История/ 1.Отечественная история

к.і.н. Баковецька О.О.

Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського

Римо-католицька громада Харкова у ХІХ столітті

Римо-католицька громада Харкова починає формуватися на початку ХІХ століття. Насамперед це пов’язано з відкриттям у 1805 році університету. Іноземні викладачі-католики та інші мешканці міста за відсутності костьолу, богослужіння мали можливість слухати спочатку в стінах 1-ї Харківської гімназії. У 1823 році ректор університету, дійсний статський радник, лікар Василій Яковлевіч Джунковський дозволив приїжджим католицьким священикам проводити богослужіння в стінах університету. [1] В 1829 році у Харкові створено римо-католицьке товариство, до якого входило близько 60 викладачів і студентів Харківського університету. Головою обрали ректора університету Андрія Івановича Дудровича. Як керівник товариства, А.Дудрович клопотав перед Міністерством народної освіти про дозвіл тимчасово відновити богослужіння в університетській залі. Проте піклувальник університету В.Філатьєв відмовив у цьому проханні, вказавши, що непристойно «мати в університеті католицьку церкву». [2, с.46]

В 1830 році в Харків, на прохання місцевої католицької общини, вперше призначено постійного ксьондза - францисканця Гемініана Чаплинського. Призначення підписано архієпископом могильовським, митрополитом римо-католицьких церков Росії і президентом римо-католицької колегії в Санкт-Петербурзі Гаспаром Казимиром Колумна-Цецишевським (1827 – 1831рр.).

За клопотанням ксьондза Гемініана Чаплинського і на гроші, зібрані римо-католицькою громадою міста, 18 лютого 1831 року придбано ділянку землі на вулиці Мало-Сумській (Кокошкінський, сьогодні вул. Гоголя), площею 48 на 21,5 сажнів (102,5 на 45,8 метрів). Даний факт зафіксовано договором, що внесений був в актову книгу Слобідсько-Української палати цивільного суду за №12/35, від 18 лютого 1831 року. На цьому місті побудовано кам’яний костьол з комплексом господарчих будівель. Перша католицька церква мала площу 12 на 4 сажні і 1 аршин (25,6 на 9 метрів). Висота будівлі становила 4 сажні (8,5 метрів). Дах вкрито залізом. Як ззовні так і в середині, костьол поштукатурено і пофарбовано в білий колір під мармур. Підлога була дерев’яною. Церква мала 29 вікон з подвійними рамами, на 11 з яких встановили залізні решітки. В маленьких прибудовах до церкви розмістили дві залізні пічі для обігріву. У 1894 році будівля передана в оренду Харківському гімнастичному товариству за 600 рублів на рік. У 1887 році, на підставі дозволу цивільної і духовної влади, на вказаному дворовому місці, біля старого костьолу, за рахунок пожертвувань городян міста, було закладено перший камінь нової римо-католицької церкви. [3, арк.1-1об.]

Дозвіл, за № 773, на освячення місця під церкву й закладення першого каменю ксьондзом Петром Кисаржевським, який служив при харківському костьолі з 1867 по 1900 рік, було отримано від могильовського архієпископа Олександра Казимира Дзевалтовського-Гинтовта 31 березня 1887 року. Будівництвом нового костьолу, під титлом Успіня Пречистої Діви Марії, спорудженого в готичному стилі, займався відомий харківський архітектор польського походження, член харківської громади католиків, Болеслав Михайловський. Ще на першому засіданні ради товариства римо-католиків міста, архітектор Болеслав Михайловський висловив бажання керувати спорудженням церкви безоплатно, що було із вдячністю прийняте общиною. Лише пізніше, згідно з бажанням парафіян, Болеславу Георгійовичу компенсували 500 рублів за поїздки й відволікання його від інших справ. [4,с.119.]

