Просолович Олексій Леонідович

кандидат філософських наук (м. Одеса, Україна)

ОСОБИСТІСТЬ ТА ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО В УКРАЇНІ: СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Безсумнівним є те, що у наш час будь-яка держава завжди – більшою чи меншою мірою – є виразником загальної волі своїх громадян. Більш того, якщо ця "загальна воля" торкається тільки кола питань, що мають дійсно загальногромадянський інтерес (захист країни від зовнішньої загрози, підтримка стабільного економічного розвитку країни і т. ін.), і в той же час забезпечує вільне вирішення громадянами їхніх приватних проблем, то перед нами, з одного боку, демократична держава, а з іншого – громадянське суспільство. Проте, якщо держава поширює свою волю на всі сфери життєдіяльності людини і різко обмежує громадянське суспільство – перед нами тоталітарний режим, який намагається привести до певних "стандартів" не тільки суспільне, а й приватне життя окремої особистості, нав’язати власні "моральні" норми суспільству в цілому. Сам зміст поняття громадянського суспільства включає всю сукупність неполітичних, недержавних відносин у суспільстві, а саме: економічні, моральні, культурно-духовні, релігійні, національні. Громадянське суспільство – це сфера спонтанного самовиявлення вільних індивідів і асоціацій та організацій громадян, які добровільно сформувалися і захищені законом від прямого втручання та довільної регламентації з боку органів державної влади. Крім того – це організація людей, що постійно функціонує, які об’єднані навколо самостійно обраних моральних і політичних цілей, на яку держава не повинна впливати, підпорядковувати її діяльність своїм власним інтересам. Отже, у громадянському суспільстві повинно бути гарантовано законом кожній людині вільний вибір свого економічного буття, пріоритет прав людини, відсутність монополії однієї ідеології, одного світогляду, утверджено свободу совісті. У політичному житті таке суспільство повинно надавати усім громадянам саме реальні, а не декларовані можливості для участі в державних і суспільних справах. Дуже важливим у контексті нашого дослідження є те, що тут держава і громадянин повинні бути пов’язані взаємною відповідальністю за верховенство демократично прийнятих законів. Як відомо, у Конституції України є певні положення, що стосуються громадянського суспільства і держави. Головними засадами, на яких має ґрунтуватися громадянське суспільство, є свобода, рівноправність, самоорганізація і саморегулювання. Держава ж підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на гарантування рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості.

Сьогодні дослідники справедливо говорять про те, що в Україні вже є громадянське суспільство: за кількістю політичних партій і громадських організацій наше суспільство не поступається найдемократичнішим країнам світу; у нас є порівняно розвинута публічна сфера, свобода приватної власності і ринок "втягує" все нові й нові прошарки населення. Але слід погодитися з тим, що набагато складніше виглядає справа з насправді головним – етносом громадянського суспільства, громадянином, орієнтованим на високі моральні цінності та зразки поведінки. На жаль, у суспільстві, з одного боку, ще панує право сильного і жадоба до зиску за будь-яку ціну, з іншого – політична апатія, утриманська свідомість а також прагнення до повернення під владу "сильної руки" [1, с. 357]. Отже, утвердження громадянського суспільства в Україні наполегливо потребує насамперед морального відродження, реконструкції почуття солідарності і відновлення людської гідності, реальної свободи і особливо почуття відповідальності, виховання не просто громадянина, а саме повноцінної особистості, якій повинні бути притаманні високі моральні якості.

