Педагогические науки
/5.Стратегические направления
Реформирования системы
образования
Інститут педагогіки
Національної академії педагогічних наук України
СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ
НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
Школа
поступово стає на перший план суспільного розвитку, оскільки повинна стати
протиотрутою сучасному інформаційному хаосу: відокремити зерна від полови;
непорушне від того, що проходить; фундаментальне від поверхневого; центральне
від периферійного [].
На сучасному
етапі розвитку освіти на перший план стає проблема розвитку особистості
засобами різних предметів, її самовизначення, самовдосконалення та
самореалізації. А найголовніше -
проблема підготовки таких учителів, які були б спроможні формувати особистість,
здатні створювати здоровий моральний, духовний клімат у колективі, закладати
основи самоорганізації навчального процесу, мотивувати дитину до саморозвитку,
створювати умови для повноцінного і всебічного розвитку її внутрішнього
духовного світу.
Потреби і
реалії суспільства - це розвиток у Людині великих ідей Добра, Краси і Культури, виховання та актуалізація
найкращого, найпрекраснішого в процесі формування особистості. Тому XXI століття стає століттям
освіти.
Світові та
українські вчені дійшли висновку, що існує нагальна потреба зміни традиційної
парадигми освіти, зорієнтованої тільки на отримання знань, на нову, спрямовану
на розвиток емоційної сфери учнів та порівняння її з розумовим розвитком.
З метою
підвищення якості навчання, її природо-відповідності, конгруентності законам
Природи, необхідна зміна провідних механізмів системи освіти (концепцій,
методів, інструментарію).
Головним
завданням освіти є організація процесу багатогранного становлення людини,
створення його образу та творчого гармонійного розвитку на різних рівнях,
підвищення «духовного імунітету» проти небезпечних та аморальних тенденцій
сучасного світу.
Розвиток
свободи творчої розумової діяльності (за ідеями В.І. Вернадського) відображені
в працях науковців відділення «Ноосферної освіти» Російської академії
природничих наук. Вчені визначили провідні механізми щодо створення ноосферної
освіти, як фундаменту стійкого розвитку особистості та суспільства, шляхом
гармонійного розвитку з Природою, що дозволило розплутати клубок численних
парадигм. Велику увагу при цьому визначили навчально-методичному забезпеченню
та створенню «Біоадекватних підручників» як запоруки еволюційних змін у науці
та освіті [1].
Різноманітним питанням щодо ноосферної
освіти присвячені дослідження, відомих науковців, психологів, серед них такі
відомі діячі Російської академії природничих наук, як Н.В.Маслова, І.М.Шваньова, І.А.Тлячьова, Н.В.Антоненко,
Н.А.Морозова, Л.Ю.Тимочкина, І.А.Балюк, Л.К.Рибальченко, Є.А.Саркісян,
Л.В.Мазуріна та інш.
Одним із
перших українських учених, який дійшов висновку щодо створення нової
культурологічної парадигми у вітчизняній педагогіці, став відомий учений,
академік, засновник школи педагогічної майстерності Іван Андрійович Зязюн.
Учений у
своїх спогадах зазначає: «Уся система навчання практично виключала
найпродуктивніший із методів формування "Я-концепції" — самостійність
в основних видах діяльності. Це гальмувало можливості швидко і продуктивно
набувати навички і вміння використовувати одержані знання і зумовлювало
орієнтації на готові зразки» [2].
Яким має бути
людина, щоб вона могла впоратися з проблемами?
На сьогодні
епіцентром освіти стає людина як вільна, активна індивідуальність, здатна до
самоорганізації, особистісної самодетермінації в спілкуванні та співпраці з
іншими людьми, сама з собою і культурою.
Головним
призначенням школи стає виховання, розвиток, соціалізація та самовизначення
учнів, а головна місія вчителя -
прищепити любов не стільки до предмета, скільки до освіти взагалі. «Учитель - не продавець, який пропонує купити у нього деякі знання, це
- наставник, який
допомагає молодим знайти свій шлях у житті». Найвищою
нагородою для учителя повинно стати те, що учень
«почне мислити, працювати над собою, відкриє
для себе нове»[].
Освіта на
сучасному етапі - це є виховання розуму, волі і почуттів. Життєво важливо мати
справжню освіту, це не тільки отримання знань та атестату, це формування
людського образу, певних якостей особистості.
Освіта
повинна розкрити силу розуму, волі й почуттів, тільки тоді людина буде критично
оцінювати все, що відбувається навколо неї, відбирати потрібну інформацію,
упевнено йти до свого щастя, своєї мрії. Знання не є тотожними розуму, оскільки
тільки він є силою, що дозволяє людині бачити найголовніше й будувати своє
життя відповідно до досягнень головних цілей життя.