Відповідно до візитного описання, зробленого у 1899 році, костьол побудували з червоної цегли. Довжина будівлі, що мала хрестоподібний вигляд, становила ззовні 46,5 аршин (33 метра), ширина – 20 аршин (14 метрів), висота до крівлі – 14,5 аршин (10 метрів). Крівля вкрита залізом і пофарбована в сірий колір. З фронтону будинку розташовано башту у вигляді прямокутника висотою від землі до верхнього карнизу 31,5 аршин (22 метра). Зверху встановлено дерев’яний восьмикутний шпиль, висотою 14 аршин (10 метрів), вкритий листовим залізом. На шпилі встановлено ажурний хрест. Навколо розташовано 8 кам’яних башт в два яруса. Зовнішні стіни церкви прикрашені десятьма пілястрами, над якими, вище крівлі розташували кам’яні башти з пірамідальними шпилями. З обох боків будівлі знаходилися бокові виступи, призначені для олтарів, з баштами по кутах. В головній башті розмістили три дзвони. Один вагою 13 пудів (213 кг), інші два – 3 (49 кг) і 2 (33кг) пуда. В костьолі було вісім дубових дверей і при головному вході –чавунна. Стеля виконана у вигляді склепінь з шестигранних гончар (спеціально виготовлені гончарні пустотілі вироби, які закладалися в стелю для збереження тепла та досягнення відповідної акустики). У фасадній частині будівлі церкви влаштовані хори на залізних кронштейнах. Для входу на верхній поверх дзвіниці, зроблено 62 дубові сходини. Всередині стіни оштукатурені і розписані альфрейними клейовими фарбами. Під церквою розміщено систему обігріву – амосовську піч з усіма відповідними приладами – революційний винахід, який з’явився у 1835 році, завдяки генералу Миколі Олексійовичу Амосову. Крім того, в різниці та каплиці, знаходилось ще дві кахельні печі. В церкві для вірян встановлено 32 лави і 12 стільців. Всі вони поліровані і виготовлені з дубу та ясеня. З правого боку від входу в стіні розташували мармурову дошку з вирізаним і позолоченим написом латинською мовою, про те, що 26 липня 1892 року церква і олтар висвячені були могильовським єпископом суффраганом (вікарний єпископ) Симоном. Костьол мав чотири престоли. Головний, на ім’я Богородиці, виконаний в готичному стилі з деревини, знаходився на кам’яному фундаменті. В ньому розміщено велику ікону Пресвятої Богородиці та циборій з сірого мармуру (чаша для святих дарів). Другий престол, в ім’я святого Йосифа з немовлям Ісусом, знаходився з правого боку від головного. З лівої сторони розмістили третій престол, в ім’я святого Антонія. Четвертий престол, на честь Пресвятої Богородиці, розташований в каплиці. Всі престоли мали канонічні таблиці, вкриті склом. В храмі, станом на 1899 рік, вже був установлений орган на п’ять регістрів. [5, арк.1об.-3]

Ще у 1852 році при харківській римо-католицькій церкві побудували дерев’яний флігель, обкладений цеглою і кам’яний 1,5 поверховий будинок на 5 кімнат в жилому поверсі, площею 7 на 3,5 сажнів (15 на 7 метрів) для місцевого курата та його помічників – вікарних священиків. Під флігелем розмістили кам’яний льох. Поряд побудували дерев’яний сарай під залізною крівлею і під ним льодник. В середині церковного двору облаштували сад. Територію, на якій знаходились костьол і господарські приміщення, обнесли з трьох боків дерев’яним парканом, а з боку вулиці Кокошкінської - кам’яною огорожею з залізною решіткою. Римо-католицькій церкві також належало кладовище, відведене в свій час харківською міською управою. Ділянка землі, розміром 83 на 48 сажнів (177 на 102 метра), знаходилась наприкінці Німецької (з 1899 Пушкінської) вулиці, поряд з лютеранським кладовищем. [5, арк.16-16об.]

Харківська римо-католицька громада, до якої входило багато осіб, що належали до впливових, заможних прошарків суспільства - викладачі Харківського університету, лікарі, архітектори, інженери, військові, чиновники, промисловці – не шкодувала коштів на благодійну діяльність. Окрім добровільних пожертвувань в казну римо-католицької церкви, городяни католицького віросповідання передавали у власність костьолу об’єкти нерухомості. Так, у 1895 році, відставний рядовий Іван Михайлович Блюм заповів римо-католицькому храму дворове місце розміром 10 на 30 сажнів (21 на 64 метра) з будівлями, що знаходилось в 1-ій частині 2-гої ділянки по Молчановському провулку під №19. [5, арк.20об.]

