Історія / 1. Вітчизняна Історія

Грабковська В.С.

Національний Технічний Інститут України «Київський політехнічний інститут»

Спогади очевидців про період німецької окупації в місті Щорс

Актуальність: у наш час дуже важливо знати історію свого міста, усвідомлювати його історичний розвиток. Це надає можливість розглянути і дізнатися детально всі складові природи, життя і діяльності населення, їх взаємодії.

Мета: простежити період німецької окупації в місті Щорс та дослідити спогади очевидців стосовно цього періоду в житті міста.

Щорський район на півночі Чернігівської області входить у зону Українського Полісся. Займає площу 128293 га, в т. ч. 40000 га лісів і лісопокритих площ. Має 57 населених пунктів, адміністративним центром є м. Щорс. У районі проживає 32,3 тис. населення. Він був створений 1923 р. і називався Сновським районом Сновського повіту, Чернігівської губ. 1925 р. в зв’язку зі збільшенням округів, Сновський округ розформували, Сновський район відійшов до Чернігівського округу. В липні 1935 р. Сновський район перейменували в Щорський.

Окупація Щорського району розпочалася 27 серпня 1941 р. й закінчилась 21 вересня 1943 р.

За цей час на його території загинуло 6205 мирних мешканців, відправлено на роботу до Німеччини 3402 чол., спалено 1032 селянських двори, повністю спалено шість населених пунктів, таких як Еліне, Клюси, Млинок, Ількуча, Лука, Муріха.

У місто Щорс німецькі війська увійшли 3 вересня 1941р. Оборону тримали бійці 21 армії 266 стрілецької дивізії, якою командував генерал-майор Василь Іванович Неретін. Наприкінці серпня 1941 р. загинуло 40% особового складу дивізії. На підступах до м. Щорс загинув і сам командир, ім’ям якого 1985 р. назвали одну з вулиць міста [1, с. 5–6].

Під час окупації дехто зустрічав німців з іконами, хлібом, сіллю. Влаштовували танці з ними.

Коли німці захопили Щорс, у місті було оголошено комендантську годину, а хто потрапляв до рук окупантів — тих відправляли до табору. Втекти було неможливо. Якщо людина йшла в партизани, розстрілювали всю її сім’ю і спалювали її будинок.

До війни велику частину міських мешканців Щорса становили євреї. Тепер на їхніх рукавах з’явилися пов’язки. Якщо до слов’ян фашисти ставились як до рабів, то євреїв просто знищували. Ось що писала газета «Деснянська правда» 1944 р.: «Гітлерівські кати в період окупації міста Щорс з 3 вересня 1941р. по 21 вересня 1943 р. проводили систематичні масові знищення людей. Так в листопаді 1941 р. були розстріляні всі чоловіки-євреї. В січні 1942 р. було повністю знищене все єврейське населення».

Крім євреїв, там же розстрілювали партизанів та членів їхніх сімей, учасників руху опору. Всього за роки окупації в м. Щорс було розстріляно 5500 мирних мешканців [1, с. 7]. Ховати їх було заборонено.

Навесні 1942 р. німці почали набирати людей на роботу до Німеччини як дешеву робочу силу [1, с. 8]. Зі спогадів В. М. Сидоренка: «Перший ешелон з добровольцями було відправлений урочисто і під музику, навіть у пасажирських вагонах. Але скоро стали надходити листи, в яких розповідали про важку роботу і умови праці. Бажаючих їхати до Німеччини не стало» [4].

Тоді німці починають відправляти молодь силою, влаштовуючи облави, як на диких звірів [1, с. 8]. Доводилось ховатися в лісі, щоб не потрапити до рук окупантів.

Крім того, що йшла визвольна війна, участь у якій брало 2600 мешканців Щорса, в місті створювались групи опору, підпільні організації. З листопада 1941 по вересень 1942 рр. в місті діяла підпільна організація в кількості 47 чоловік, 20 із яких — зі Щорса. Підпільники слухали зведення інформбюро, друкували листівки й розповсюджували їх у місті, встановили зв’язок з партизанами, переправляли їм поповнення, організовували диверсії. Але організацію було викрито і майже всіх учасників щорського підпілля розстріляли 19 вересня 1942 р. в лісопарку [1, с. 9].

Під час окупації в Щорсі діяла Українська добровольча армія. Здебільшого — вихідці з Західної України. Вони боролися з партизанами, грабували сільське населення. В сучасній гімназії (38 залізнична школа) розташувався гарнізон мадяр, які періодично виїздили на боротьбу з партизанами. Цвинтар мадяр був біля залізничної школи. Німців ховали біля залізничної лікарні.

Міський клуб у центрі міста став в’язницею, сюди звозили людей, потім розстрілювали.

