Психология и социология / 5. Психолого-воспитательные проблемы развития личности в современных условиях

Старший викладач кафедри практичної психології, Бердник Г.Б.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Особистісні детермінанти формування професійної стійкості майбутнього практичного психолога у сучасному освітньому просторі

Глобалізація, демократизація, індивідуалізація та інформатизація процесів докорінно змінили ціннісні критеріальні підходи до місця та ролі людини в системі освіти. В умовах розбудови національної системи освіти особливого значення набуває проблема пошуку шляхів забезпечення гармонізованого розвитку особистості, створення належного рівня психолого-педагогічного та науково-методичного супроводу цих складових освіти, що створюють необхідні умови для збереження здоров’я та формування професійної стійкості майбутнього фахівця. Саме тому перегляд концептуальних положень, світоглядних настанов структурування освітнього простору потребує принципово нових наукових досліджень, обґрунтованого і послідовного використання нових науково-психологічних технологій, запровадження раціональних і ефективних підходів до організації наукової та психолого-педагогічної діяльності на шляху створення необхідних умов для формування професійної стійкості майбутнього фахівця.

Аналіз наукових досліджень свідчить про те, що категорія стійкості розглядається як системне утворення особистості, що є наслідком домінування системного підходу в психології та педагогіці: людина як система І. П. Павлов, діяльність як система Б. Ф. Ломов, А. Н. Леонтьєв, педагогічна діяльність як система В. П. Беспалько, Н. В. Кузьміна, В. С. Безрукова, А. І. Субетто, особистість як система К. К. Платонов, В. Е. Чудневскій. Усі дослідники підкреслюють зв'язок між здатністю до саморегуляції і стійкістю організму. Вперше поняття «професійна стійкість» особистості було введено К. К. Платоновим в 1965 році, розумів під нею таку властивість особистості, в якому виявляється інтенсивність, дієвість та
стійкість професійної спрямованості. професійна стійкість характеризує таке злиття робочого зі своєю професією, коли професійна діяльність стає для людини «трудовий домінантою»[3, с.40]. На основі даного твердження К.К. Платонов виокремив три взаємопов’язані рівні становлення професійно стійкого фахівця.

нормативна модель, побудована на основі документів, інструкцій, положень, в яких чітко визначено вимоги, необхідні особистості для виконання тієї чи іншої діяльності (стан здоров'я, темперамент, моральні якості і т. д.)

експертна модель, заснована на оцінках експертів, добре знайомих з даною професією, яка містить теоретичні положення і практичний досвід експертів

емпірична модель - «це модель реально існуючого в певних конкретних умовах типового середнього професіонала »

Рис.1 Модель формування професійно стійкого фахівця

У своїх дослідженнях С. П. Крягжде розглядає систему позитивних мотивацій як головний компонент стійкості професійної діяльності в кількісному (продуктивності), якісному (досконало), а також в тимчасовому (сталості) аспектах професійної діяльності [2].

Стійкість досягається системою регуляторних кореляцій. Здатність до самоорганізації при впливі зовнішніх і внутрішніх умов є первинним і найголовнішим чинником стійкості всієї системи. Самоорганізація завжди спрямована на збереження цілісності, забезпечення нормального функціонування і розвитку системи. Самоорганізація особистості соціально обумовлена. Однак соціальна обумовленість, відзначає К.А.Абульханова-Славська [1], не означає пасивно-пристосуввльну діяльність людини, вона характеризує діяльність перетворюючу, творчу.

Можливості людини зберігати і здійснювати в різних ситуаціях
свої особистісні позиції (стійкість) виражається і визначається в його різнобічної перетворюючої діяльності, яка передбачає вміщення в себе подолання труднощів як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, визначення цілей, мотивів, вміння приймати самостійні рішення.

Акмеограма практичного психолога

З метою виділення особистісних детермінант професійної стійкості ми узагальнили основні компоненти діяльності практичного психолога, як цілісний феномен, що включає в себе сукупність компонентів об’єктивного та суб’єктивного характеру [4, с. 25].

