Бокшань Г.І., Бокшань А.І.

Херсонський державний аграрний університет, Україна

Ідіостилістика філософської лірики А. Кичинського

Мовна картина поетичного світу А. Кичинського еманує яскравими лексико-стилістичними засобами, особливість використання яких свідчить про довершену майстерність автора розширювати межі образності та символіки слова. Зробимо спробу окреслити деякі аспекти поетичної творчості А. Кичинського, дослідивши її на наявність таких мовно-стилістичних фігур, як біблеїзми, антоніми, тавтологію, повтор та градацію.

Біблеїзми. Символіка філософської лірики А. Кичинського спирається на частому використанні слів і виразів зі Святого письма, знаковість яких набуває нового забарвлення у творах автора. Поет своєрідно інтерпретує біблійні образи, що служать для нього засобом переосмислення вічних питань, дозволяють заглибитися в сутність важливих речей.

Філософська лірика А. Кичинського багата на біблійні оніми (Іскаріот, Авель, Каїн, Пілат), різні ймення Бога (Всевишній, Господь), інші реалії (розп’яття, ґолґота, лжепророк, апостол, пекло тернове, неопалима купина). Усталений біблійний вираз «На початку було Слово» А. Кичинський переосмислює в контексті творення поезії в кількох віршах. Зокрема, в поезії «І було слово. І було Сотворіння. І було диво…» А. Кичинський надає акту поетичної творчості сакрального змісту, який увиразнюється за допомогою слів-символів «рай», «пекло», «осяяння». Окрім того, синтаксис вірша імітує будову речень першої глави Євангеліє від Іоанна, що посилює його піднесене звучання. Первинність слова, його роль як первоначала й універсальної категорії осмислення людського буття проголошується й у поезії «Котиться камінь наріжний…»: «Слово було на початку. Буде воно і в кінці». А. Кичинський намагається осягнути вічні проблеми, непідвладні часу, оперуючи найдавнішими словами-образами, словами-концептами. У його творах зустрічаються і «камінь наріжний», і «збирання каміння». Цікавим стилістичним прийомом є розкладання фразеологізму й використання одного з його елементів у вільному сполученні слів. Так, рядки «Прекрасна пора для збирання каміння опісля пори спотикань через нього» містить фразеологізм біблійного походження, вільне тлумачення одного з компонентів якого слугує потужним художнім прийомом, що виражає циклічність людського існування.

Поет майстерно метафоризує біблійні образи, збагачуючи їх символіку: «і вітають ґолґоти нові», «у протилежному напрямку від обітованих вод», «і грішники матимуть прощу за муки в юдолі земній», «немовби та неопалима горить купина вдалині», «Авеля більше нема, Каїнів, Боже, кишма!»

Таким чином, використання біблеїзмів у творчості А. Кичинського мотивоване як естетичною та етичною вартістю Біблії, так і самою стилістикою філософської лірики поета.

Антоніми. Це доволі розповсюджений у поезії А. Кичинського засіб, що часто слугує основою антитези та контрастного зіставлення образів. Найхарактернішими для віршів поета є антоніми, які виражають якісну протилежність: «За білою хатою чорні черешні», «І на білий рушник чорний хрестик ляга», «І без початку і кінця життя триває і триває», «Каменем кине грішне і розіб’є святе». Хоча подекуди трапляються пари з компліментарною протилежністю: «Він нею заклинав земну й небесну твердь». Іноді зустрічаються антоніми, що означають протилежну спрямованість дій: «Кінь під кутом то складається, то розкривається», «І, замикаючись, коло в ту ж мить розривається».

Кілька поетичних мініатюр А. Кичинського містять антонімічні пари, що становлять смисловий стрижень твору, його емоційне ядро. Такими, зокрема, є вірші «Такі широкі вітри…» (широка-вузенька), «Душа, вогню торкнувшись, обпеклась…» (обпеклась-замерзла), «Тиша. Не крони-корони…» (чорний-білий), «Мов кісточка у вишні…» (колишнє-прийдешнє). У двох останніх вищезгаданих творах виражальна здатність антонімів посилюється за рахунок використання повторів і градації. Так, у вірші «Тиша. Не крони-корони…» центральне протиставлення чорного і білого поступово набуває емоційної напруги, яка досягає найвищої точки в останніх рядках: «Падає біла ворона в чорний від пострілу сніг».

