К

К.п.н. Говорун А.В.

Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого,Украина

Питання гендерної соціалізації в педагогічній журналістиці другої половини ХІХ – початку ХХ століття.

Однією з активних суспільних трансформацій у сьогоденні України, що змінюють усталені способи життєдіяльності людей, узвичаєні суспільні норми, зв’язки, стосунки, є гендерні проблеми. Слід сказати, що в останнє десятиріччя в Україні видано чимало різнопланових праць щодо гендерної проблематики, гендерні підходи використовуються майже у всіх гуманітарних і соціальних галузях української науки: філософії, історії, соціології, психології, педагогіці, літературознавстві, мистецтвознавстві, політичних науках тощо. Як зазначають науковці, дослідники концептуального розуміння понять і термінів гендерних досліджень, у найширшому розумінні “ гендер” можна визначити як змодельовану суспільством та підтримувану інститутами систему цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин жінок і чоловіків, набутих ними в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним й культурним контекстами буття й фіксує уявлення про жінку й чоловіка залежно від їх статті (6,11) . Отже, невіддільним складником демократичного світогляду є гендерна культура, тобто дотримання у світосприйнятті принципу рівноцінної громадської гідності кожної людини, незалежно від ії статті, забезпечення кожному вільного вибору діяльності, соціальної ролі, соціального статусу, самореалізації як чоловіків, так і жінок.

Проте згідно досліджень ціннісно-нормативних уявлень дорослих громадян України з цього питання, лише 55% опитаних вважають, що жінки й чоловіки в Україні мають рівні права, особливо в питаннях працевлаштування, політичній та соціальній сфері тощо(6, 174). Разом з тим в Україні досить поширеним є патріархальний гендерний стереотип, що найбільш повноцінною сферою соціальної самореалізації жінки як повноцінної людської істоти є роль матері-виховательки.

У цій площині вважаємо необхідним і доцільним для сучасної Україні дослідження питання гендерної соціалізації як тенденції готувати хлопчиків і дівчаток до різного суспільного ставлення та можливостей, зокрема підготовку дівчинки до ролі майбутньої матері.

Актуальність вказаної проблеми в тому, що сьогодні соціологи, філософи, психологи, педагоги, юристи, медики акцентують увагу на негативних наслідках нівелювання статі, фемінізації хлопчиків і маскулінізації дівчат. Дослідники означених питань стверджують, що, починаючи з 50-х років ХХ століття , повна відмова школи від роздільного навчання привела до повного безстатевого виховання й невизнання необхідності формування чоловічої й жіночої особистості.

Разом з тим історичне минуле вітчизняної педагогічної думки свідчить про значний інтерес видатних педагогів, письменників, прогресивно налаштованої громадськості до питання підготовки майбутньої матері до виконання нею найбільш значущої соціальної ролі – виховання дітей. Педагогічна журналістика другої половини ХІХ – початку ХХ століття як найбільш дієвий тогочасний просвітянський орган, який узагальнював і розповсюджував найбільш перспективні педагогічні ідеї й досвід шкільництва, розглядала означене питання в різних аспектах: взаємозалежність між жіночою освітою й суспільними відносинами; критика існуючого змісту освіти жінок; роль жінки в суспільстві; вплив жінки-матері на першопочаткове виховання дітей; відмінності у вихованні дівчаток та хлопчиків; роль жінки-матері у формуванні дитини як мовної особистості та інші.

Автори більшості педагогічних статей труднощі у ефективному вирішенні означених питань вбачали у взаємозв’язку й взаємозалежності освіченості й вихованості жінки та соціально-економічного життя суспільства. Головну суперечність проблеми дописувачі статей формулювали так: з одного боку, суспільні умови, які не сприяють жіночій освіті, вимагають корінних змін, з іншої, - відсутність у країні вихованих та освічених матерів породжує “патологічні суспільні феномени ”. Як на наш погляд, такий підхід свідчив про високу оцінку педагогічною громадськістю соціально-педагогічної значущості якісного виховання та освіти жінок.

Аналіз педагогічних журналів досліджуваного періоду ( “Вестник воспитания”, “ Воспитание”, “Образование”, “Журнал для родителей и наставников”, “Педагогические записки”, “Педагогический листок”, “Педагогическое обозрение”, “Світло” та інших) переконав: у статтях домінували думки, що в умовах масового залучення жінок до виробничої праці нівелюються традиційні патріархальні форми сімейного життя, змінюються шлюбно-сімейні стосунки в різних верствах суспільства, побут, взаємини поколінь, статус жінки-матері. Узагальнений висновок дописувачів наголошував, що суспільство повинно підійти з підвищеною увагою до багатогранної проблеми: жінка - сім’я - мати - діти - суспільство. Педагоги - теоретики, вчителі - практики, журналісти - просвітники, представники прогресивно налаштованої української інтелігенції розглядали такі аспекти означеної проблеми: роль жінки в житті та його продовженні; соціальні функції жінки-матері; причетність жінки до громадських перетворень; місце та функції жінки у ланцюгу “суспільство - сім’я - жінка - особистість”; жінка та освіта; самореалізація жінки в професійній діяльності та інші.