Дослідження психолого-педагогічних передумов організації і
керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів покладені у підґрунтя запровадженої технології навчання.
На наш погляд технологія – це керована система правил за якими здійснюється
структурно-функціональна організація освіти (навчально-виховного процесу) та
гармонійна взаємодія систем та підсистем учнів усіх рівнів об’єднаних
відношенням Єдності, яке нормоване таким чином, що забезпечує: високий рівень розвитку особистості (його
еволюційний розвиток) засобами різних предметів і як наслідок цього високий
рівень моральності, пізнання - як ступінь розвитку інтелекту, відображення
Істини; ступінь досконалості осягнення
найбільш загальними законами природи.
Педагог
повинен пробудити дитячі душі, посіяти в них зерна шляхетності, поваги й любові
до людей. У цьому і полягає сенс учительського служіння,
в якому в дії втілюється вищий моральний ідеал …- ідеал любові
до людини [].
«Освіта
повинна допомогти сформуватися різнобічної, самостійно думаючої, морально
орієнтованої… внутрішньо-несуперечливої особистості…» [].
Освіта
відрізняється від дресирування тим, що тварини бездоганно виконують указівки, а
в освіті людина залишає право сказати, що потрібно, а що - ні, зробити свій
вибір. Для цього необхідно дитині надати свободу мислення, створити гармонійні
умови розвитку, тобто працювати над розвитком краси логічного мислення,
використовуючи сучасні технології навчання [1].
Так біологічно-адекватне навчання будується на визначенні необхідності дотримуватися порядку, етапності,
структурності, цілісності навчання, гармонії відносин…[1].
Навчання повинно бути спрямовано на формування вмінь учнів: обирати
пріоритетні напрямки розвитку, мислити природо-відповідно використовуючи
змістову складову різних предметів.
Видатний учений Іван Зязюн стверджує, що необхідно
триматися демократичного підходу до навчання, адже
тільки так можна прищепити любов до учіння, а це
запорука того, що дитина поступово прийде до потреби
самонавчатися. Щоб домогтися успіху, потрібно бути щиро
зацікавленим у дитині.
Головне, чого не вистачає нашій системі освіти,
– індивідуальний та діяльнісній підхід
до кожної дитини.
Виникає
нагальна потреба повернення до людських цінностей, до особистості, яка
усвідомила б себе як мікрокосм,
частиною світової культури, де на основі діалогу культур вона пізнає
себе у своїй культурі, примножуючи культуротворчий досвід людства. Саме ці
основні положення становлять основу культурологічної парадигми в сучасній
український педагогічній освіті.
Тому новим етапом розвитку суспільства є впровадження
культурологічної парадигми в сучасну освіту, яка базується на наступних
принципах:
–
визнання розвитку особистості головним завданням освіти, а становлення
унікальної індивідуальності майбутнього професіонала - його головним
результатом;
–
зміст освіти має бути наповнений загальнолюдськими цінностями;
–
педагогічні засоби, форми і методи навчально-виховного процесу повинні бути
спрямовані на розвиток суб'єктних, позитивних властивостей особистості та самопізнання;
–
підготовка професіонала повинна відбуватися в особливому
культурно-виховному середовищі, в якому є всі підстави для вільного вибору
способів самореалізації та культурного саморозвитку особистості.
Стикаючись з
освітою, ми чекаємо зустрічі з культурою, а опиняємося обличчям до обличчя зі
знанням [3].
Загальний
вектор розвитку сучасного інформаційного суспільства добре відбитий у понятті
«інфортеймент» - надання інформації через розвагу. Однак перевага даного
підходу в освіті призводить до спрощення, поверховості суджень, а в цілому до
відсутності міркувати та приймати самостійні рішення.
Тому
необхідно приділяти увагу:
– особистісно-орієнтованим
технологіям спрямованим на розвиток особистості;
–
умінню правильно обирати пріоритетний напрямок освіти (профіль навчання);
– інноваційним технологіям, які
створюють атмосферу співпраці, підвищують активність дітей, удосконалюють
систему взаємовідносин у колективі та у підсистемі «дорослий-дитина»,
підвищують роль особистості педагога;
– більш глибокому вивченню фізики
як науки про природу, використанню завдань та задач різної складності, надання
їх у системі.
Педагогічна
система є складним утворенням логіко-гносеологічних, інформаційно-когнітивних і
соціально-психологічних структур.
Методичні
особливості формування знань викликані
закономірностями пізнавальної діяльності (організаційної складової
навчального процесу), поступовим переходом від емпіричного до теоретичного
знання, орієнтацією на найефективніші шляхи психічного розвитку дитини. При
цьому необхідно враховувати багатоплановість і розмаїття навчання в змістовому
(у різних профілях) та організаційно-процесуальному аспектах.