Основою громадянського суспільства, таким чином, є людина в трьох її вимірах: біологічному, соціальному та юридичному. Але головною особою, що діє у цьому суспільстві, постає саме особистість, основними характеристиками якої слід вважати: 1) високий рівень соціального, інтелектуального, психологічного розвитку; 2) здатність самостійно включатись в той чи інший інститут; 3) усвідомлення себе вільним членом суспільства, тобто вільним економічно, ідеологічно та політично; 4) володіння правами та свободами (у тому числі, безумовно, правом приватної власності); 5) усвідомлення взаємовідповідальності перед суспільством. Крім того, деякі дослідники небезпідставно вважають, що Україна належить до так званих "освічених громадянських суспільств" або до "суспільства-культури", де створення громадянського суспільства починалося не зі сфери економіки чи політики, а зі сфери освіти та культури. Тому, саме через ці інститути держава має сприяти становленню та розвитку особистості. Отже, вкрай важливого значення набуває роль особистості, яка і покликана розробити та запровадити конструктивні, фундаментальні перетворення у житті суспільства, оскільки особистість сучасного громадянського суспільства змінила свій статус – відбулось суттєве підвищення її ролі. Необхідно згадати, що антропологічне питання розглядалось як важливе такими мислителями, як Ж.-П. Сартр, А. Портман, Е. Кассірер, А. Гелен, М. Фуко, К. Леві-Строс. Ця проблема була успадкована і вже розкривається філософською думкою XXI ст. Можна погодитися, що громадянське суспільство і є втіленням антропологічного вектору розвитку сучасної цивілізації (особливо за умов глобалізації) [2, с. 112].

Проте, позитивний результат діяльності громадянського суспільства, який виявляється, передусім, у рівних можливостях громадян, приховує у собі, водночас, ризик необмеженої свободи дій, і як наслідок, виникає загроза індивідуалізму (визнання інтересу людини над колективним або інституціональним інтересом; визнання блага індивіда, його свободи, розвитку його особистості як вищої мети, щодо якої соціальні інститути є засобом її досягнення), яка несе загрозу суспільству. Суб’єктивний індивідуалізм дійсно багато в чому спонукає громадян "відокремити себе від собі подібних й усамітнитися у своєму родинному та дружньому колі, створити собі маленьке суспільство, радо зрікаючись турбот про суспільство в цілому" [3, с. 409]. І все ж таки зауважимо, що два типи моралі – колективізм та індивідуалізм, –існуватимуть завжди і проблема індивідуального вибору буде поставати постійно.

Сьогодні домінантою життєвих цінностей і поведінкових пріоритетів залишається, на жаль, матеріальне благополуччя. За останній час спостерігається наступна тенденція: молодь, зокрема, в основному віддає перевагу не стільки духовним та етичним цінностям, скільки великим грошам. Наприклад, для біля 73% з 600 опитаних молодих людей матеріальне благополуччя є стимулом їх життєвої активності. Вміння набувати матеріальні статки для більшості є мірилом людського щастя. Корисність праці для більшості молодих людей визначається досягненнями власного економічного достатку. Причому ставиться в основному мета заробляння грошей (або їх "отримання" – молодь не завжди замислюється о суттєвій різниці змісту цих понять. – Авт.), до того ж будь-яким доступним шляхом, лише б цей шлях приносив матеріальний прибуток, і чим більше, тим краще. Саме тому життєвий успіх пов'язується із заповзятливістю і грошима, а не з талантом, знаннями і працьовитістю [4, с. 7]. Така трансформація ціннісних орієнтирів у молодих людей виразно вимальовується на фоні ще несформованої стійкої системи своїх власних моральних соціокультурних установок. Крім того, життя, що змінюється, перехід від адміністративно-планових до ринкових механізмів, вимагає нових моделей поведінки. Бачимо, що такі життєві принципи, як "краще бути чесним, але бідним" і "чиста совість важлива за благополуччя" пішли в минуле і на перший план висуваються такі, як "ти – мені, я – тобі", "успіх – за всяку ціну". Простежується чітка орієнтація на матеріальні цінності, яка пов’язана з якомога найшвидшим збагаченням, а успішність визначається наявністю дорогих благ, слави, популярності. Більш того, у свідомості нинішньої молоді чітко виражена мотиваційна установка на власні сили у реалізації життєвих цілей і інтересів у дусі умов ринкового господарювання, а тут, як відомо, можливі будь-які шляхи.