В усіх публікаціях, які розкривали означені питання, материнство розглядалось як головна соціальна функція жінки. У педагогічних статтях різних авторів, журналістів- просвітників акцентувалась увага, що жінка у всі епохи була причетною до громадського життя завдяки своїй функції матері; виховательки дітей; уособленням ідей милосердя, культури, добра. В означених вище жіночих журналах зверталась увага на те, що у вітчизняній культурі є стійкою традиція розуміння особливої ролі жінки як “охоронительки сім’ї, мудрості, берегині роду людського, народних звичаїв, розвитку соціальних начал.

Також наголошувалось , що одним із чинників визначення рівня цивілізованого суспільства є розуміння ролі, значущості й призначення жінки у різних аспектах: біологічному, соціальному, морально-етичному, педагогічному. У визначенні змісту соціальних ролей жінки педагоги-дописувачі вважали найбільш ґрунтовною сімейно-побутову, яка пов’язана із самореалізацією жінки в сім’ї м й вихованні дітей, підкреслюючи, що материнство – є велика самоцінність завдяки реалізації потреби в дітях (вирощування нової особистості своєю любов’ю, турботою й вихованням), також зміцнення сім’ї. Дописувачі педагогічних журналів у різних варіантах популяризують думку, що “ душа в сім’ї – мати ”, вказують на те, що більшість кращих представників людства з вдячністю згадують матір, яка багато де в чому визначила їхне світосприйняття та світорозуміння, особистісне становлення.

Допитувачі педагогічних журналів наголошували, що саме в жінці від природи закладене більш “ високе, потаємне розуміння смислу життя ”, викликане любов’ю до дитини й бажанням допомогти їй стати особистістю. Це почуття, на думку респондентів, допомагає жінці переносити всі життєві негаразди, складнощі й бути прикладом розумної поведінки для дітей, уміння створювати в сімейному колективі теплий, психологічно гарний клімат для формування особистості дитини й життєдіяльності дорослих членів сім’ї. Як писав дописувач одного з номерів журналу “ Вестник воспитания ” за 1890: “… які б не царювали у суспільстві дикі звичаї, на якому б сумно-історичному етапі не знаходилось суспільство, жінка, все-таки збереже в собі живу душу ” (2,30).

Відомі тогочасні педагоги-теоретики також досить аргументовано розкривали роль матері як природженої виховательки дітей акцентуючи на тому що особистість матері з перших днів життя дитини впливає на ії становлення; оскільки до 6-7 років дитина знаходиться під впливом матері, то від неї залежать перші враження дитини стосовно розумового й морального розвитку; що мати “…встановлює той фундамент, на якому будується велика споруда під назвою людина ” (5,122).

А.Крючникова, постійний автор журналу “ Сім’я та школа “ наголошувала, що головним призначенням жінки є ії материнська посада бо лише ії вплив може сформувати цілісну людину. Головним аргументом відомого педагога була переконаність, що “ … школи й університети… готують юристів, медиків,учителів, … лише сім’я дає нам людей, а в сім’ї виховання материнське” (7,27). Видатний тогочасний педагог С.І. Миропольський як активний дописувач журналів у багатьох своїх педагогічних статтях наголошував, що головним обов’язком матері є: підготовка для держави та суспільства “… людини з позитивним розумовим і моральним капіталом ”; внесення жінкою-матір’ю як у свою сім’ю, так і в само суспільство “…олюднення та облагородження моралі і прагнень”; “…стати тим світочем, який показуватиме всім, де і в чому – справжня краса, несфальшована правда й добро ”(3,42).

Як бачимо, прихильники жіночої освіти підкреслювали, що при всій різноманітності жіночих інтересів у сферу духовного життя жінки включається ії бажання, схильність, уміння, традиційна готовність берегти, турбуватись, опікуватись, працювати у сімействі; також наголошували на том, що жінкам від природи властиві великі здібності до виконання їхнього суспільного призначення: через сім’ю впливати на весь навколишній світ.

Проте наголошувалось на тому, що неосвіченість і невихованість жінок заважають їм повноцінно виконати свою високу місію, а розбудити у них ці здібності, викликати бажання використати їх повинні цілеспрямовані виховання й освіта. Звідси головним завданням виховання жінок, як в узагальненому вигляді наголошували дописувачі журналів, є розвиток прекрасних природних задатків жінок, а головною турботою держави повинен стати гармонійний розвиток фізичних, розумових і моральних сил жінки. При цьому у визначенні реальних завдань жіночої освіти підкреслювалась необхідність врахування жіночих відмінностей, основних ознак характеру жінок та їх психічної організації.

