасників діяльності. Людина, що володіє негативним полем, своєю поведінкою, інтелектуальними і емоційними проявами ніби відштовхує партнерів, споруджує невидимі, але добре відчутні бар’єри на шляху до співучасті і співпереживання. Нейтральна енергія робить її байдужою, байдужою до того, що відбувається, що виявляється зазвичай одночасно як на інтелектуальному, так і на емоційному рівнях.

Правомірно чекати, що партнери соціального педагога з різнойменними енергіями будуть незатишно себе відчувати при взаємодії, особливо якщо їх контакти тривалі і тісні. Та й зрозуміло: відсутня або ослаблена гармонія емоцій і відчуттів, полярні стани і настрої, різний ступінь включеності в ситуацію. Бажано, щоб “енергетичні поля” партнерів легко накладалися або стикалися – це полегшує ділове спілкування і вирішення конфліктів.

Непросто встановлювати і підтримувати контакти індивідам, що володіють нейтральним зарядом, – енергетична невизначеність інертна, деколи дезорієнтує партнерів. Мабуть, затишно відчувають себе в енергетичному полі один одного однойменно “заряджені” індивіди, особливо якщо їх емоційні заряди мають позитивну модальність. Проте стан енергетичної статики через деякий час здатний вивести їх з рівноваги: з часом починають відчувати взаємну втому як дуже товариські, емоційно відкриті люди, так і замкнуті, нетовариські, відчужені.

Окрім якісної характеристики, енергетичне поле людини має певну інтенсивність, силу, що виявляється в динаміці всієї психічної діяльності – у швидкості реакцій у відповідь, в яскравості емоцій і відчуттів, у швидкості або повільності дій, у рішучості вчинків. Партнери, що різко розрізняються цим, можуть випробовувати взаємну незадоволеність, висловлювати претензії з приводу ритму і тривалості виконуваної роботи. Так, флегматик може дратувати холерика своєю нерозторопністю, млявістю рухів, повільністю мислення, а холерик здатний діяти на нерви флегматику своєю метушливістю, спішністю, нестриманістю (про це йшла мова в розділі, що розглядає психологічні бар’єри в спілкуванні, обумовлені особливостями темпераментів співбесідників);

· алгоритмічна – дана підструктура особистості соціального педагога об’єднує різні особистісні якості, у яких, проте, є щось загальне – одноманітність відтворюваності. До них відносяться звички, уміння, стиль діяльності, різні ритуали, включаючи побутові, сімейні, релігійні. Їм властива вельми помітна жорсткість повторення, у різних умовах вони здійснюються ніби по “накатаних шляхах”, за допомогою алгоритмів і відомих прийомів.

Соціальний педагог охоче і часто використовує в своїй поведінці одноманітно повторювані дії, тому що так йому легко здійснювати свою діяльність. Соціальний педагог насилу відмовляється від звичок, що склалися, обраного стилю в роботі, засвоєних ритуалів і хворобливо переживає щонайменші посягання на них – у такий спосіб він захищає легкі, а значить і приємні, режими його психічної діяльності.

Алгоритмічний пристрій партнерів може бути більш менш ідентичним. Чим більше схожості в звичках, навичках, уміннях, ритуалах, стилях поведінки, тим більше шансів проявити себе вільно і безперешкодно у присутності партнера, тим, отже, легше протікає психічна діяльність кожного. Таке загальне правило, хоча в житті зустрічаються виключення: один партнер нетерпимий саме до тих якостей іншого, якими сам наділений;

· характерологічна – зосереджує стійкі, типостворюючі риси особистості соціального педагога, які відроджені або придбані під впливом оточення в результаті виховання, прикладів, наслідування.

Слід звернути увагу на те, що прояв рис характеру в поведінці індивіда полегшує здійснення різних форм його психічної діяльності в рамках природженого і придбаного, хоча при цьому можуть виникати тертя з тими, що оточують. Характер – це система самовираження особистості, за допомогою якої вона адаптується до самої себе, а саме: здійснює свою психічну діяльність у найбільш зручних і звичних для себе формах і режимах.

Коли стикаються соціальний педагог і учень, що володіють істотними відмінностями в характері, то обидва можуть зазнавати труднощі двоякої властивості: ускладнюється протікання внутрішньої психічної діяльності і процес співпраці. Комунікативна толерантність виявиться в тому, що соціальний педагог здатний прийняти, згладити, не утрирувати ці відмінності або з якихось причинах не помічати їх, наприклад, під впливом великої любові або, навпаки, у разі щонайповнішої байдужості до учня. Так, наприклад, соціальний педагог, який у першу чергу любить своїх вихованців, а тільки після них – предмет, що викладається, проявлятиме комунікативну толерантність навіть до тих, хто не любить і не знає його предмет;

· функціональна – закріплює різні системи життєзабезпечення і підтримки комфорту особистості соціального педагога – це перш за все потреби і переваги, що виникають на їх основі, і бажання.