В 1878 році стараннями ради римо-католицької общини Харкова і ксьондза Петра Кисаржевського, відкрито богадільню для іноземців на 20 чоловік в будинку, що возвели за рахунок пожертвувань місцевих вірян. [1] Почесним піклувальником богадільні був губернатор Харківської губернії князь Дмитро Миколайович Кропоткін. Будинок мав 1,5 поверху. На верхньому поверсі знаходилось 7 кімнат для чоловіків, на нижньому – 5 кімнат для жінок. В окремих кімнатах розташовано кухню і приймальню. Люди, які потрапляли до богадільні, безкоштовно користувались житлом, обігрівом, світлом, водою. Їжею їх не забезпечували. Ті, що абсолютно не мали грошей, отримували допомогу з добровільних пожертвувань. [6] В 1882 році, за ініціативи курата П.Кисаржевського та прихожан, створено ще одне благодійне товариство при харківський римо-католицькій церкві, яке також ставило собі за мету допомагати бідним вірянами. [7, арк.2-15] В 1896 році відкрито комітет піклування про бідних католицького віросповідання. В обов’язки організації входило забезпечення для нужденних щомісячної матеріальної допомоги, роботою безробітних і робота по відкриттю шкіл для дітей з бідних родин. Фінансування комітет отримував з членських внесків, пожертвувань в костьолі і святкових заходів, що влаштовувались з благодійною метою. Комітет очолили забезпеченні і впливові католики міста. Почесним головою обрали харківського губернатора Германа Тобізена. Також при місцевому костьолі відкрито Товариство опіки притулку для бідних хлопчиків імені К.С.Вагнера. [8]

Таким чином, римо-католицька церква Харкова, не зважаючи на певні труднощі, стрімко розвивалась. Динаміка процесу становлення і розвитку церкви повністю визначалася рівнем активності місцевої римо-католицької громади. Завдяки старанням місцевих католиків, серед яких було багато викладачів Харківського університету, військових, промисловців – римо-католицька церква міста отримала можливість не лише будувати, ремонтувати, перебудовувати храм і господарські будівлі, а й утримувати кілька благодійних організацій. Значне місце в розвитку римо-католицької общини міста, її формуванні, організації належить місцевим ксьондзам Чаплинському, Лавкісу, Кисержевському, а також вікарним священикам Войцеховському, Захарчику, Томашевському, Осмольському та іншим.

Література:

1.Жура А. История римско-католической церкви в Харькове/ А.Жура //Польська діаспора у Харкові: історія та сучасність. - Харків, 2004. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rkc.kh.ua/index.php?L=p&M=H&P=N&S=11&N=110117a.

2.Карпенко І., Голіков С. Харківська кар'єра сербського філософа: духовні пошуки та життєві колізії Андрія Дудровича / І.Карпенко, С.Голіков //Українсько-сербський збірник «Украс». – Київ, «Темпора», 2009. - №4. – 254 с.

3.Російский державний історичний архів, СПб, Росія (РДІА) .– Ф.826. – Оп.3. – Спр.77.

4.Кушлакова Н.М. Інженери-архітектори польського походження в харківському відділенні імператорського російського технічного товариства / Н.М. Кушлакова // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — Вип. 3. — С. 118-122.

5. Національний історичний архів Білорусі, м. Мінськ (надала НІАБ). - Ф.1781. – Оп.26. – Спр.1491.

6.История Харьковского прихода Успения Приснодевы Марии. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.slovosnami.narod.ru/historyBogodelnia.htm

7.РДІА.– Ф.826. – Оп.1. – Спр.2514.

8.Цыпина Д., Эрдманн З., Ярошик В., Чистякова С., Саратов И. Жизнь и деятельность немцев в Харькове (XIX - начало XX столетия) Харьковское областное общество немцев «Видергербурт». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.wiedergeburt.kh.ua/history_g.html#ch_7