Взагалі, у постіндустріальному суспільстві, або суспільстві "третьої хвилі" існує загроза індивідуалізації особистості у тому сенсі, що вона часто може набувати такі негативні риси, як егоїзм та анархізм у супроводі корупції та вседозволеності. Говорячи про негативні прояви індивідуалізму у громадянському суспільстві, необхідно мати на увазі не лише індивідуалізм окремої особистості, а, так званий "колективний індивідуалізм", який виникає в окремих об'єднаннях різного типу та спрямування. Таким чином, гармонійний розвиток громадянського суспільства можливий лише за умови подолання суб’єктивного індивідуалізму на користь індивідуальності (виражає спосіб буття особистості як суб’єкта самостійної діяльності; в індивідуальному бутті людей відчувається наявність елементів соціальних форм, що інтегруються із загальновизнаними формами колективного), яка і виступає рушійною силою розвитку громадянського суспільства [2, с. 113]. Ця думка підтримується й іншими дослідженнями, у яких справедливо підкреслюється, наприклад, що "перемога громадянського суспільства передбачає наявність передумови свого розвитку і становлення свободного індивіда (вільної особи), обмеженого у своїх діях тільки правом. Ця самоцінна, самодостатня особистість здатна до конструктивної взаємодії з іншими в ім'я спільних інтересів та цінностей і спроможна підкорити власні приватні інтереси суспільному благу" [5, с. 83]. А. Токвіль, виступаючи проти індивідуалізму, слушно зазначає: "… жоден з народів Європи не знає, що таке незалежність громади. Тим часом, саме у громаді полягає сила свободи народу" [3, с. 48]. Тобто, йдеться про те, що саме у громаді індивіди стають громадянами.

Однією з найважливіших рис громадянського суспільства є свобода, яка є безумовною і загальновизнаною цінністю та водночас тісно пов’язана із відповідальністю. Очевидно, що не маючи свободи, особистість не була б у змозі відповідати за свої вчинки. Проте, слід підкреслити, що питання про відповідальність здебільшого не просте і вирішується неоднозначно. Серед чинників, які потрібно враховувати при розгляді проблем, пов’язаних з моральною відповідальністю, слід вважати повноту обізнаності із реальними обставинами, можливість їх адекватного усвідомлення, внутрішній стан суб’єкта, його здатність до відповідної дії і т.п. Але, за будь-яких можливих обставин, людина є істотою принципово свобідною, а значить – відповідальною. Існує слушна думка про те, що концепція громадянського суспільства є виявом нового розуміння свободи – не як свободи вибору і здобуття, а як розбудови солідарних відносин між вільними індивідами. Відчуття належності до громади, таким чином, постає центральною рисою громадянського суспільства [6, с. 19-20]. Цієї важливої риси у громадян України, на жаль, ще не спостерігаємо, оскільки зрозуміло, що процес переходу від індивіда, людини тоталітарного суспільства до повноцінного громадянина правової держави, особистості є поступовим і довготривалим.

Важливою умовою становлення громадянського суспільства є взаємовідповідальність між державою та особистістю. Це є передумовою гармонії між останніми, необхідною для нормальної життєдіяльності суспільства. Але формальна наявність у чинному законодавстві правових норм, що визначають громадянські права і свободи людини, ще не є достатнім свідченням їх реального дотримання. Їх наявність означає певні гарантії можливостей індивіда на свою самореалізацію у приватному та суспільному житті. Головною умовою такої самореалізації є наявність зрілого громадянського суспільства. Лише у контексті дійсних соціальних практик, які засновані на визнанні пріоритетності громадянських свобод та прав людини, громадянське суспільство набуває справжнього змісту [2, с. 114]. Отже, у країні, в якій розвивається громадянське суспільство, повинен бути гармонізований устрій існування особистості та держави. При цьому загальновизнано, що у стратегічному плані складові діяльності держави та суб’єктів громадянського суспільства відмінні одна від одної. А це означає, що індивідуалізована поведінка різних людей з метою гармонізації їх існування з боку держави забезпечується шляхом налагодження в першу чергу раціональних зв’язків між ними і можливими громадськими і негромадськими інституціями, в які вони можуть об’єднуватися. На наше переконання, права і свободи людей у державі можуть бути згармонізованими тільки тоді, коли це відбувається на основі цінування, передусім, моральних та професіональних якостей кожного, а значить, і суспільства в цілому. Саме це дозволяє людям створювати, зокрема, масові громадські інституції, які можуть протидіяти часто-густо невиправданому втручанню держави. Загальновизнаним сьогодні є й те, що свободи і права людини повинні мати правові межі й ототожнюватися у правовій державі шляхом представницької демократії, оскільки, повторимося, що свободи без правових меж руйнують громадянське суспільство.

