Психология и
социология / 8. Педагогическая психология
Мелітопольський державний педагогічний університет імені
Богдана Хмельницького
На
сьогоднішній день проблема готовності до професійного становлення особистості - одна з
найважливіших для педагогічної психології. Не існує однозначного розуміння
сутності і функцій зазначеного поняття, яке набуло останнім часом в
концептуальному апараті психології відносно самостійного і високого наукового
статусу. Проте відмінності у визначенні поняття готовності, що мають місце у
різних авторів, дають підстави говорити про суперечливість існуючих точок зору,
а звідси і про неузгодженість процедур перенесення цього поняття в
експериментальну площину. Значення поняття готовності, яке актуальне сьогодні
для педагогічної психології, передовсім для педагогіки і психології вищої
школи, вимагає переосмислення його змісту і функцій на методологічному і
експериментальному рівнях. Дослідження цього напрямку базуються на вивченні і
психологічному обґрунтуванні засобів навчання й удосконалення системи
підготовки майбутніх
спеціалістів.
Підготовку до професійної
діяльності треба розглядати у контексті розвитку особистості. В зв'язку з цим
основу формування готовності до професійної діяльності розглядають не тільки як
розвиток операційно-технічних умінь та навичок, а й такий визначальний параметр
готовності як комплексна здібність. Готовність як інтегральне утворення
особистості, що полягає у вибірковій спрямованості на педагогічну діяльність,
виникає на підставі позитивного ставлення і скеровується відповідними
потребами та мотивами до даної професійної діяльності.
Про сформовану готовність можна говорити лише за умови розвинутості у суб'єкта
емоційного ставлення, вміння адаптувати свою поведінку відповідно до ситуацій,
що виникають, вміння будувати процес спілкування, сформованості таких
педагогічних здібностей як мислення, уявлення, спостережливість, комунікативних
умінь і широкого набору професійно значущих властивостей: емоційної
стабільності, самоконтролю, щирості, доброти, наполегливості і т. д., в роботах українського психолога В.О.Моляко дається класифікація рівнів готовності. Розвиток психологічної готовності студентів до
професійної діяльності обумовлений всією системою навчально-виховної роботи
вищої педагогічної школи. Цей розвиток
залежить від правильних уявлень про педагогічну діяльність і про навчання. Склалася
думка, що становлення майбутнього вчителя відбувається в межах часу навчання
його в педагогічному навчальному закладі. Але абітурієнт приходить сюди
вже з певними знаннями, сформованими вміннями, із певними уявленнями про
професійну діяльність, які склалися протягом попереднього періоду життя. Ще в
ранньому дитинстві, сім'ї закладається духовна основа життя: любов до життя і
до людей, довіра до оточуючих, оптимізм щодо
себе і інших, почуття обов'язку, відповідальності [2]. Це складає гуманістичну
складову структури особистості вчителя. В дошкільному віці модель педагогічної
поведінки дорослих актуалізується в сюжетно-рольових іграх. Особливо важливий
період для засвоєння дитиною фрагментів педагогічного досвіду дорослих є
навчання в школі. Саме тут формується уявлення про особливості педагогічної
діяльності, відбувається становлення відношення до професії вчителя. Для
молодшого школяра вчитель не тільки авторитет, а для більшості -
"ідеал". Саме в шкільному віці, в процесі спілкування з учителем
закладаються основи побудови моделі " Я-ідеальне " майбутнього
вчителя. Все це сприяє тому, що студент-першокурсник має власний проект
майбутньої професійної діяльності і поведінки, своє бачення професії
"учитель". Професійне ж учіння має сприяти осмисленню уявлень
про педагогічну діяльність, які сформовані на власному досвіді вчорашнього
старшокласника, "наближати його до когнітивної моделі педагогічної
науки"; професійне учіння повинне перевіряти відомі ідеї, знайомі питання,
узагальнювати, уточнювати у новому світлі, давати їм нове бачення. Розвиток
особистості студента, а значить, і його психологічної готовності до професійної
діяльності, на різних курсах має деякі особливі риси [2]. Педагогічна практика
- "важлива соціально-психологічна умова і педагогічний засіб професійної
підготовки майбутнього вчителя" [2,с.277]. Саме на практиці студент вперше
пробує себе в новій статусно-рольовій позиції вчителя, намагається відповісти
на непрості питання про свої можливості і бажання, а практика - це початок (можливо
продовження) професійного самовизначення, місце для ствердження і розвитку "Я-професійне"
майбутнього вчителя. Педагогічна практика - це перше професійне випробування
студента, практична перевірка правильності ідентифікації її "Образу-Я"
з образом професіонала. Уявлення особистості про себе як про
професіонала, ступінь ідентифікації її образу "Я" з образом
професіонала виступає як результат дії мотивації й слугує індикатором
мотиваційної сфери особистості, що й обусловлює
ставлення до професійної діяльності. Виділено такі форми ідентифікації: контрастно-позитивна (повне співпадання в оцінюванні Я-реальне, Я-ідеальне
і Я-професійне); перспективно-позитивна (повне
співпадання в оцінюванні Я-реальне і Я-ідеальне, Я-професійне і Я-ідеальне); перспективно-негативна (співпадання в оцінюванні Я-професійне і Я-ідеальне
при неадекватному оцінюванні Я-реальне і Я-професійне та Я-ідеальне і Я-реальне); проміжна [1]. Не раз "Я-ідеальне" і "Я-професійне",
"Я-реальне" і "Я-професійне" стають суперечливими,
породжують внутрішньо-особистісні конфлікти, які супроводжуються заниженням
професійної самооцінки, втрати інтересу до своєї професійної діяльності, як
педагога. Саме в такій ситуації
студент-практикант потребує підтримки зі сторони методистів, вчителя зі стажем
і т.д., бо
саме в цей час на уявлення студента про
себе ("Я-ідеальне") істотно впливає оцінка його як вчителя керівника
педагогічної практики [2]. На сьогоднішній день формування позитивної "Я-концепція"
є пріоритетне завдання вищої школи. Під "Я-концепцією" майбутнього
вчителя розуміють складну динамічну систему уявлень студента про себе як
особистість і суб'єкта навчально-професійної діяльності, яка включає в себе
взаємопов'язані і взаємозумовлені компоненти: "Образ - Я"; "Становлення - Я"; "Вчинок - Я"
[2,с.268].
