Котова Світлана

Чернівецький педагогічний коледж при ЧНУ ім. Ю.Федьковича

Комплексний підхід у процесі інтеграції різних видів

музично-виконавської діяльності

Музична діяльність дітей дошкільного віку – це різні способи й засоби пізнання дітьми музичного мистецтва (а через нього – довкілля й самого себе), за допомогою яких здійснюється музичний та загальний розвиток. Музична діяльність має передбачати певну регулярність, часові межі, послідовність, вона має бути гнучкою, зорієнтованою на реальну життєву ситуацію, емоційний та фізичний стан дітей, базуватися на принципі добровільності. За кожною дитиною має бути право вибору, прийняття власного рішення, надання переваг комусь-чомусь [8, с.12-14].

На шляху до розуміння музичного мистецтва діти стають активними співучасниками творчого процесу, внаслідок чого музика сприймається як здобуток власного досвіду. У зв’язку з цим безпосереднє виконання музики слід розглядати як невід’ємну частину усвідомленого сприйняття дошкільниками музичних образів. Як зазначено у Базовому компоненті дошкільної освіти [1], здатність усвідомлювати виконавський характер твору і вміння співвідносити власне музичне виконавство з виконавством інших є одним з показників ступеню компетентності дошкільника в мистецькій діяльності.

Дитяче музичне виконавство відіграє важливу роль в процесі навчання музики дошкільників. Під час співів, рухів та гри на інструментах відбувається активне засвоєння необхідних знань, умінь та навичок, формується досвід музично-виконавської діяльності, на основі якого дитина сприйматиме музику більш осмислено. Цілісність такого сприйняття забезпечується інтегративним співвідношенням різних видів музично-виконавської діяльності в їх сукупному впливі.

Міжпредметна інтеграція реалізується на двох рівнях: художньому і позахудожньому. Художній рівень передбачає взаємозв’язок музики з іншими видами мистецтв (літературою, живописом, театром та ін.). Такий взаємозв’язок використовується майже на кожному занятті, доповнюючи музичний матеріал художнім словом або ілюстраціями, залучаючи дітей до виконання музичних композицій по ролях тощо. Позахудожній рівень передбачає взаємозв’язок музики з іншими сферами знань (природа, мова, математика, родина, спорт та ін.). Яскравим прикладом такого взаємозв’язку є інтегровані музичні заняття, що об’єднуються спільною темою з іншими заняттями. Внутрішньоінтегративні зв’язки в музичному мистецтві виникають на рівні взаємодії різножанрової музики та способів її виконання (наприклад, сполучення вокальної та інструментальної музики об’єднує спів та гру на інструментах, сполучення маршової та вокальної музики – рухи та спів, сполучення інструментальної і танцювальної музики – гру на інструментах і рухи тощо). Ця взаємодія зумовлюється цілісною природою музичного мистецтва.

Ще з давніх часів первісні форми художньої творчості об’єднували музику і рух. За доби античності музичне мистецтво розвивалось у триєдності поезії, танцю і "чистої” музики. В культурному житті Київської Русі поширеною була творчість скоморохів, в якій поєднувались інструментальна музика, спів і пантоміма. В середні віки пісенно-інструментальне мистецтво бродячих музикантів стало популярним і в західноєвропейських країнах (в Німеччині таких музикантів називали шпільманами, а у Франції – жонглерами). В різні епохи оновлювався зміст інтегративних процесів, втілившись у сучасних культурних формах (мюзикли, музичні відеокліпи, мультимедійні технології, молодіжна субкультура та ін.), що співіснують з традиційним музичним мистецтвом і збагачують його виразні засоби технічними можливостями. Отже, внутрішньопредметна інтеграція в музичному мистецтві може бути представлена як зв’язність опанування мови музики: від окремих видів музичної діяльності до їх органічного поєднання.

Головне завдання музичного виховання – навчити дошкільнят сприймати музичні явища цілісно, активно й усвідомлено. Досягти цього можна за допомогою інтеграції різних видів музично-виконавської діяльності, що забезпечує сприймання музики в усіх можливих проявах. А поєднання музичних елементів в різноманітних комбінаціях сприяє накопиченню нового досвіду на основі раніше засвоєних знань, умінь та навичок.

В організаційному аспекті інтегративний підхід створює передумови для ущільнення змісту заняття за рахунок посилення взаємодоповнюючих функцій різних видів музичної діяльності. Таким чином вирішується проблема оптимального використання часу заняття.

Інтеграція надає музичному керівникові можливість застосовувати традиційний репертуар у новому прочитанні. Творчість педагога-музиканта, його оригінальне бачення варіантів виконання музичного твору в контексті сюжету заняття (або сценарію свята) значно підвищує інтерес дітей до виконавської діяльності.

В умовах інтеграції засвоєння окремих видів музично-виконавської діяльності доповнюється використанням прикладів їх взаємодії. Результати дитячого музичного виконавства втілюються в музичних композиціях, які за способами виконання можна розподілити на однорідні та мішані. Якщо однорідна композиція передбачає один, окремо взятий спосіб виконання (або спів, або гра на інструментах, або танець), то в мішаній композиції інтегруються різні способи виконання (спів із рухами або спів із грою на інструменті, або рухи із грою на інструменті тощо). Прикладом мішаних композицій можуть бути хороводи, в яких спів сполучається із рухами. Такі комбінації варіюються відповідно до поставлених художніх задач (будь-яку пісню можна доповнити інструментальним супроводом, танок – підспівуванням, інструментальну п’єсу – виразними рухами тощо).

