Филологические науки/ Язык, речь, речевая коммуникация

Гайденко Ю.О.

Національний технічний університет України

«Київський Політехнічний Інститут»

Сучасні підходи до визначення поняття асоціативності

Мова – це сукупність історично відібраних та закріплених лексичних одиниць, що використовуються та є спільними для певної групи людей і, у поєднанні із граматичними правилами, утворюють систему, котра слугує засобом досягнення мети комунікації. Мова виступає своєрідним каркасом, базою людської комунікації, адже як зазначав видатний швейцарський філософ та лінгвіст Ф. де Соссюр (1998): «Мова — це скарб, відкладений практикою мовлення у мовців однієї спільноти, це граматична система, потенційно (віртуально) наявна в кожному мозку, точніше, у мозках сукупності індивідів; адже мова неповна в кожному з них, вона існує вповні лише в колективі».

Мовний потенціал реалізується через певні лексико-синтаксичні одиниці, які налічує мова. Ці одиниці повинні володіти високою комунікативною здатністю, щоб інформувати, переконувати, захопити ідею, досягати цілей комунікації [3, с.8].

І.І. Бабенко (2001) стверджує, що саме слово здатне фіксувати, зберігати, а по необхідності – відтворювати і передавати в потоці мовлення певний обсяг інформації (інтелектуальної, емоційної, естетичної), забезпечуючи розуміння і взаємодію всіх учасників комунікації. Цілком очевидно, що для виконання такого складного завдання слово має володіти широким спектром властивостей і можливостей.

З урахуванням того, що мовленнєво-мисленнєва діяльність людини має асоціативний характер, а мова – основне знаряддя мислення і засіб спілкування – спирається на закони асоціації [1, c.7], в якості найважливішої комунікативної властивості слова визнається асоціативність.

Асоціація як встановлення зв'язку між двома елементами, має психофізичну основу – умовний рефлекс, що забезпечує при появі одного члена асоціативної пари неодмінну актуалізацію іншого [1, c.7].

Найвизначніший внесок у галузі дослідження психологічного аспекту значення слова зробив О.О. Потебня (1905). Він першим показав, що слово являє собою не жорсткий зв'язок звукової оболонки із закріпленим за ним значенням як узагальненим відображенням об'єктивної дійсності, а досить динамічне утворення, в якому між "членороздільним звуком" і значенням лежить "уявлення" ("внутрішня форма"), як ознака, що лежить в основі позначення, як спосіб означування.

Ю.М. Караулов (1993) зазначає, що пристрій асоціативно-семантичної мережі мовного твору корелює зі структурою внутрішнього лексикону автора, «що стоїть за текстом». Таке відображення комунікативних можливостей слова в його асоціативних зв'язках дозволяє припускати, що саме асоціативність як потенційна і універсальна здатність одиниць лексичного рівня здатна викликати у свідомості людини асоціацію з системою мови, світом понять і явищами навколишньої дійсності, визначає всі аспекти функціонування слова.

У сучасній лінгвістичній літературі асоціативне значення слова визначається по-різному.

В інтерпретації Дж. Діза, який ввів поняття «асоціативне значення» в сучасну наукову парадигму, воно визначалося як найбільш адекватне психологічній структурі значення, як "потенційний розподіл відповідей на певне слово-стимул" [7, c.8].

В.М. Телія (1981) асоціативне значення слова розглядає як елементарний ("образно-асоціативний комплекс") конотативного макрокомпоненту.

Згідно із А.І. Клімковою (1983), асоціативне значення слова – це конотація та інформація, яку воно передає.

Н.С. Болотнова (1998) стверджує, що асоціативне значення слова – це "ознака", уточнюючий елемент слова, який змінює його значення у висловлюванні та здатний переходити в семи. Внутрішня форма і є відношенням думки до свідомості, тобто об'єктивує чуттєвий образ і обумовлює його усвідомлення і, таким чином, виступає як спосіб передачі знання.

