Психология и социология / 8. Педагогическая психология

К.психол.н., доцент Гузь Н.В.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Учбова самосвідомість як компонент ставлення молодших школярів до навчання

В умовах реформування всіх галузей життєдіяльності суспільства та модернізації системи освіти в ланці початкової і середньої освіти виникає потреба у знаходженні нових засобів активізації процесу навчання, спрямованих на всебічний розвиток дітей.

На сучасному етапі розвитку психологічної науки однією з найбільш актуальних явилася проблема розвитку самосвідомості як найважливішого структурного компоненту особистості. Самосвідомість є тим внутрішнім механізмом, завдяки якому людина здатна не тільки свідомо сприймати вплив навколишнього середовища, але й самостійно, усвідомлюючи свої можливості, визначати хід і характер власної активності. Будучи “ядром особиcтості”, самосвідомість здійснює регулюючий вплив на всі сторони життєдіяльності людини.

В роботах Л.І. Божович, Л.С. Виготського, І.С. Кона, А.Н. Леонтьева і ряду інших авторів розкриваються різні аспекти становлення самосвідомості, її розвитку. Дослідники визначають самосвідомість як усвідомлення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого положення в суспільстві; як сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює себе як суб'єкта діяльності [4]. Таким чином, усвідомлення учнем самого себе як суб’єкта учбової діяльності - це  учбова самосвідомість. Провідним видом діяльності в молодшому шкільному віці виступає учбова діяльність. В процесі виконання учбової діяльності не лише розвиваються особистісні якості школяра, а й виробляється особистісне ставлення до такого виду діяльності [6].

Основними видами психологічних ставлень особистості є ставлення до інших людей, ставлення до себе і ставлення до значущої діяльності. Поєднання різноманітних видів ставлень, що реалізуються на кожному віковому етапі, передусім, через провідну діяльність, виступають основою особистісного розвитку індивіда [5].

Отже, ставлення молодших школярів до навчання займає центральне положення в системі усіх ставлень особистості, а дослідження особливостей розвитку учбової самосвідомості як компоненту ставлення молодших школярів до навчання є важливим завданням психологічної науки і практики.

У психологічній науці дослідженням різноманітних аспектів проблеми ставлення молодших школярів до навчання, учіння чи до учбової діяльності займались: Б.Г. Ананьєв, О.О. Бодальов, О.Ф. Лазурський, Б.Ф. Ломов, В.С. Мерлін, М. І. Алєксеєва, Л. І. Божович, М. Т. Дригус, К. С. Дрозденко, Г. Ф. Івончик, В. П. Кутішенко, А. К. Маркова, Л. О. Скрипченко, О. В. Скрипченко, Л. С. Славіна, Г. О. Хомич, Г. І. Щукіна та ін.

«Ставлення молодшого школяра до себе, до світу, до суспільства, до інших людей не лише розвиваються в учбовій діяльності, а й реалізуються у такій діяльності як ставлення до школи, до класу, до вчителя, до змісту і методів навчання і т. п.», — стверджує І. О. Зімняя [3, с. 175].

Ставлення молодших школярів до учіння виступає одним із найважливіших чинників активності учнів у процесі учбової діяльності та її результативності (М.Т. Дригус, Н.П. Зубалій, З.І. Калмикова).

М. Т. Дригус розглядає ставлення учнів початкових класів до учіння в єдності таких трьох компонентів: 1) емоційний - емоційне ставлення учнів до учіння; 2) мотиваційний - мотиви учіння школярів; 3) учбова самосвідомість - ставлення до самого себе як до суб’єкта учбової діяльності [2].

Водночас, М. Т. Дригус називає учбову самосвідомість одним з основних механізмів перетворення педагогічних вимог у внутрішні психологічні регулятори учбової діяльності молодшого школяра. Дослідниця звертає особливу увагу на необхідність вивчення даного компоненту ставлення до учбової діяльності у зв’язку з тим, що не лише вчитель, а й учень самостійно управляє та керує процесом власної учбової діяльності [2].

До психологічних умов розвитку позитивного ставлення старшокласників до учбової діяльності Г. О. Хомич відносить: пізнавальний інтерес, учбову самосвідомість, що вирізняється високим рівнем розвитку; досить високий статус у колективі однолітків [7].

Особливий інтерес у згаданій вище структурі ставлення до учіння, являє учбова самосвідомість. Так, Б. Г. Ананьєв розглядає учбову самосвідомість як усвідомлення учнем самого себе в якості суб’єкта учбової діяльності [1].

Механізми формування уявлень дитини про себе як про суб’єкта учбової діяльності виявляються залежно від характеру пояснення молодшим школярем якостей, які, на його думку, відносяться чи не відносяться до його уявлень про себе як про учня, зокрема:

- уявлення про себе як про учня з’являються внаслідок приписування бажаних характеристик.;

- образ себе як школяра формується внаслідок привласнення думок значущих інших про себе, тобто, який-небудь власний вибір учень пояснює, звертаючись до думок оточуючих;

- учбова самосвідомість формується в результаті порівняння себе з однокласниками (наявність чи відсутність якої-небудь якості школяр доводить, співставляючи власні риси з якостями інших);

- уявлення про себе як про учня формуються за допомогою аналізу своїх дій, власних вчинків, їх мотивів, а також оцінки особистості.

Підсумовуючи сказане вище, можемо констатувати, що учбова самосвідомість молодших школярів виступає не лише як важлива складова ставлення школяра до навчання, а й як значущий психологічний механізм формування такого ставлення, як однин із найважливіших факторів активності учнів, їх інтересу до навчальної діяльності, а також її результативністю.

Отже, проведене теоретичне дослідження не охоплює усіх аспектів досліджуваної проблеми. Виявлені нами результати потребують подальших досліджень з метою дослідження особливостей розвитку учбової самосвідомості учнів початкових класів.

Список використаних джерел:

1. Ананьев Б. Г. К постановке проблемы развития детского самосознания / Б. Г. Ананьев. — М. - Л.: Известия А П Н Р С Ф С Р, 1948. — Выпуск 18. — С. 101 - 124.

2. Дригус М. Т. Особенности отношения к учению младших школьников с различной успеваемостью: дис. ... канд. психол. наук: 19. 00. 07 / М. Т. Дригус.– К., 1979. – 156 с.

3. Зимняя И. А. Педагогическая психология: Учебник для вузов / И. А. Зимняя. — Изд. второе, доп., испр. и перераб. — М.: Логос, 2002. — 384 с.

4. Кутішенко В. П. Динаміка емоційно-ціннісного ставлення молодших школярів до учбової діяльності: дис. ... канд. психол. наук: 19. 00. 07 / В. П. Кутішенко. — К., 2003. — 186 с.

5. Мясищев В. Н. Основные проблемы и современное состояние психологии отношений человека / В. Н. Мясищев // Психологическая наука в СССР. – М.: АПН РСФСР, 1960. – Ч. 2. – С. 110 - 125.

6. Скрипченко О.В., Падалка О.С., Скрипченко Л.О. Психолого-педагогічні основи навчання. – К.: Український Центр духовної культури, 2005.-712с.

7. Хомич Г. А. Социально-психологические факторы становления отношения старшеклассников к учению: дис. ... канд. психол. наук: 19. 00. 07 / Г. А. Хомич. – К., 1992. – 176 с.