Позитивну
"Я - концепцію" майбутнього вчителя характеризують такі показники:
висока когнітивна складність і диференційованість "Образу-Я",
професійно-рольова ідентифікація, наявність власне особистісних компонентів у
структурі уявлень про себе, внутрішня цілісність і узгодженість між модульностями
"Я-реальне", "Я -
ідеальне", "Я-професійне", відносна стійкість і стабільність
уявлень про себе як особистість і майбутнього вчителя.[2,с.269]. Навчання студента в ВНЗ характеризується
розвитком його "Я-концепції": спостерігається зміна
"Образу-Я" майбутнього педагога в напрямку когнітивної ускладненості
і диференційованості, перевага моральних суджень, зміна зовнішніх оцінних
орієнтирів на внутрішні, зростання кількості
професійно-рольових конструктів. В цей час у багатьох студентів спостерігається
затримка професійно-психологічної адаптації, зниження загальної самооцінки і
ставлення до себе, прояв загального високого рівня тривожності, що заважає
самоствердженню і самореалізації себе як майбутнього вчителя. Це пояснюється
особливостями індивідуального розвитку студентів. Шляхом модифікації змісту
інформації, що вивчається, і методики його викладання можна ефективно впливати
на особистість студента, удосконалювати різні сторони його готовності до
професійно - педагогічної діяльності:
- мотиваційну
(вироблення у студента позитивного відношення до професії вчителя; стійких
намірів присвятити себе педагогічній діяльності);
- морально-орієнтаційну (формування морального
обліку професіонала, загальнолюдських цінностей, які складають основу
педагогічної етики; забезпечення єдності моральної і професіональної культури
вчителя; розвиток почуття національної гідності і т.д.);
- пізнавально-операційну (розвиток
інтелектуальних функцій аналізу і синтезу; розширення професійного кругозору,
вироблення і закріплення професійно педагогічних умінь і навичок);
- емоційно-вольову (розвиток
цілеспрямованості, працелюбності, настирності в досягненні поставленої мети і
т.д.);
- психофізіологічну (виховання впевненості
в своїх силах, намаганні доводити почату справу до кінця, професійної
працездатності);
- оціночну (вироблення умінь критично
оцінювати рівень своєї професіональної підготовки, самокорекції і самооцінці).
Таким чином, найважливішим завданням є
становлення особистісного «Я» як майбутнього фахівця. Це тісно пов’язано з
формуванням професійної культури, центральною ланкою якої є психологічна
культура [5].
На даний
момент проводиться діагностика зі студентами I,IV та V курсів спеціальності «Практична
психологія» соціально-гуманітарного факультету стосовно вибору своєї спеціальності та готовності
студентів до педагогічної діяльності.
1.
Вірна Ж.П. Професійна
ідентифікація: побудова і валідизація тесту кольорових відношень ( для
діагностики усвідомлення професійного образу) // Практична психологія та
соціальна робота, 2002, № 3
2.
Навчальний процес у
вищій педагогічній школі (за загальною редакцією ак. О.Г.Мороза)., Київ, 2001
3.
Хрущ-Ріпська О. В.
Психологічні засади формування у студентів педвузу готовності до майбутньої
професійної діяльності. Київ, 1999
4.
Белинская Е.П. Временные
аспекты «Я-концепции» и идентичности // Мир психологии.-1999.-№3. – С. 140-147.
5.
В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін., Основи практичної психології.
//Підручник для студентів вищих навчальних закладів. Київ «Либідь» 2003