Д.істор.н. Мойсей А.А., викл. Гелецька А.І.

Буковинський державний медичний університет, Україна

Традиції вшанування свята «Мерцішор» у населення Буковини

Буковина є етнографічною лімітрофною зоною, на її теренах протягом століть триває процес акультурації між корінними етносами – представниками східнослов’янської та східнороманської цивілізацій. Матеріали етнографічних експедицій, проведених за останні десять років, засвідчують не лише архаїчність зони, але і той факт, що у результаті етнокультурного взаємообміну тут виникла ціла низка перехідних, «перероблених на свій лад», адаптованих до місцевих звичаєвих норм поведінки, способу життя тощо календарних звичаїв та обрядів, що пояснюється наявністю спільної конфесійної основи світосприйняття, однаковим типом господарської діяльності, аналогічними географічними та кліматичними умовами, тісними взаємовідносинами у галузі економіки і суспільному житті та ін.

Територіально робота охоплює терени Буковини, терміном, під яким ми розуміємо етнографічну зону, до якої належать територія сучасної Чернівецької області України та Сучавського повіту Румунії. Їхнє населення протягом тривалого історичного періоду, перебуваючи у складі одних і тих самих держав, має спільне історичне минуле, специфічні ознаки традиційно-побутової культури, стереотипи мислення, морально-етичні норми поведінки тощо. Як приклад розглянемо термін Мерцішор, спільні та відмінні риси у народному календарі під час вшанування 1 Березня – свята Мерцішор українцями, румунами і молдаванами Буковини.

У східнороманського населення Буковини під терміном Мерцішор розуміли: 1) назву свята 1 Березня; 2) прикрасу, що складається з двох китичок із ниток білого та червоного кольорів, яку дарували 1 березня; 3) назву місяця березень (згідно з офіційним календарем він називався мартіє).

Народна назва місяців у східних романців пов’язана з погодними умовами, з родючістю флори, а часом наслідує римські традиції: Фаур (Faur) – лютий, від лат. febr(u)arius; Прієр (Prier) – квітень, від лат. аprillis; Куптор (Cuptor) – липень, піч, від лат. coctorium; Густар (Gustar) – серпень, від лат august. Так само і стара назва місяця березень – Мерцішор (Mărţişor) – брунька верби або від лат. мartius.

У румунів і молдаван Буковини Мерцішор – означає прикрасу, що складається з двох китичок торочок із ниток білого та червоного кольорів. Звичай носити на це свято мерцішори запозичили й українці краю (особливо міське населення). Поширений він на всій території проживання східних романців, трапляється також в інших народів: у болгар має назву мартениця, у гагаузів Молдови – марта, македонців – мартінка, мартінче, монгак тощо. Прикраси типу мартениці відомі ще грекам і албанцям [4, с. 188-189].

Мартениця (марта, мартічка, кічілка, гадалушка тощо) – невелика прикраса, амулет, який виготовляють жінки напередодні свята з пряжі чи шовковкових ниток червоного і білого кольорів. Часом в мартеницю вплітали додаткові апотропеїчні предмети: срібні монети, амулети, часник тощо. Прив’язують на руки, ноги, шию, пояс. У Західній Болгарії дівчата, перш ніж пов’язати на шию мартеницю, залишають її на ніч на дикій червоній троянді, щоб бути вродливою протягом літа [3, с. 130; 4, с. 188-189]. У гагаузів Республіки Молдови марту (червону і білу шерстяні ниточки) дівчата чіпляли на руку чи шию і носили до прильоту ластівок чи лелек. Деколи їх пов’язували також на шию домашнім тваринам [1, с. 69-70].

У східнороманського населення Буковини існує легенда про Мерцішор, згідно з якою ніжна квітка з білими пелюстками – Гіочел (пролісок) – була врятована від морозів доброю феєю – Весною. Та це не сподобалося злому Кривецу, який напав на Гіочела, щоб знищити його. Він висмикнув із землі колючий кущ і жбурнув ним у Весну, поранивши їй безіменний палець. На білу пелюстку Гіочела бризнула гаряча червона кров, що розбудила і повернула пролісок до життя.