У дошкільній музично-виховній практиці, поряд з виконанням мішаних композицій, пропонується використовувати інтегративні музично-ігрові комплекси, що передбачають об’єднання різних видів музично-виконавської діяльності в умовах спільної гри. В музично-ігрових комплексах педагогічний вплив здійснюється непрямим шляхом: через правила гри, сюжет, ролі та ін. Це підвищує розвивальну цінність музичних творів, навіть найпростіших, оскільки діти з більшим задоволенням виконують завдання, емоційніше реагують на зміни в музиці, частіше проявляють творчу ініціативу [5].

Чим же відрізняється дитяче музичне виконавство від невимушеного наспівування "під ніс”? У пошуках відповіді на це запитання одразу пригадуються слова Дмитра Кабалевського: "Музика стає життєдайним мистецтвом лише тоді, коли вона не тільки написана і виконана, а ще й почута”. І, справді, для будь-якого музиканта-виконавця дуже важливо, щоб його почули. А дитяче виконання музичних творів потребує ще більшої слухацької уваги, адже набагато цікавіше співати, грати і танцювати для мами й тата, друзів, улюблених іграшок тощо. З’являється мотивація діяльності: робити не лише для себе, а й для інших. Відтак діти починають розуміти, що їх старання недаремні і можуть приносити задоволення іншим. Наявність слухача – необхідна передумова дитячого музичного виконавства. Створюється ця передумова в процесі залучення дошкільнят до публічних виступів на святах, концертах, конкурсах або театралізаціях, основою яких є різні види музично-виконавської діяльності: співи, інструментальне музикування та рухи під музику.

Комплексний підхід до вокального виховання допоможе музичним керівникам, вихователям і батькам навчити дошкільнят любити пісню, сформувати у них стійкі співочі навички, розвинути ініціативу в вигадуванні пісенних імпровізацій, а це, безумовно, буде сприяти успішній підготовці дітей до школи. Тема комплексного підходу до вокального виховання дошкільників настільки важлива для формування музичної культури дитини в цілому, що її висвітленням можна займатися нескінченно довго і все одно залишатимуться прогалини. Крім того, методики музичного виховання постійно оновлюються, кожен музичний керівник, що займається даною проблемою, вносить у процес пісенного виховання щось своє, оновлює вже існуючі методики, узагальнює попередній досвід своїх колег. Тому необхідно постійно стежити за змінами в теорії та практиці музичного виховання, брати щось для особистого досвіду, аналізувати, застосовувати на практиці.

Література:

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К.: Дошкільне виховання, 1999. – 59 с.

2. Ветлугіна Н. Музичний розвиток дитини. – К.: Музична Україна, 1978. – 255 с.

3. Внемлите ангельскому пению. Человечество и его культура на пороге 2000-летия Рождества Христова (по страницам трудов проф. В.В. Медушевского) / Сост. О.А. Галкин. – Мн., 1999. – С. 106.

4. Дронова О. Чистова Т. Під звуки музики: методичні рекомендації. Київ /Дошкільне виховання. – 1997– №7. – С.6–7.

5. Еманова З. Музично-виконавська діяльність: сучасні підходи // Дошкільне виховання. – 2009. – №3. – С.20–23.

6. Корнілова О. Музична освіта дошкільників та молодших школярів: реалії та перспективи // Музичний керівник. – 2010. – №0. – С.4.

7. Методика музичного виховання в дитячому садку. – Київ: Вища школа, 1978. – 255 с.

8. Музичне виховання у дошкільному навчальному закладі: збірник методичних матеріалів / Упор. І.А.Романюк. – Тернопіль: Мандрівець, 2008. – 104 с.

9. Назайкинский Е. В. Звуковой мир музыки. – М., 1988. – С. 267.

10. Нечай С. Музично-педагогічна підготовка педагогів системи дошкільної освіти: сучасний погляд на проблему. – Вісник Інституту розвитку дитини Вип.11. Серія: Філософія, педагогіка, психологія: Збірник наукових праць. – Київ: Видавництво Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова, 2010. – С.91-98

11. ОрловаГ.М.,БекинаС.І.Вчіть дітей співати: Пісні та вправи для розвитку голосу у дітей 6–7 років. – М: «Просвещение», 1988. – С.

12. Подласый И.П. Педагогика: 100 вопросов – 100 ответов: учеб. пособие для вузов/ И. П. Подласый. – М.: ВЛАДОС-пресс, 2004. – 365 с. С.321– 323.

13. Українське дошкілля: Пісні, ігри, танці, вірші й загадки: Для дітей дошк. в. – К.: Муз. Україна, 1992. – 142 с., с.133-136.

14. Цапик С.В. Методичні засади розвитку дитячого співацького голосу (зарубіжний досвід). – Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка, Вип.36., 2007. – С. 212–215.

15. Чурікова-Кушнір О. Змістовна сутність виховання вокально-інтонацйної культури молодших школярів. – Вісник Львівського університету. Cерія педагогічна, Вип.17, 2003. – С. 82-88.