Оскільки потреби, переваги і бажання пов'язані з функціональними станами життєзабезпечення і комфорту, соціальний педагог активно їх заявляє і захищає. Будь-які посягання на них сприймає як загрозу благополуччю, як наступ на своє існування. У той же час соціальний педагог з низьким рівнем толерантності виказує незадоволеність, роздратування або неприязнь до учня, який прагне проявити і відстояти свої потреби.

Вірогідність прояву комунікативної толерантності на рівні функціональної підструктури особистості тим вище, чим: 1) більше схожості в кількості й найменуванні активно задіяних, проявлених і таких, що захищаються, потреб; 2) більше співпадають у соціального педагога і учня переваги, потреби (співпадають в їх значущості і послідовності здійснення); 3) більш схожі бажання соціального педагога й учня (у прагненні задовольнити конкретні потреби).

Такі основні особистісні підструктури, що обумовлюють комунікативну толерантність. Характеризуючи будь-яку людину, можна визначити у неї:

· рівень ситуативної комунікативної толерантності – фіксується у відносинах соціального педагога до іншої конкретної людини (учня, батьків, представників шкільної адміністрації і т. ін.). У цьому випадку потік енергії емоцій строго спрямований. Низький рівень ситуативної комунікативної толерантності виявляється, наприклад, у висловах: “Терпіти не можу цієї людини”, “Він мене дратує своєю присутністю”, “Мене трясе від нього”, “Мене все в нім обурює”. Про високий рівень свідчать вирази типу: “Мені дуже імпонує цей діловий партнер”, “З цією людиною легко спілкуватися”. Про середній рівень говорять вислови типу: “Не все я приймаю в цій людині”, “Іноді він нестерпний”, “Дещо мене в нім дратує”;

· рівень типологічної комунікативної толерантності – виявляється у відносинах соціального педагога до збірних типів особистості або груп людей, наприклад, до представників конкретної нації, соціального прошарку, професії. Певна енергія емоцій виражається у взаємодії з конкретними людськими типами. Низький рівень типологічної толерантності поміщений, наприклад, у словах: “Мене дратує такий тип людей”. Середній рівень проступає в зворотах мови соціального педагога: “Такі учні викликають у мене суперечливі відчуття”.

Про високий рівень типологічної толерантності свідчать вирази: “Обожнюю такий тип хлопчиків (дівчаток)”.

· рівень професійної толерантності – виявляється у відносинах до збірних типів людей, з якими доводиться мати справу за родом діяльності. У цьому випадку додаткова енергія емоцій виявляється у соціального педагога, головним чином, у робочій обстановці.

Так, можна говорити про педагога в його відносинах з неуспішними і недисциплінованими учнями – що відстають в навчанні, знижують академічні показники, порушують навчальний режим, заважають не тільки педагогові, але й своїм однокласникам працювати на заняттях, і т.п. Мабуть, не випадково у соціальних педагогів є поняття “хороший” або “поганий” учень, за допомогою яких він на рівні професійної толерантності позначає своє відношення до різних категорій своїх вихованців;

· рівень загальної комунікативної толерантності – у ньому є видимими тенденції відношення до людей у цілому, тенденції, обумовлені життєвим досвідом, установками, властивостями характеру, етичними принципами, станом психічного здоров’я людини.

Загальна комунікативна толерантність значною мірою зумовлює інші її форми – ситуативну, типологічну, професійну.

Про низький рівень загальної комунікативної толерантності свідчать наступні особливості поведінки соціального педагога:

· не уміє або не хоче розуміти або приймати індивідуальність інших людей. Індивідуальність іншого – це перш за все те, що складає особливе в ньому: дане від природи, виховане, засвоєне в місці існування. Ступінь неспівпадання особистісних підструктур партнерів і складає відмінності їх індивідуальностей;

· оцінюючи поведінку, образ думок або окремі характеристики людей, розглядає як еталон себе самого. У цьому випадку він відмовляє учневі в праві на індивідуальність і немов в прокрустове ложе намагається втиснути його в ту або іншу підструктуру своєї особистості. У прямому або завуальованому вигляді він вважає себе “істиною в останній інстанції”, судить про своїх комунікативних партнерів (учнів і колег), керуючись своїми звичками, установками і настроями;

