Психология и социология / 8. Педагогическая психология

К.психол.н., доцент Царькова О.В.,

Студентка ІІ курсу, Работа Т.О.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Комплекс неповноцінності, компенсація та прагнення до переваги

1. До постановки проблеми. Актуальність теми визначається тим, що кардинальні зміни у сучасних умовах трансформації суспільства призводять до руйнування усталених регулюючих та детермінуючих параметрів суспільного буття, загострення багатьох суперечностей, що вносить у життя певну напруженність та викликає появу негативних тенденцій у процесі соціалізації підростаючої особистості. [5]

2. Аналіз розробленності проблеми в літературі. Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури показує, що в прямій постановці проблема дослідження комплексу неповноцінності не розроблялася. У працях К.О. Абульханової-Славської, Б.Г. Ананьєва, Л.І. Анциферової, Л.С. Виготського, Л.І. Божович, С.Л. Рубінштейна, О.В. Шорохової розглядаються загальнотеоретичні та методологічні підходи до вирішення питання про природу і генезис самосвідомості та окремих її складових у контексті проблеми розвитку особистості. У теоретичних роботах проблему подолання комплексу неповноцінності найчастіше пов’язують з проблемами соціальної зрілості й визначення життєвої позиції.

3. Основна мета роботи. Теоретичний аналіз причин виникнення комплексу неповноцінності та шляхів подолання комплексів.

4. Матеріли теоретичного аналізу. Комплекс неповноцінності – сукупність психологічних та емоційних відчуттів людини, що проявляються у почутті особистої неповноцінності та ірраціональній вірі в перевагу оточуючих над собою. [6] Так, працюючи над роботою «Про неповноцінність органів» А. Адлер звернув свою увагу на те, що вроджені конституціональні аномалії можуть бути джерелом та стимулом розгортання життєдіяльності людини в напрямку досягнення нею тих або інших успіхів. Для того щоб побороти той дефіцит, що відчувається людиною на основі неповноцінності органів, в її психіці виникають певні механізми компенсації. Також, для досягнення конкретної мети компенсація неповноцінності приймає певну орієнтацію, яка пов’язана з цільовою діяльністю індивіда. Процес розвитку людської діяльності у рамках схеми «Фізична неповноцінність — компенсація — мета — позитивний результат» чітко демонструється на історичних прикладах. Так, Демосфен, будучи заїкою з народження завдяки психологічним механізмам компенсації, з часом став видатним оратором Древньої Греції. [1]

Але окрім позитивного розвитку діяльності, існує також і негативний. Він полягає в тому, що фізична неповноцінність вже у ранньому дитинстві породять в людині вороже відношення до оточуючого середовища, яке буде супроводжуватися постійним тривожним очікуванням настороженості, необхідності у жорстокій боротьбі за виживання шляхом активізації прагнення до влади над іншими людьми. [4] Та не тільки конституціональні аномалії породжують у індивіда комплекс неповноцінності. Це почуття виникає у маленької дитини також на основі економічних, соціальних, вікових відносин, з якими вона починає контактувати в житті. Їй потрібна як психологічна так і фізична підтримка з боку дорослих. Вже на ранніх стадіях дитина відчуває особисту неповноцінність, що веде до формування в неї компенсаторної психічної надбудови. В результаті з’являється та або інша стратегія життя. Таким чином, почуття неповноцінності є рушійною силою, початковою точкою прагнень будь-якої дитини компенсувати свою збитковість. [8]

Зигмунд Фрейд іноді теж користувався цим поняттям, але не визнавав за ним настільки виняткової ролі. Згідно його теорії, комплекс неповноцінності виникає в результаті конфлікту між Едіповими бажаннями і неспроможністю його реалізації в дитини. [7]

Почуття неповноцінності присутнє у кожної людини і не являється чимось патологічним. Навпаки, наявність цього відчуття у індивіда вказує на специфіку його природи.

5. Висновки. Почуття неповноцінності супроводжується автоагресією, підвищеною тривожністю, надмірною залежністю від дорослих, прагненням отримати від них захист, підвищеною чутливістю до ігнорування, зневаги з боку оточуючих, і особливо, батьків. Така дитина почувається незахищеною, ізольованою, нещасною, безсилою, і особливо це проявляється у ситуаціях соціальної взаємодії. [2]

Дитяча особистість потребує визнання з боку дорослого. Незадоволення цієї потреби може призвести до розвитку у дитини комплексу неповноцінності, відчуття своєї неспроможності, яке ускладнює спілкування з іншими людьми і створює важкий внутрішній стан.

Література:

1. Адлер А. Наука жить. – К., 1997. С. 57-62.

2. Жук Н.В. Особливості самоставлення молодшого школяра / Психоло-

гія. Бердянськ, 2005. № 1. – С. 15–20.

3. Крайг Г., Бокум Д. Психология развития. – Спб., 2005. – 940 с.

4. Лученко В. Психические комплексы. 2009 // htpp://luchenko.com/ index.php?option=com_content&task=view&id=485&Itemid=49.

5. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии: Лекции по введению в психотерапию для врачей, психологов и учителей. - М.: Изд-во ин-та психологии, 2002.-212с.

6. Словарь практического психолога. – Минск, 1997. – 800 с.

7. Фрейд З. Введение в психоанализ. М., 1991. – 456 с.

8. Адлер А. Понять природу человека / Пер. С англ. Е. А. Цыпина-СПБ.: Академический проект, 1997-256с.