Символіка мерцішора очевидна: біла нитка символізує мертвий сезон зими, червона – щедре літо, срібна монета – чистоту і здоров’я. Мерцішор мав також захистити свого носія від сонячної засмаги і дати здорову свіжість і світлий колір обличчю, про що, зокрема, свідчать поширені у молдаван слова, коли кидали мерцішор: «Візьміть чорноту / і дайте білизну» [2, с. 290-291]. За деякими етнографічними даними, мерцішор виготовляли також з білої і чорної ниток, що, за символікою, означало «річну мотузку» («funia anului»), яка вплітала дні двох великих сезонів: зими і весни, що, у свою чергу, були символами смерті і життя, які циклічно оновлювалися [5, с. 26-27]. Вважалося, що той, хто носить мерцішор, буде щасливим, здоровим і чистим, як срібло.

На Буковині мерцішор, зазвичай, жінки та дівчата виготовляли в домашніх умовах [7, с. 356; 10, с. 316-319]. Якщо в наш час мерцішор має вигляд двох китичок торочок із ниток білого та червоного кольорів, які виготовляють вдома або купують, то з джерел другої половини ХІХ ст. дізнаємось про ще один атрибут мерцішора – монету. Так, з відповідей на запитання анкети Н. Денсушану довідуємось, що, як правило, за білу і червону нитки мерцішора чіплялась продірявлена срібна монета [8, с. 198-202]. Традиція виготовлення мерцішора з ниток і срібної монети збереглася в населення р. Суха південної частини Буковини [7, с. 356]. У Мірослевештах південної частини Буковини до мерцішора дівчата чіпляють квіти, зібрані ними власноруч, або ж штучні з червоних і білих ниток [9, с. 314].

Зазвичай жінки та дівчата підносили мерцішори парубкам або ж чоловікам, також могли дарувати одна одній. Хлопці прикріплювали ці знаки уваги до своїх капелюхів [9, с. 314]. Мерцішори носили до цвітіння плодових дерев і вішали їх на гілках [8, с. 198-202; 10, с. 316-319]; до першого співу зозулі і прив’язували до червоної троянди зі словами: «Щоб я була рум’яною, як ця троянда!»; носили протягом одного-двох місяців і кидали, щоб забрали лелеки або чіпляли за червону троянду; до 1 травня і чіпляли за гілку абрикосового дерева [8, с. 198-202; 10, с. 316-319]; зберігали протягом року на рушнику біля ікони [7, с. 356].

Проведені нами польові дослідження засвідчили, що у минулому східнороманське населення Буковини проводили зимову драматичну виставу Мерцішор. У драматичному обряді Мерцішор поєдналися сюжети різних народних легенд та традицій. Так, знаходимо в ньому уривки легенди про Бабу Докію, про володаря вовків. Присутній також російський персонаж Дід Мороз та сюжет відомого мотиву російської казки про сплячу красуню. До вистави штучно включений такий персонаж, як Брумерєл (у перекладі з рум. – паморозь), який є головною дійовою особою та власне назвою окремого драматичного ритуалу.

Даний обряд був зафіксований молдавським етнографом Г.Спатару у 1970-х рр. в с. Горбово Герцаївського району Чернівецької області як такий, що на час запису інформації, уже не проводився.

Драматичний обряд Мерцішор, незважаючи на те, що як і інші народні драми, головні персонажі яких є казкові та міфологічні персонажі, були зареєстровані нами в одиничних випадках, немає свідчень про їх проведення у наші дні, увійшов до класифікації зимових драматичних традицій проф. Г.К.Бостана. Учений запропонував розрізняти їх за представленим суб’єктом, як-от зооморфна тематика (коза, коник, олень, ведмідь), фантастична (Фет-Фрумос та ін.), міфологічна (Мерцішор), релігійна (Іроди, Три королі), історична (Бринковени), войнічська (Груя Новака, Новечія), гайдуцька (Кодрени, Банда Бужора, Жієній, Пеунашул кодрілор) [6, с. 97].