У 80-90-ті
роки головним у реформуванні школи було оновлення змісту освіти. На сучасному
етапі стає питання реформування процесуальної (технологічної)
складової навчально-виховного процесу,
яка на сьогодні ще неадекватна необхідному теоретичному рівню навчальної
діяльності учнів, оскільки формування в учнів знань логічно й психологічно
повинно забезпечуватися на належному теоретичному рівні. «Щоб досягти цього,
необхідно відповідне розгортання навчального процесу в адекватних формах
учнівської діяльності» [4].
Кожна дитина
володіє досить широким діапазоном задатків, які отримані в спадок від батьків. Кожен має свій талант. В
одного - це сила розуму, в іншого -
сила волі, у третього сила почуттів, працьовитість, терпіння, великодушність,
лагідність. Ці таланти потрібно примножити і розвинути. Ось чому так важлива
правильна освіта. Це не тільки передача суми знань, але й у першу чергу
сукупність технологій і засобів, спрямованих на те, щоб розвинути властиві
людині здібності й таланти. Головним завданням стає вдосконалення особистості.
Тільки спільна діяльність учнів та вчителя, як співробітництво, спрямоване на
формування на уроці не тільки знань та вмінь з фізики, а також їх духовної
сфери, духовних потреб та ціннісних орієнтацій. Останнім часом учень виступає
не тільки об’єктом, а й суб’єктом навчання та виховання. Певна частина функцій
організації навчання покладається на учнів, а саме: самоконтроль,
взаємоконтроль, засвоєння нового навчального матеріалу, різні види групової та
колективної навчальної діяльності учнів на етапі закріплення.
Усі види
діяльності на уроці несуть певний обсяг навчальної інформації. Урок при цьому
набуває яскраво емоційного забарвлення. Учитель є організатором і керівником
навчально-виховної діяльності учнів на уроці. Він організує змістовне учнівське
спілкування з питань спільної навчальної діяльності.
На сучасному
етапі стає необхідність використання системного підходу (системно-структурного)
до конструювання взаємопов’язаних елементів педагогічної технології.
Технологія навчання – це система передачі фундаментальних, базисних
цінностей, без яких не може існувати освіта.
В умовах
профільного навчання зростає роль практичної спрямованості навчання, особливого значення набуває
застосування набутих знань у нових ситуаціях, що є найвищим рівнем засвоєння
навчального матеріалу, у тому числі для розв’язання конкретних практичних
проблем. У різних профілях здійснюється генералізація навчального матеріалу
навколо провідних фізичних ідей та фундаментальних теорій.
Кожен етап
життя людства - це постановка і вирішення все нових, які постають перед людьми, завдань. Тому
будь-які проблемні ситуації, які виникають у ході життя, необхідно перетворювати
на задачі, які можна розв'язати. Велику роль при цьому відіграють різні
евристики - евристичні прийоми,
евристичні орієнтири, - які допоможуть перевести нерозв'язну проблему в
доступне для вирішення завдання [5].
Головним
завданням освіти стає розвиток здібностей учнів та вмінь вірно розставляти
життєві пріоритети згідно з їх обдаруванням. Із цією метою треба
використовувати у навчанні технології, спрямовані на всебічний розвиток
особистості, творчих здібностей, на боротьбу за умонастрій учнів, на сприймання
досвіду інших.
Таким чином,
однією з умов забезпечення якості навчання є розробка й удосконалення
навчально-методичного забезпечення, навчально-методичного комплексу засобів
навчання, в підґрунтя якого покладені
нові технології та стратегічні напрямки розвитку освіти.
Література
1.
Ноосферное образование –
стратегический ресурс планеты: Сборник
докладов XV и XVI Международных научно-практических конференций, Москва – Алматы,
2004 г. – М. – Алматы: Институт холодинамики, 2004. – 236 с.
2.
Зязюн І.А. Педагогіка добра:
ідеали і реалії : Науково-методичний посібник / Іван Андрійович Зязюн; Міжрегіональна Акад. Управління
персоналом ; відп. ред.: І. Хронюк . – К. : Б.в., 2000 . – 309 с.
3.
Левитес Д.Г. Автодидактика. Теория и практика конструирования
собственных технологий обучения/ Дмитрий
Григорьевич Левитес– М.: Издательство Московского психолого-социального
института, 2003. – 320 с. (Серия «Библиотека педагога-практика»).
4.
Ляшенко О.І. Формування фізичного знання в учнів середньої школи:
Логіко-дидактичні основи/ Олександр Іванович Ляшенко – К.: Генеза, 1996. – 128
с.
5. Скафа Е.И. Эвристическое обучение математике: теория, методика,
технология. Монография. – Донецк:
Изд-воДон.НУ, 2004. – 439 с.