Відносно сьогоднішнього бачення цієї проблеми, то права і свободи людини значною мірою декларуються, але у відповідності із ними не реалізується необхідна нова роль держави, тому що основні складові її будівництва фактично не є необхідним для правової держави. Підкреслимо, що йдеться, передусім, про цінування моральних та професіональних якостей кожної окремої особистості. Іншими словами, насправді може проголошуватися одне, а реально будуватиметься інше. У такому випадку всі відповідні процеси будуть йти у напрямі ускладнення, оскільки неможливо занадто тривалий час видавати бажане за дійсність, що, безумовно, буде віддаляти від ідеалу громадянського суспільства, особливо в умовах соціально-економічної кризи та кризи довіри до влади, коли поширюється суспільна апатія та зниження соціополітичної активності населення. Вже спостерігаємо зростання авторитарних настроїв у масовій свідомості – майже 80% громадян орієнтовані, про що ми вже говорили, на "сильну руку", при цьому третина з них готова поступитися своїми правами та свободами заради порядку [7].

Можна стверджувати, що: 1) основою громадянського суспільства є вільна, активна, самодостатня, активна, відповідальна особистість; 2) громадянське суспільство формує вільну особистість і, у свою чергу, існує завдяки її активності, неупередженості, громадянській свідомості; 3) свобода та незалежність особистості неможливі без існування права приватної власності; 4) у громадянському суспільстві в повній мірі можуть і повинні бути забезпечені потреби та інтереси особистості, гармонійне поєднання індивідуалізації та співробітництва. Крім того, повинні бути створені всі умови для можливості самореалізації особистості. На шляху до утвердження громадянського суспільства має бути утвердження громадянськості, яка характеризує громадянина як свідомого члена суспільства, який здатний до активної участі у справах суспільства і держави на основі усвідомлення власних прав та обов’язків, особистості, що володіє зрілою політичною та правовою свідомістю, небайдужої до долі власної держави та її народу. Сучасна молода людина, на наше переконання, має набути глибинних особистісних якостей, відповідних до нових форм життя. Передусім, її розум має бути креативним, а не репродуктивним. Об’єктивними умовами самореалізації особистості, зокрема, у професійній діяльності на початку XXI століття стає доступність необхідного освітньо-інформаційного знання, озброєння людей не стільки готовими знаннями, скільки способами їх здобуття, осмислення та використання цих знань у нових обставинах. Сучасна цивілізація з її гуманізацією та демократизацією суспільних відносин, швидким розвитком техніки і технологій, інтелектуалізацією праці в цілому, передбачає необхідність більш ширшого використання нової формули освіти – "освіта через усе життя". Творчі здібності мають бути правилом, а не винятком. Самосвідомість молоді повинна стати багатомірною, здатною містити у собі одразу кілька особистісних ідентифікацій, бути гнучкою та адаптивною. Більш того, її емоційна сфера має поширити спектр почуттів, яка здатна переживати та відчувати в інших людях молода людина. Її асоціативна поведінка з переважно реактивної повинна перетворитися на проактивну.

