Психология и социология / 5. Психолого-воспитательные проблемы разви­тия личности в современных условиях

К. психол.н., доцент Фалько Н.М.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Психологічні засади професійного становлення практичного психолога

Професійне становлення практичного психолога – складний, неперервний процес «проектування» особистості. Навчаючи людей самостійно вирішувати свої проблеми, психолог піднімає, тим самим, суспільну свідомість на новий рівень; він використовує свої професійні та особистісні можливості, щоб впливати на зростання самосвідомості конкретної особистості. Виконати цю місію може тільки особистісно зріла людина, внутрішньо і професійно підготовлена до вирішення завдань, які стоять перед нею. Особистісна зрілість представляється у вмінні поєднувати, співвідносити свої індивідуальні особливості, статусні та вікові можливості, власні принципи з вимогами суспільства та оточуючих.

Проблема підготовки практичних психологів приваблює останнім часом багатьох науковців різних країн, в тому числі й України.

Як показує аналіз останніх досліджень, розв’язання проблеми підготовки практичного психолога зумовили визначення основних вимог до змісту освіти практичних психологів (В. Панок)[2]; розробку концепції професійної підготовки психолога, визначення змісту понять «психологічна готовність практичного психолога», його «профкомпетентність» (Н.Чепелєва)[4]; психологічних передумов здатності до професії психолога, функцій та класів професійно – психологічних завдань, які вирішує фахівець психолог, створення моделі особистості психолога – практика та визначення основних характеристик його діяльності (Н.Пов’якель, Н.Чепелєва)[3]; особливості розвитку особистості психолога - практика в процесі професійної підготовки (Т.С. Яценко)[5].

Результати професійних впливів психолога на людину залежать від рівня загально-особистісного розвитку суб’єкта психологічної діяльності. Адже цілі, зміст і характер його роботи, методи, які він застосовує в процесі вирішення професійних завдань, значною мірою визначаються особистістю спеціаліста.

Саме тому практичний психолог повинен реалізувати психологічну підготовку відносно себе для того, щоб потім успішно працювати з іншими людьми. В цьому плані являє собою інтерес розроблена Н.В.Чепелєвою та Я.І.Уманець трьохрівнева система особистісної підготовки психологів – практиків у ВНЗ:

-           світоглядний – покликаний сформувати професійну свідомість майбутніх спеціалістів;

-           професійний – спрямований на оволодіння студентами необхідною системою знань, технологією професійної діяльності майбутнього психолога.

-           особистісний – мета якого полягає у формуванні у студентів професійно – значущих якостей, гуманістичної спрямованості, «діалогічності» як центрального компонента, здатності до професійної ідентифікації [4].

Як стверджує Н.В.Чепелєва, наявна система підготовки практичного психолога зорієнтована, головним чином, на оволодіння студентами певною системою теоретичних знань, засвоєння зовнішніх вимог, спеціальних вмінь та технік. Однак специфіка професії психолога, її спрямованість, передусім, на надання психологічної допомоги іншим, передбачають те, що основним інструментом його роботи, знань, окрім тестів, спеціальних психологічних методик та іншого, має виступати його власна особистість; самооцінка, цінності, образ себе та навколишнього тощо. Вміння вибрати адекватну форму прояву своїх емоцій , здатність володіти собою, керувати власними емоційними станами – показник розвиненої емоційної культури практичного психолога. Все це сприяє повноцінному спілкуванню, дає змогу знайти вихід із складних конфліктних ситуацій.

Психологові, який прагне досягти високої професійної культури, необхідні постійний самоаналіз, усвідомлення власних дій та вчинків, самоспостереження, здатність вести безперервний внутрішній діалог. Таке самоспрямування є основою професійного самовдосконалення, оскільки дає можливість коригувати власні недоліки, розвивати необхідні для професії здібності та якості.

