Педагогические  науки / 2. Проблемы подготовки специалистов.

К.пед.н. Бухало О.Л.

Маріупольський державний університет, Україна

Індивідуалізація навчання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах

Індивідуалізація навчання – один із пріоритетних напрямів модернізації сучасної освіти, джерело її демократизації і гуманізації, що передбачає організацію навчального процесу з урахуванням особистих відмінностей студентів. Це шлях успішного оволодіння кожною особистістю знаннями і способами розумових дій, формування у неї якостей, розвиток схильностей до певного виду діяльності.

Проблема індивідуалізації навчання була об’єктом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних учених: як засіб підвищення ефективності навчання в цілому індивідуалізацію розглядали А. Алексюк, В. Бондар, В. Гладких, О. Мороз, П. Юцявічене та інші; у контексті пізнавальної активності й самостійності – В. Галузинський, В. Загвязинський, А. Кірсанов, Г. Кобернік, В. Моляко, Т. Ніколаєва, Т. Шамова та інші; як засіб розвитку специфічних здібностей – В. Крутецький, В. Сухомлинський, Б. Теплов, П. Якобсон та інші.

В Українському педагогічному словнику поняття «індивідуалізації навчання» розглядається як організація навчально-виховного процесу, при якому вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності особистості, рівень розвитку її здібностей до навчання [2]. Подібної думки дотримується І.Унт, вона вважає, що індивідуалізація передбачає врахування в процесі навчання індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах, незалежно від того, які особливості і якою мірою враховуються [4]. На думку А. Кірсанова, індивідуалізація – це система виховних і дидактичних засобів, що відповідають цілям діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу, окремих учнів і груп учнів та дозволяють забезпечити навчальну діяльність особистості на рівні її потенційних можливостей з урахуванням цілей навчання [3].

У своєму дослідженні Т. Бурлакова розкриває три підходи до вивчення проблеми індивідуалізації навчання, а саме:

· біхевіористичний підхід (Д. Брунер, В. Скіннер) передбачає чіткість цілей навчання, структурування навчальної діяльності, реалізацію оперативного зворотного зв’язку, а основним предметом вивчення індивідуальності людини є виявлення її зовнішньої поведінки. Навчальний матеріал надається різними способами, а його вивчення відбувається з урахуванням індивідуальних властивостей студентів;

· гуманістичний підхід (А. Комбс, А. Маслоу, К. Роджерс) виявляється в створенні умов для особистісного розвитку, самореалізації творчої індивідуальності, самоактуалізації в умовах залучення до педагогічної взаємодії, мотивації досягнень. Студенти мають змогу вільно визначати власні науково-дослідні інтереси і, шляхом діалогу з викладачами, виявляти думки, критично аналізувати наукові позиції;

· когнітивний підхід (К. Левін, Ж. Піаже) передбачає вивчення індивідуальних структур пізнавальної діяльності майбутніх фахівців, а особистість розглядається як активний перетворювач інформації. Процес навчання передбачає застосування оптимальних стратегій навчання, з урахуванням когнітивних стилів людини, орієнтування на глибоке знання позитивних і негативних сторін особистості, на її потребово-мотиваційну сферу та емоційний розвиток [1].

Ґрунтуючись на вище зазначеному, вважаємо, що індивідуалізація навчання є процесом і результатом інтегративного врахування психофізіологічного, психологічного та особистісного рівнів індивідуальності, що виявляються в різних аспектах діяльності студента в освітньому просторі ВНЗ, з обов’язковим урахуванням індивідуальних пізнавальних стилів студента. Пізнання здійснюється конкретними людьми і залежить від їх індивідуальності, будь-яке сприйняття явищ здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей психіки людини, її індивідуального досвіду, здібностей і схильностей суб'єкта, способів і навичок пізнавальної діяльності. Цього можна досягти за рахунок створення оптимальних умов для самовираження і визнання системи внутрішніх і зовнішніх мотивацій, формування позитивної громадської думки. Перспективним напрямком індивідуалізації навчання є розробка змісту та шляхів якісної трансформації змісту освіти відповідно до типу мислення і рівня розвитку здібностей студента.

Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчив, що індивідуалізація навчання у вищих педагогічних навчальних закладах може реалізовуватись за умов, а саме коли: студент має можливість брати активну участь у власній освіті; знання студента розширюються та поглиблюються за рахунок програм, що відповідають індивідуальним інтересам і професійним намірам; зміст навчання та способи засвоєння знань і набуття професійних навичок відповідають потребам або рівню домагань особистості, що досягається завдяки можливості змінювати спеціалізацію або отримувати декілька спеціальностей за період навчання у ВНЗ; відбувається індивідуалізоване планування і проектування навчального процесу; наявна індивідуальна відповідальність студента та викладача за власні досягнення, самоконтроль; між викладачем та студентом виникає атмосфера співпраці, взаємоповаги, що сприяє поліпшенню якості сприйняття інформації і формуванню професійної майстерності.

Література

1. Бурлакова Т. В. Методические основы индивидуализации образовательного процесса в педагогическом вузе [Текст]: монография / Т.В. Бурлакова. – Шуя: Изд-во Весть ГОУ ВПО «ШГПУ», 2011. – 160 с.

2. Гончаренко С.І. Український педагогічний словник. / С.І. Гончаренко. – К.:Либідь, 1997. – 375 с.

3. Кирсанов А. А. Индивидуализация учебной деятельности как педагогическая проблема. / А.А. Кирсанов – Казань: Изд-во ун-та, 1982. – 224 с.

4. Унт И.Э. Индивидуализация и дифференциация обучения. / И.Э. Унт – М.: Педагогика, 1990. – 192 с.