· категоричний або консервативний в оцінках учнів і своїх колег. У такий спосіб він регламентує прояв індивідуальності учнів і вимагає від них переважної для себе одноманітності, яка відповідає його внутрішньому світу – цінностям, що склалися, і смакам;

· не вміє приховувати або згладжувати неприємні відчуття, що виникають при зіткненні з некомунікабельними якостями у своїх вихованців. Якості особистості учня, які визначають позитивний емоційний фон спілкування з ним, назвемо комунікабельними, а якості учня, що викликають негативне відношення до нього, – некомунікабельними. Соціальний педагог з низьким рівнем загальної комунікативної толерантності зазвичай демонструє некеровані негативні реакції у відповідь на некомунікабельні якості учня. Неприйняття в іншому найчастіше викликають некомунікабельні типи особистості, некомунікабельні риси особистості і некомунікабельні манери спілкування;

· прагне переробити, перевиховати учнів. По суті, він береться за непосильне завдання – змінити ту або іншу підструктуру особистості, відновити, перепідпорядкувати або замінити її елементи. Спроби соціального педагога перевиховати учня (учнів) виявляються в жорсткій або м’якій формі, але в будь-якому випадку вони зустрічають його опір. Жорстка форма наголошується, наприклад, у звичці читати мораль, повчати, докоряти в порушенні шкільного розпорядку і дисципліни на заняттях. М’яка зводиться до вимог дотримувати правила поведінки і співпраці, до зауважень з різного приводу;

· хоче підігнати учня, батьків під себе, зробити їх зручними. У даному випадку він ніби “обтесує” ті або інші якості особистості учня, прагнучи регламентувати його вчинки або добиваючись схожості з собою, наполягає на ухваленні своєї точки зору, оцінюючи учня, керується своїми обставинами і т. ін.;

· не вміє прощати учням їх помилки, незручність, ненавмисно заподіяні йому неприємності. Його свідомість “застряє” на відмінностях між особистісними підструктурами – своєї і учня. Це джерело взаємних образ, прагнення ускладнити відносини з вихованцем, додавати особливого неприємного сенсу вчинкам і словам учня;

· нетерпимий до фізичного або психічного дискомфорту, в якому опинився учень. Таке спостерігається в тих випадках, коли учень скаржиться, вередує, нервує або шукає співучасті і співпереживання. Соціальний педагог з низьким рівнем комунікативної толерантності – душевно черствий і тому або не помічає подібних станів, або вони його дратують, принаймні, викликають засудження. При цьому він ігнорує те, що сам теж буває в дискомфортних станах і зазвичай розраховує на розуміння і підтримку тих, що оточують;

· погано пристосовується до характерів, звичок, установок або домагань інших. Ця обставина вказує на те, що адаптація до самого себе для нього функціонально важливіше і досягається простіше, ніж адаптація до своїх партнерів (учнів і колег). В усякому разі, він прагне міняти і переробляти раніше всього партнера, а не себе – для деяких педагогів це непохитне кредо. Взаємне існування, проте, припускає адаптаційні уміння обох сторін. Наростання нетерпимості до тих, що оточують є достатньою ознакою стійко низького або дуже низького рівня толерантності – супутника деяких порушень у сфері характеру, а також професійної деформації особистості. Подібне особливо є небезпечним для соціального педагога, тому що з часом приводить до соціально-психологічних і психічних змін особистості в процесі виконання професійної діяльності, які завдають непоправного збитку душевному стану учнів і негативно позначаються на формуванні їх особистості.

Аналіз причин педагогічних конфліктів доводить, що дуже часто ініціатором конфлікту стає соціальний педагог, що має низький рівень комунікативної толерантності. Такий педагог віддає перевагу авторитарним способам управління конфліктами та їх вирішенню: примушення, ультиматум, загроза, які не можна віднести до етичних способів ліквідації конфлікту.

Етична культура соціального педагога, його толерантність в педагогічної взаємодії створює таку психологічну атмосферу, яка є комфортною для спільної діяльності, розвитку кожного учня.

Література

1. Караяни А. Г. Психология и этика делового общения / А. Г. Караяни. – М. : Педагогика, 1999. – 305 с.

2. Лукьянова М. И. Психолого-педагогическая компетентность учителя / М. B. Лукьянова // Педагогика. – № 10. – 2000. – С. 17 – 21.