Враховуючи вищесказане, можна погодитися, що серед завдань державної освітньої політики на сучасному етапі повинні постати наступні: 1) сприяння ініціативі та активності молоді у всіх сферах життєдіяльності суспільства, розширення її участі у формуванні та реалізації державної політики щодо розв’язання соціальних проблем молоді; 2) підвищення ефективності державної освітньої політики на локальному рівні; 3) поліпшення координації зусиль органів державної влади та громадських організацій у сфері реалізації державної освітньої політики; 4) зміцнення матеріально-технічного та фінансового забезпечення установ, закладів, громадських організацій, що працюють з дітьми та молоддю; 5) підтримка молодіжних та дитячих громадських організацій та їх спілок у реалізації програм, спрямованих на вирішення проблем молоді; 6) пропагування кращих творів вітчизняної та зарубіжної літератури і мистецтва через засоби масової інформації; 7) активізація взаємодії органів державної влади, громадських організацій, адміністрацій навчальних закладів, батьків щодо формування позитивних стереотипів, ідеалів, смислів життя молодої людини [4, с. 8]. Наповнення саме названих завдань конкретним змістом дозволить підвищити ефективність державної освітньої політики, сприятиме поступовому вирішенню молодіжних проблем, формуванню повноцінної, високоморальної особистості, здатної спрямувати свою соціально-творчу діяльність у русло, що утворює культуру та перетворює суспільство.

Таким чином, головний внесок в оздоровлення й підвищення духовності громадян України, і перш за все молоді, має здійснити освітня система, яку необхідно розширити доповненням її формального сектора як мережі навчально-виховних закладів усіх рівнів та форм власності більш організованим і культурно-науковим інформаційним простором, що має надалі удосконалюватися – містити не тільки державні, але й громадські засоби масової інформації, якомога більш поповнювати класичні та електронні бібліотеки та ін. Свою позитивну роль у становленні повноцінної особистості, безумовно, повинні відіграти і суб'єкт-суб'єктні відносини між освітянами й вихованцями, оскільки, між іншим, саме діалогічний підхід до навчально-виховного процесу є однією з найважливіших, на наш погляд, передумов формування та удосконалення особистості, її моральних якостей. Отже, головною метою освіти повинно стати відродження духовного потенціалу молоді, виховання нової особистості, орієнтованої на високі загальнолюдські цінності, а не на цінності суспільства споживання. Серед основних принципів взаємовідносин на всіх рівнях міжособових, міжконфесійних та міждержавних стосунків, що запобігають етнічній, релігійній й ідеологічній ворожнечі у сучасному світі, повинні бути взаємоповага представників різних культур, визнання унікальності та неповторності кожної окремої особистості. Тому посилення саме гуманістично орієнтованого виховання молоді покликане протидіяти недовірі та конфронтації, сприяти розвитку інтегруючих процесів у різних сферах міжлюдських відносин і суспільного життя, та, у кінцевому рахунку, створити оптимальні умови для подальшої розбудови громадянського суспільства в Україні.

Література:

1. Філософія: навч. посіб. / [ Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.] ; за ред. І. Ф. Надольного. – [6-те вид., випр. і доп.]. – К. : Вікар, 2006. – 455 с. – (Вища освіта XXI століття).

2. Нарядько Г. Я. Антропологічний вектор розвитку громадянського суспільства / Г. Я. Нарядько // Перспективи. – 2009. – №2. – С. 111–117.

3. Токвіль А. Про демократію в Америці: у 2-х тт. / А. Токвіль; [пер. з фр. Г. Філіпчука та М. Москаленка] – К. : Всесвіт, 1999. – 590 с.

4. Бадюл О. С. Цінності освіти в системі ціннісних установок особистості в сучасному українському суспільстві / О. С. Бадюл // Наукове пізнання: методологія та технологія. – 2009. – Вип.2. – С. 3–8.

5. Цимбалюк Михайло. Особистість як головна умова існування громадянського суспільства / Михайло Цимбалюк // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №2. – С. 82–84.

6. Маклін Дж. Громадянське суспільство: свобода у новому тисячолітті / Дж. Маклін // Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід; [за ред. А. Карася]. – Л. : Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, 1999. – С. 10–20.

7. Основи існування громадянського суспільства звужуються / Центр О. Розумкова – www.uceps.org/expert. php? news_id=1262.