Рис.2 Системний акмеографічний підхід до опису професійної діяльності практичного психолога

Таким чином, особистісні детермінанти професійної стійкості майбутнього практичного психолога включають наступні компоненти: мотиваційний (мотиви, пов’язані з відношенням до майбутньої професійної діяльності ; усвідомленість і вираженість|виказувати| професійної спрямованості особистості; мотиви, пов’язані з розвитком професійно значимих якостей особистості; мотиви досягнень), когнітивний (знання про закономірності майбутнього професійної діяльності у галузі практичної психології; знання про принципи, напрямки, технології психологічної діяльності; предметно-специфічні знання; знання про відповідність власних особистісних якостей майбутнього психолога вимогам професії), конотативний (володіння засобами організації й творчого вирішення завдань майбутньої професійної діяльності; вміння перебудовувати поведінку й діяльність в умовах, що змінюються (адаптивні можливості особистості)), рефлексивно-ціннісний (здатність до рефлексії; ціннісні орієнтації в майбутній професійній діяльності; готовність до продуктивного спілкування та встановлення довірливих відносин (рівень розвитку комунікаційної сфери та емпатії)), регуляційно-вольовий (здатність до психофізіологічної та емоційної регуляції, стресостійкість).

Сучасний освітній простір на етапі його реформації визначається рядом протиріч у змісті, меті та управлінсько-організаційній структурі навчально-виховного компоненту. Тому, на нашу думку, в період навчання у вищому навчальному закладі закладаються основи акмеологічної освітньої моделі. Будучи орієнтована на зрілу людину, акмеологія розглядує зрілість як здібність до самовдосконалення засобами самоосвіти, самовиховання, самоконтролю, самокорекції і самоорганізації суб'єктом власної діяльності).

З точки зору|з погляду| акмеології|, дослідження професійної стійкості майбутнього психолога|учителя| передбачає пошук і знаходження шляхів|доріг| його самореалізації під впливом чинників|факторів|, що йдуть як ззовні, від професії і суспільства|товариства|, розвитку науки і культури, так і особливо - зсередини, від власних інтересів, потреб і установок, усвідомлення своїх здібностей і можливостей|спроможностей|. Акмеологія надає особливе значення формуванню творчої особистості фахівця, пристосованої до продуктивної діяльності в професійній області, здібної до самосвідомості і адаптації до умов технологічного суспільства, що змінюються. Відповідно до цієї мети задаються вимоги до випускників установ психолого-педагогічної освіти. По відношенню до них акмеологія відносить наступні показники: здібність до синтезу нового, до генерації ідей і використання нестандартних способів діяльності; високий рівень базових знань, що відповідає вимогам компетентності, розвинена інтуїція, фантазія, багата уява; оригінальна і ефективна організація мислення, гармонійність інтелектуальних операцій, обумовлених діяльністю лівої і правої півкуль мозку; здатність|здібність| долати|переборювати| психологічну інерцію і стереотипи мислення. Професійна діяльність базується, як відомо, на професійному та особистісному досвіді, тому оволодіння професією, крім засвоєння певних когнітивних схем, вмінь, систем предметних значень, спеціальних засобів мислення, передбачає глибокі перетворення смислових структур, структур суб’єктивного досвіду. Саме тому, інтеріоризація основних особистісних детермінант дає можливість розвинути професійну та психологічну стійкість, як компонент професіоналізму практичного психолога та елемент успіху у майбутній діяльності.

Перспективами подальших досліджень виступає розробка психокорекційної тренінгової програми «Формування професійної стійкості майбутнього фахівця», на основі принципів ведення Т-груп, груп особистісного зростання та стрес менеджменту.

Література

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. /К.А. Абульханова-Славская – М.; Наука, 1980. – 334 с.

2. Крягжде С.П. Инструментальная трактовка профессиональных интересов как существенного компонента психологической устойчивости профессиональной деятельности /С.П. Крягжде // Психологическая устойчивость профессиональной деятельности. – М.; Одесса, 1984. – С. 84 – 88.

3. Платонов К.К. Вопросы психологии труда. /К.К. Платонов – М.: Медицина, 1970. – 264 с.

4. Рабочая книга практического психолога: Пособие для специалистов, работающих с персоналом / Под ред. А.А. Бодалева, А.А. Деркача, Л.Г. Лаптев. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2003. – 640 с.