В перші дні окупації вся церква була переповнена щорськими військовополоненими. Вони висунули руки у вікна і просили їсти. Як згадує Бобровник Марія Михайлівна: «Я проходила біля німців, один сказав: “Ком” — підійди. Я перелякалась. Попрохав, щоб я передала людям принести їжі військовополоненим. Обійшла місто, хоч би собака загавкала, в будинках була тиша» [4].

Якщо за радянської влади церкви не функціонували, то під час окупації служби було відновлено. Не тільки в Щорсі, а й по селах району.

У грошовому обігу залишилися радянські рублі, окрім них ходили окупаційні марки та українські карбованці. Курс: 1 окупаційна марка 10 рублів або 10 карбованців.

Під час окупації було запроваджено новий територіальний поділ і адміністративний устрій. Територія Чернігівської обл. потрапила до зони військового управління, яка підлягала Головному командуванню сухопутних військ — вермахту. Основну роботу щодо управління в зоні військової адміністрації виконували місцеві (районні) комендатури. Органи військової адміністрації мали виконувати два завдання: командне та управлінське. До першого відносилося «забезпечення спокою» в окупованих районах і охорона тилів. До другого — створення, керівництво і контроль місцевих органів управління, «мобілізація резервів» для ведення війни. В містах були створенні комендатури [3].

В районі вул. Гомельської була двоповерхова дерев’яна синагога. При німцях там діяв театр. Ставили п’єси: «Сватання на Гончарівці», «Ой не ходи Грицю» та ін. [2, с. 1]. В залізничному клубі на першому поверсі була стайня коней мадярського гарнізону, а на другому поверсі жили німці, які працювали на залізниці. В меморіальному будинку жив комендант міста Хойзінгер. Перед комендатурою розміщувалася пекарня. Німцям там пекли пшеничний хліб, а місцевим — з гречаними висівками. Давали його за спеціальними картками.

Під час історичної перемоги під Сталінградом через Щорс рухалися потяги, котрі везли велику кількість поранених німців. Поряд з німцями їхали потяги з італійцями, котрі покинули фронт і рятувалися втечею. Вони пропонували продати за шматок хліба свої гвинтівки. В цей час радянські літаки кидали листівки та плакати з написом: «Ой буде морда бита у Гітлера-бандита» [4].

Визволення Щорського району розпочалося 19 вересня 1943 р., а закінчилося 25 вересня 1943 р. Під час звільнення села Стара Рудня Щорського району один житель, зрадник, сказав, що в селі німців нема. Молоді солдати почали виходити з лісу на галявину перед селом. На церкві стояв кулемет, і всіх було вбито. Коли німці почали відступати, центральну вулицю (близько 70 будинків) і церкву було спалено. Радянських солдат було поховали в братській могилі у центрі села. Останніми було звільнено села Клюси, Хрінівка, Липовка.

21 вересня 1943 р. війська 55-ї стрілецької дивізії під командуванням М. Заілюєва, яка входила до складу 61 Армії Центрального фронту, звільнили м. Щорс від фашистських загарбників. З 1944 по 1946 рр. в Чернігівській обл. працювала комісія зі збитків, завданих за період окупації. В ході її роботи було встановлено: за період окупації в місті було знищено 5500 мирних мешканців, 2600 — воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них 1163 — загинули, 1659 — вивезено на роботу до Німеччини.

За роки окупації місто було наполовину зруйновано: знищено пасажирський вокзал, майже всі пристанційні споруди, водонапірні башти, електростанцію, виведено з ладу паровозне депо, зірвано міст через Снов, зруйновано багато інших споруд, знищено експозиція музею, спалено 265 житлових будинків і Миколаївську церкву. Загальна вартість нанесених збитків місту Щорс становила близько 15 млн. руб.

Висновок: Зі згаданих спогадів очевидців тих подій бачимо, що окупація принесла в місто Щорс лише важку працю, голод, холод, терор, смерть. Суму матеріальних збитків можна виміряти цифрами, та не піддається обчисленню величина людського горя, сліз, мук і страждань, які пережили люди на окупованих територіях. Не обчислити вдовину самотність, сирітські поневіряння, материнський сум. Але ніщо не могло зламати бажання жити вільно на своїй землі.

Література:

1. В прийдешнім повторитися не вправі (Щорський район у роки Великої Вітчизняної війни) / Щорська ЦБ ім. 40-річчя Перемоги. – Щорс, 2005.

2. Спогади Плюща Віктора Васильовича з архівного фонду музею ім. М.О.Щорса

3. ЧОДА. Путівник по фондах. — Чернігів, 1963.

4. Архівні дані музею ім. М. О. Щорса.