Отже, антоніми в творчості А. Кичинського не лише ужитковий стилістичний прийом, але й засіб відображення естетичних і етичних полюсів філософсько-поетичної системи автора.

Тавтологія та повтори. Ці засоби увиразнення експресивно-виражальних потенцій поетичного слова займають значне місце у ліриці А. Кичинського. Цікавим є нагромадження повторів і тавтологічних сполук лексеми «сірий» (сірістю – сірятиною – сіризною) у вірші «Поглядом довгим, як сірий осінній дощ…». У ньому сірий колір тлумачиться у протилежних значеннях: як синонім монотонності й однаковості та як забарвлення дорогих серцю речей. Саме тавтологія та повтори є найпотужнішими засобами, що дозволяють реалізувати концепцію вірша.

Дуже колоритним є використання повтору у поезії «Пересохле річище», в якій він слугує поетичною імітацією концентричних кіл, що розходяться на поверхні води чи відтворенням луни: «Стих між пальцями сріберний голос води, лиш луна, як вінок на Івана Купала, ще пливе, ще не тоне, ще кличе туди, де нога не ступала, ступала, ступала…». А. Кичинський використовує повтор звертання «Погляд вечірній» в однойменному вірші. Цей повтор організує в єдине ціле весь твір.

Як художник А. Кичинський часто використовує монохромність у своїх картинах. Подібно він чинить і в поезії. Так повтор жовтого та його відтінків використано для створення поетичної замальовки «По жовтому піску, по жовтім шовку жовтня…».

Таким чином, А. Кичинський розширює коло традиційного призначення тавтології та повторів, посилює концентрацію і місткість їх образності й емоційно-виражальних властивостей.

Градація. Цей художній засіб у творах А. Кичинського посилює експресію, увиразнює синтаксичну стрункість вірша, надає динамічності поетичному вислову. У поезіях автора вона трапляється у вигляді нанизування одного й того самого слова в поєднанні з іншими: «Час по краплі сплива. Крапля камінь довбе – розлітаються бризки»; «Сходить тісто в діжі. Сходить жар у печі. Сходить ряст біля хати» (поема «Вишивання хрестиком»).

У вірші «Танець» градація служить для повнішої передачі суті цього виду мистецтва, для відтворення руху: «Цей політ! Ці підскоки, притопи! Цей навприсядки взятий розгін!». У поезії «Пам’ять іде. А дороги спіраль…» градація – вдалий прийом для зображення поступу, безперервності руху, його скерованості: «Коло за колом, виток за витком – до серцевини, до суті, до істини»; «Глибше і глибше – до самого дна – так, щоб аж мулу його наковтатися!». У вірші «Коло» градація також вмотивована прагненням поета надати рухомості мовному тлу: «Навіть отвір в замку. Навіть ключ від замка. Навіть зліпок його. Навіть право на нього».

Отже, градація як стилістична фігура у творчості А. Кичинського – поліфункціональний засіб, що надає його філософській ліриці рельєфності й об’ємності.

Таким чином, у філософській ліриці А. Кичинського маємо розмаїття лінгвостилістичних засобів, використання яких кожного разу мотивується єдністю авторського задуму й відчуттям виражальних можливостей слова.

Література:

1. Жайворонок Н.В. Українська етнолінгвістика: Нариси: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Довіра, 2007. – 262 с.

2. Кичинський А.І. Бджола на піску: Нова книга віршів та поем. – Херсон: Айлант, 2003. –128 с.

3. Кичинський А.І. Пролітаючи над листопадом: Нова книга поезій. – Херсон: Айлант, 2004. –128 с.

4. Кичинський А.І. Танець вогню: Нова книга поезій. – Херсон: Айлант, 2005. – 88 с.