Особлива увага зверталась на відмінність методів, форм, засобів і прийомів при вихованні хлопчиків та дівчаток. Так, у різних педагогічних журналах досліджуваного періоду наведені спеціально підібрані матеріали про значення виховуючого навчання для дівчаток як для майбутніх матерів . Наголошуючи на особливостях жіночої психіки, дописувачі журналів акцентують на такій властивій жіночому організму рисі характеру як “ перевага почуттів над іншими здатностями ”. Прихильники даної точки зору акцентували, що ця властивість жіночої психіки, розвиваючись, в залежності від одержаного виховання й освіти може трансформуватись або в гарні якості й схильності особистості (наприклад, здібність до самопожертви, прагнення до високого й благородного, співстраждання, співчуття, ніжність, м’якість, вдячність), або в погані (капризи, впертість, душевна черствість, непостійність у висновках, захоплення пристрастями тощо).

Дописувачі статей стосовно виховання жінок підкреслювали необхідність створення таких умов для освіти дівчаток, завдяки яким знайомство з тим чи іншим предметом мало б позитивний виховуючий вплив. Автори педагогічних статей наголошували на тому, що дівчаток треба виховувати згідно їхньої природи: вони раніше дорослішають, ніж хлопчики, розумові сили дівчаток розвиваються швидше, тому з деякими науками їх слід ознайомлювати раніше, ніж хлопчиків.

Разом з тим зауважувалось, що предмети, які викладаються дівчаткам, не повинні бути абстрактними, потребують глибокої уваги й зосередженості. Об’єктивність означеного зауваження дописувач пояснював особливостями жіночої психіки, більш схильної до наук, що захоплюють одночасно пам'ять і увагу, аніж до таких, які вимагають довготривалого, сильного й глибокого напруження уваги.

Також дописувачами пропонувалось у процесі вивчення усіх шкільних предметів знайти спосіб використання знань з метою розвитку естетичних і моральних почуттів дівчаток. Наприклад, курс літератури, згідно висловлених дописувачами думок, не повинен стати “ сухим критичним аналізом творів ” : ученицям рекомендувалось ознайомлення з художніми творами через читання, а викладачеві пропонувалось лише спрямовувати їхні власні судження, “…навіянні їм природженим естетичним почуттям “. Респонденти педагогічних журналів відмічають: історія також є тим навчальним предметом, на вивчення якого слід звернути серйозну увагу при навчанні дівчаток. Вони наголошували, що природжена допитливість дівчаток збуджує інтерес до історії. При цьому зауважувалось, що для дівчаток викладення історії повинно мати не такий суворий прагматичний характер, як для хлопчиків. Для них ефективним буде жива оповідь, яка вказує на почуття там, де воно є, у поетичній формі подає те, що гідне. Дописувач підкреслював, що такий спосіб викладення історії дівчаткам “… надасть прекрасний матеріал для діяльності розуму й сприятиме розвитку благородних сил душі ”. Так же детально описуються в педагогічних статтях способи викладення інших наук з детальним уточненням специфіки жіночої освіти, зокрема закону божого, рідної та іноземної мов, земле ведення, математики, фізики, природознавства, каліграфії, малювання, музики, гімнастики(4,173).

Аналіз педагогічних журналів досліджуваного періоду дозволив дійти висновку, що багато авторів статей, присвячених багатоаспектним питанням досліджуваної проблеми, часто звертались до обґрунтування складнощів естетичного почуття. Узагальнюючи їхні висновки, слід сказати, що в детальних характеристиках естетичного почуття автори наполягають на тому, що розвиток цього почуття у дівчаток не викликає жодних утруднень ,оскільки ідея краси керувала природою при формуванні фізичного й морального єства жінки. Проте дописувачі звертають увагу на те, що, зазвичай, жіноча психіка у своєму прагненні до витонченого керується несвідомим інстинктом. Тому даються рекомендації: при вихованні дівчаток зменшити неусвідомленість розвитку естетичного почуття правильним вихованням їхніх розумових сил, надавши розумові необхідні знання. Дописувачі до педагогічних журналів також вважають важливим розвивати естетичне почуття таким чином, щоб усі предмети, з якими вона зіштовхується, були гідними неї. Наголошувалось на необхідності переконувати дівчаток у тому, що прекрасним може бути те, що розумне, навчити й привчити їх шукати й знаходити красу не лише в предметах рідкісних, поодиноких та витончених, але й у звичайних, повсякденних. Особлива увага зверталась на те, щоб “ свіжість почуття як підґрунтя жіночої волі й знання ” мала правильне спрямування, розвиваючи усі прекрасні якості душі: любов до порядку, охайності й чистоти, моральності й благопристойності, уважності й турботливості.