Оволодіння практичною психологією, як зазначає В.Г.Панок, не може бути зведене до засвоєння інформації та вироблення навичок, а й має водночас змінювати внутрішні психічні структури суб’єкта навчання. Для цього психологічні знання повинні мати суб’єктивну значущість для того, хто навчається. У більшості досліджень так чи інакше підкреслюється важливість у діяльності практичного психолога рівня його особистісного розвитку, самоактуалізації його особистості. Проголошуються різні шляхи активізації цього процесу: формування особистісної позиції у процесі освоєння спеціальності психолога (О.Л.Подоланюк, І.А.Слободянюк, О.О.Холодева), самопізнання як елемент освіти майбутніх практичних психологів у ВНЗ (В.О.Михайлова, Т.В.Скрипченко); використання активних методів навчання, різноманітних тренінгів, розв’язування психологічних ситуацій, робота з інтеракційними методиками (В.В.Власенко, С.В.Васьковська, Л.В.Волинська, П.П.Горностай, Т.С.Яценко, В.І.Карікаш, В.М.Федорчук та ін.), усвідомлення студентами змісту особливостей самоактуалізації особистості майбутніх практичних психологів (Ю.Г. Долинська) та ін.

На думку В.Г.Панка та Л.І.Уманець оптимальною може бути і така система підготовки, відбору й атестації кадрів, у рамках якої на базі мінімальних стартових вимог створюються умови професійної самоідентифікації студента. Під професійною самоідентифікацією розуміється таке оволодіння знаннями, навичками та вміннями, за якими відбуваються самодіагностика, самопізнання, застосування до себе тих чи інших вимог професії, створюються можливості вибору найбільш відповідних індивідуальним особливостям кожного студента інструментів роботи з клієнтами.

Одним із напрямків в особистісній підготовці майбутніх психологів, який відокремлює С.Д.Максименко, є психодіагностичний, який має на увазі можливості визначення особистісно-професійних якостей спеціаліста. проводячи психологічний аналіз впливу різних факторів навчального процесу на формування професійно-значущих якостей майбутнього спеціаліста,

С.Д.Максименко та О.М.Пелех відзначають, що вузівська психодіагностика передбачає, насамперед, виявлення, вимірювання та аналіз особистісних якостей фахівця з метою розв’язання практичних завдань, спрямованих на корекційну роботу й ефективну організацію процесу формування фахівця [1].

Ми переконані, що багатосторонність і емоційна насиченість психологічної діяльності змушує психолога детально вивчати себе як професіонала, не тільки усвідомлюючи наявність чи відсутність тих чи інших професійно – значущих якостей особливостей, але й формувати певне само ставлення, відчувати почуття задоволення чи незадоволення своєю працею, глибоко емоційно переживати відповідність власного образу Я – ідеальному образу себе як психолога. У результаті цих процесів здійснюється саморегулююча функція професійної самосвідомості психолога. Зріла самосвідомість, від якої людина не вільна, навіть тоді, коли вона глибоко занурюється в дослідження реального об’єкта. Але, на жаль, людина може не мати навичок у використанні потенційних резервів самосвідомості, тобто цілком свідомо ставитись до фактів зовнішнього світу, без самосвідомості, без аналізу про це ставлення. Таке відволікання, особливо в процесі освоєння неоднозначних професійних алгоритмів, веде, що найменше, до продовження процесу навчання, звички не тільки вчитися, але й працювати «методом проб і помилок», особливо не задумуючись над вдосконаленням себе, як суб’єкта діяльності. Тому проблема «включення» самосвідомості особистості у професійне навчання там, де в цьому існує необхідність, складає серйозне і важливе завдання дослідницької роботи.

Література

      1.Максименко С.Д., Пелех О.М. Фахівця потрібно моделювати. Наукові    основи   готовності випускника педвузу до педагогічної діяльності / С.Д. Максименко, О.М. Пелех // Рідна школа.-1994.-№3-4.-С.68-72.

      2.Панок В.Г. Концептуальні підходи до формування особистості практикуючого психолога / В.Г. Панок // Практична психологія та соціальна робота.-1998.- №4.- С.5-7, №5.- С.4-6.

     3.Чепелєва Н.В., Пов’якель Н.І. Теоретичне обґрунтування моделі особистості практичного психолога / Н.В. Чепелєва, Н.І. Пов’якель// Психологія. Збірник наукових праць.-К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, Випуск ІІІ, 1998.-С.35-41.

    4.Чепелева Н.В., Уманец Л.И. Проблемы личностной подготовки психологов-практиков в условиях вуза / Н.В. Чепелева, Л.И. Уманец // Сборник материалов международной конференции ”Актуальные проблемы психологической службы: теория и практика”.-Том 2.- Одеса.-1992.-С.111-112.

    5. Яценко Т.С. Психологічні основи груповової психокорекції. — К.: Либідь, 1996. — 264 с.