К. пед. н. Пішун С. Г.

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ

Толерантність як один із чинників оптимізації онтогенезу особистості студента

Виникнення сучасного постіндустріального, інформаційно-технологічного суспільства пов’язане з проблемою формування людини, здатної сприйняти все різноманіття навколишньої дійсності. У зв’язку з цим одним з пріоритетних завдань нашого суспільства і, як наслідок, системи освіти стає пошук конкретних форм, способів, методів формування та виховання толерантності майбутніх фахівців, які в майбутній професійній діяльності повинні конструктивно взаємодіяти з людьми. Тому прояв ними толерантності є не тільки особистісною необхідністю, але і обов’язковим елементом, що дозволяє імперативно оптимізувати розвиток себе як особистості та є стрижнем здійснення як професійної так і комунікативної діяльності. Толерантна людина мислиться як людина, що діє у дусі золотого правила моральності, яке зобов’язує індивіда поступати по відношенню до інших так, як він хотів би, щоб з ним поступали інші. Таке розуміння толерантності як загальнолюдської якості саме по собі вірно, але воно не специфічне, не виявляє її власного змісту та її особливої ролі в житті сучасної людини і суспільства.

Звичайно, толерантність пов’язана із завжди доречною етичною стриманістю і шанобливістю у відносинах, спирається на загальногуманістичну м’якість суспільних вдач. Для громадян це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Для держави толерантність – яскравий показник ступеня її демократичності й одна з умов її розвитку [2, с.105].

Толерантність можна охарактеризувати як спосіб взаємодії, який зорієнтований на оптимізацію самопізнання, саморозвитку, визначення меж самоідентифікації, що сприяє гуманізації суспільства, співпраці з людьми, які відрізняються зовнішністю, мовою, переконаннями, звичаями чи вірою. Для кожної людини «важливо було б навчитися знаходити відмінність у спільному та спільне у відмінному, не сприймати відмінність як недолік» [1, с.137].

Формування, розвиток і функціонування творчої особистості, яка опановує систему гуманістичних цінностей відноситься до ключових проблем сучасної соціокультурної ситуації, усвідомленням її можливостей і перебудовою способу мислення людини для оптимальної реалізації її інтелектуально - моральних можливостей. Сучасний етап людського існування, що отримав назву глобалізації, характеризується тим, що взаємодія представників різних культур стала систематичною, повсякденною і масовою. Ця взаємодія загалом і в цілому підтверджує адекватність і життєвість толерантності як духовно-етичної установки. В той же час вона породжує ряд специфічних деформацій, викликаних конфліктом традиційно-абсолютистського погляду на мораль.

Формування толерантності як одного з елементів оптимізації розвитку особистості студента в нашому розумінні являє собою спеціально організований цілеспрямований педагогічний процес впливу на активність суб’єкта в його пізнавальній і практичній діяльності на основі: виявлення, вивчення та вдосконалення його індивідуальних особливостей, які мають свій прояв в міжособистісних взаєминах, в комунікативній сфері повсякденної навчальної та позанавчальної життєдіяльності; розвитку рефлексії та трансформації якостей практичної та творчої діяльності, актуалізації компетентності, що включає здатність до діалогу, мобільність стилю спілкування, адекватну самооцінку. метою виховання є формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал [4, с.7]. У результаті такого процесу випускники вузу повинні закінчувати свої навчальні заклади не тільки як професіонали своєї справи, але і як професійні комуніканти, які керуються принципами толерантності. Здобуваючи навички не тільки професійного, але й соціального спілкування, студенти «засвоюють і закріплюють ті норми та правила, які прийняті в тому чи іншому професійному середовищі, тобто оволодівають основами культури толерантної поведінки» [3, с.45].

Зростання наукоємності, розширення освітнього простору, підвищення рівня інтелекту, активізація соціальних процесів на початку XXI століття і у зв’язку з цим необхідність управління ними на якісно новому рівні зумовили визрівання нової парадигми професіоналізму, в основі якого є наявність критичного мислення, універсальність, енциклопедизм, подальший інтенсивний прояв синтезу освітнього та науково - дослідного процесів, оптимізація розвитку особистості як форми забезпечення її постійної адаптивності й мобільності.

Необхідність жити в складному багатовимірному соціокультурному просторі ставить індивіда перед проблемою «знаходження себе» одночасно в різних видах діяльності та різних типах соціальних спільнот. Це передбачає наявність у неї засобів і способів свідомості й діяльності, які дозволяють їй повноцінно реалізувати себе. Виховання в дусі толерантності слід розглядати в якості невідкладного імперативу, як однієї з найважливіших складових особистісного розвитку людини.

Одним з основних принципів педагогіки толерантності є принцип синергетизму, який забезпечує розвиток особистості, будучи джерелом і оптимальною рушійною силою цього розвитку. У зв’язку з цим треба заохочувати методи систематичного і раціонального навчання толерантності, що розкривають культурні, соціальні, економічні, політичні та релігійні джерела нетерпимості, що лежать в основі насильства і відчуження.

Література:

1. Береговой Я. А. Толерантность. Педагогика толерантности /Я.А. Береговой // Педагогіка толерантності. – 2004. – № 1. – С. 135–139.

2. Бобовнікова Л.О. Толерантність як фактор становлення сучасного українського суспільства / Бобовнікова Л.О. // Вчені записки Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Серія «Філософія», 2004. − С. 103–106.

3. Толерантность в контексте педагогической культуры преподавателя вуза /А. В. Коржуев, Н. Ю. Кудзиева, В. А. Попков // Педагогика. – 2003. – № 5.

– С. 44–48.

4. Бондырева С. К., Колесов Д. В. Толерантность (ведение в проблему) / С.К. Бондырева, Д. В. Колесов. −М.: МПСИ, Воронеж: МОДЭК, 2011. − 240 с.