Як показав аналіз педагогічних журналів другої половини ХІХ – початку ХХ століття у площині досліджуваної проблеми, досить значущою частиною змісту освіти й виховання дівчаток як майбутніх матерів та виховательок, проголошувалось їхня природничо-історична освіта. Підкреслюючи, що перші роки людського життя характеризуються пробудженням інтересу й любові до таємниць природи, що раннє дитинство є своєрідною “ епохою вправлянь у спостережливості ” автори педагогічних статей наполягають на необхідності занять у сім’ї природничою історією з маленькими дітьми для їх розвитку(3,44). Наголошується, що першими керівниками в цих заняттях, виходячи з їх духовного зв’язку з дітьми, повинні бути матері, яких слід до цього ретельно готувати. Згідно однозначної переконаності дописувачів журналів у тому, що в багатьох жіночих гімназіях та інститутах вкрай мало дають природничо-історичних знань, автори наводять багато аргументів щодо їх значущості й вагомості для майбутньої матері. Їх узагальнення дозволяє дійти висновку: провідним чинником тут вони вважали здатність освіченої матері до використання найпростіших прогулянок з дітьми для того, щоб надати їм можливостей для одержання великої кількості корисних відомостей стосовно природознавства, які, з одного боку, слугуватимуть “могутнім виховуючим і просвітницьким засобом “, зокрема, у розвитку “ витонченості почуттів” і “вихованні спостережливості “.” При будь якій ситуації мати може познайомити дітей з назвами відомих чи невідомих дерев садових та городніх рослин, наказати й назвати частини рослин “ (1,52). Крім того, більшість авторів педагогічних статей наголошували, що подібний план навчальних занять з природничої історії в умовах сімейного виховання певним чином пов'язаний із врахуванням індивідуальності кожної дитини, ії віку тощо. В зв’язку з цим прихильники жіночої освіти й виховання дійшли висновку, що дівчаткам, як майбутнім матерям, слід давати обширні знання з “ великої книги природи ”, збуджуючи в них любов до неї, інтерес і бажання до ії вивчення.

Обґрунтовуючи важливість і значущість ідеї жіночого виховання та освіти, автори-дописувачі до педагогічних журналів підкреслювали позитивне значення відкриття жіночих навчальних закладів, що, згідно їхнього висновку, викликало зовсім інший напрямок змісту жіночої освіти, форм та методів навчання, що складали “ найбільш суттєву потребу кожної освіченої жінки як громадянки, як матері сім’ї, як господарки ”. Прихильники жіночої освіти й виховання стверджували, що мірилом рівня культури будь-якої країни може служити той суспільний щабель, на якому стоїть жінка, оскільки розвиток суспільства багато де в чому знаходиться у тісному взаємозв’язку й пропорціональний розвитку жінки.

Насамкінець, слід сказати, що сьогодні в Україні схвалюється й стимулюється заняття жінок будь-якими видами діяльності. Проте в достатній мірі домінує образ матері-доглядальниці, матері-виховательки, матері-берегині. У сучасних педагогічних статтях, які прямо чи опосередковано відносяться до досліджуваної проблеми, виокремлюються такі аспекти: велика кількість сімей, де жінка-мати є єдиною годувальницею своїх дітей, до того ж кількість таких сімей у суспільстві постійно збільшується; дефіцит спілкування матері з дітьми, зокрема, з доньками, дитяча усамітненість; роль жінки-матері у формуванні духовності дитини засобами рідної мови, починаючи з раннього дитинства (через колискову, казку, художню оповідь виразне читання); недостатня усвідомленість дівчат та молодих жінок, що є взаємозв’язок між заміжжям і обов’язками материнства; недооцінка відмінностей між хлопцями й дівчатами щодо їх організму, нахилів, талантів, проявів поведінки у стосунках між собою та в суспільстві, особливостях соціально-психологічної адаптації та інші. Об’єднуючим у вирішенні означених проблем є висновок стосовно необхідності виховання материнства. Отже, вважаємо, що висловлені у педагогічній журналістиці другої половини ХІХ – початку ХХ століття ідеї про специфіку й напрямки жіночого виховання й освіти актуальні і в сучасних умовах України.

Література

1. Вестник воспитания, 1890, №3

2. Вестник воспитания, 1890, №6

3. Вестник воспитания, 1891, №4

4. Воспитание,1860, №3

5. Воспитание, 1860, №6

6. Основи теорії гендеру. Навчальний посібник. Київ, видавництво К.І.С., 2004.-535с.

7. Семья и школа, 1874, №1