Асоціативність – універсальна комунікативна властивість узуального слова, є інтегральним у системі його основних властивостей, з якими воно співвідноситься. Так, фонетична оформленість, непроникність, окремість маніфестують самостійність слова по відношенню до інших слів чи одиниць мови, а також зумовлюють, потенційно обмежують і конкретизують його асоціативні зв'язки. Номінативність слова також має асоціативну природу, дозволяючи йому заміщати у свідомості людини певне явище навколишнього світу [1, c.7].

Можливості сполучуваності слова безпосередньо відображені в його асоціативних зв'язках [6, с.115]. Частотність кожного самостійного слова залежить, в кінцевому рахунку, від його розташування в асоціативно-вербальній мережі лексикону людини, так як вузлові ланки лексикону фіксують найбільш затребувані, ключові в її мові слова. Вмотивованість заснована на здатності слова завдяки внутрішній формі асоціативно співвідноситися із структурними та лексичними мотиваторами. Нарешті, щільнооформленність безпосередньо відображена в асоціативних зв'язках слова, так як граматична форма стимулу диктує форму більшості реакцій. Експресивність, емотивність, образність і оцінність слова також засновані на його асоціативних зв'язках [1, c.7].

Таким чином, цілісне вивчення комунікативних потенцій слова має спиратися на тезу про асоціативність мовленнєво-мисленнєвої діяльності. У зв'язку з цим комунікативні властивості лексичної одиниці повинні визначатися не тільки семантикою і місцем у висловлюванні, а й асоціативними зв'язками слова, які комплексно відображають усі ці та інші його особливості [2, с.91].

Отже, мова – це не лише засіб передачі, але і формування, уточнення та розвитку інформації. Вона є соціальним явищем, оскільки кожна конкретна мова формується протягом тривалого часу, є історично закріпленою та притаманною не одному індивіду, а групі їх. Слово як елемент мови слугує засобом комунікації, основу якого складає асоціативність. Асоціативні зв’язки слова обумовлюють його номінативну природу, адже як одиниця лексичного рівня мови слово використовується засобом номінації явищ навколишньої дійсності. Конотативне значення слова також залежить від його асоціативних зв’язків, оскільки основними його складовими є експресивність, емотивність, образність і оцінність, що базуються на явищі асоціації.

Література:

1. Бабенко И.И. Коммуникативный потенциал слова и его отражение в лирике М. И. Цветаевой: диссертация ... кандидата филологических наук: 10.02.01. – Томск, 2001. – 234 с.

2. Болотнова Н.С. О статусе коммуникативной стилистики текста и перспективах её развития/ Н.С. Болотнова // Изв. Алтайско-го гос. ун-та, 1998. № 3 (8). – С. 91-95.

3. Гасюк Г.М. Субстантивне словосполучення як комунікативна одиниця. Субстантивно-дієслівні кореляції/ Г.М. Гасюк// Вісник львівського університету. Серія: іноземні мови. – Випуск 16. – 2009. – С.7-14.

4. Караулов Ю.Н. Ассоциативная грамматика русского языка/ Ю.Н. Караулов. – М.: «Русский язык», 1993. – 303 с.

5. Климкова А.И. Ассоциативные лексические ряды в рассказе К.Г. Паустовского «Телеграмма» // Аспекты и приёмы анализа художественного текста/ Под ред. Н. Г. Ковалевской. – Л., 1983. – С. 120-125.

6. Клименко А.П. Лексическое ассоциирование и связность текста/ А.П. Клименко // Проблемы внутренней динамики речевых норм. – Минск, 1982. С. 115-120.

7. Леонтьев А.А. Общие сведения об ассоциациях и ассоциативных нормах// Словарь ассоциативных норм русского языка. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977. – С. 5-16.

8. Потебня А.А. Из записок по теории словесности /А.А. Потебня. — Харьков: Изд. М. В. Потебни, 1905. – 652с.

9. Соссюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики/ Фердинанд де Соссюр. — К.: Основи, 1998. – 324 с.

10. Телия В.Н. Типы языковых значений: Связанное значение слова в языке. АН СССР. Ин-т языкознания. – М.: Наука, 1981. – 269 с.