З цього приводу варто констатувати, що ритуальні маски й зимові драматичні традиції населення України маловідомі в Європі. Порівняно з численними публікаціями у болгар, румунів, поляків, чехів і словаків, угорців та інших народів, вивченню обрядових масок і рядження у східних слов’ян тривалий час не приділялось належної уваги. Так само недослідженою досі є дана проблема в східнороманського населення України. Ситуація суттєво поліпшилась лише в останнє десятиріччя ХХ ст., коли був сформований новий науковий напрям – етнокультурологія масок.

Таким чином, відмінні риси у народному календарі виявилися у святкуванні 1 Березня – свята Мерцішор румунами і молдаванами Буковини. Звичай носити від цього дня прикрасу з двох китичок ниток білого та червоного кольорів запозичили й українці Буковини. З цього приводу варто відзначити той факт, що крім мерцішора на території Буковини зафіксовані вірування, звичаї та обряди східнороманського населення, які не були запозичені сусідами або процес їхнього запозичення не був масовим: калоян, папаруда, дотримання дев’яти четвергів після Великодня, розпалювання ритуальних вогнищ на св. Олексія, соркова, гайдуцькі народні вистави, історична народна драма Бринковени (Брянковяну) та ін. Натомість, такі українські ритуали, як ворожіння за вінками, пущеними на воду, ритуальна гра калита, звичай палити діда чи дідуха, бичкування або ловити бичків, ляльковий вертеп тощо, не мають паралелей в календарній обрядовості румунів і молдаван.

Література:

1. Квилинкова Е.Н. Гагаузский народный календарь / Е.Н.Квилинкова. –Кишинев: Понтос, 2002. – 184 с.

2. Молдаване. Очерки истории, этнографии, искусствоведения / Э. А. Рикман, И. Г. Хынку, В. С. Зеленчук и др. – Кишинев: Штиинца, 1977. – 459 с.

3. Плотникова А. А. Этнолингвистическая география Южной Славии / А.А.Плотникова. – М.: Индрик, 2004. – 768 с.

4. Славянские древности. Этнолингвистический словарь под ред. Н.И. Толстого. – М.: Международные отношения, 1995-2004. – Т. 1-3.

5. Berdan L. Totemism românesc. Structuri mitice arhetipale în obiceiuri, ceremonialuri, credinţe, basme / L.Berdan. – Iaşi: Editura Universităţii A.I.Cuza, 2001. – 292 р.

6. Bostan Gr.C. Poezia populară românească în spaţiul Carpato-Nistrean. Istoriografie, studiu comparat, texte / Gr.C.Bostan. – Iaşi: Cantes, 1998. – 280 p.;

7. Diaconu V. Etnografie şi folclor pe Suha Bucovineană. Obiceiuri şi credinţe / V.Diaconu. – Iaşi: Unirea, 2002. – 490 p.

8. Fochi A. Datini şi eresuri populare de la sfârşitul secolului al XIX: Răspunsurile la chestionarele lui Nicolae Densuşianu / A.Fochi. – Bucureşti: Minerva, 1976. – 392 р.;

9. Monografia comunei Miroslăveşti (Despre oameni şi locuri) / Pârlea I., Pârlea G., Hogaş G., Leleu I., Apostol V., Leleu A. – Deva: Emia, 2004. – 432 p.

10. Sărbători şi obiceiuri. Răspunsurile la chestionarele Atlasului Etnografic Român. Oltenia. – Bucureşti: Editura enciclopedică, 2001. – T. I. – 399 p.; 2002. – T. II. – 320 p.; 2003. – T. III. – 449 p.; 2004. – T. IV. – 440 р.