Аспірант кафедри філософії і релігієзнавства Распопов Є.І.

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки, Українки

Соціально – демографічний чинник імортологічної проблематики

Рамки досліджуваної проблематики іморталізму не вичерпуються лише природничими або антропологічними підходами до вирішення проблеми безсмертя. Одним з компонентів імортологічної рефлексії є постановкою проблеми танатологічної, - значення смерті в усіх можливих варіаціях та формах у антропологічній складовій. При чому огранку та смислове навантаження варто спостерігати не лише з боку її констатації, але крізь проекцію імортології споглянути усі можливі її складові. Справа в тім, що рамки інтерпретації смерті настільки широкі, що перед дослідниками стоїть чимало запитань про те, в якій формі найоптимальніше можна її осмислити; з позиції якої варто проаналізувати і метанаративно вивести у єдине, найбільш загальне ключове поняття. Власне, такі спроби, як показує рефлексія теоретичної і праксіологічної філософії не залишались ніколи безслідними [4; c.163].

Праксис сучасності підтверджує тезу про те, що бажання людини вічно жити та не помирати; в аспекті геронтології зробити спроможним людині залишатися вічно молодим та не старіти має суттєвий вплив на соціальну мобільність в середині її процесів. Власне, сучасні науковці давно вважають, що танатологічний аспект утримання смерті і продовження її життя важливий, перш за усе у попередженні явища передчасної смерті [2; c. 180]. Смерть, як зазначає російський імортолог І. Вишев, - можлива усюди і виникає в наслідок катастроф, масовий епідемій, бідності та голоду на землі [2; c.179]. Сучасні глобальні тенденції, особливо для країн західноєвропейського світу, передбачають у попередженні смерті більше, аніж просто покращення свого фізичного здоров'я. Досліджуючи проблему геріатрії, вважається, що природна тривалість людського життя триває близько 120 - 150 років [5; c.264]. Віковий діапазон залежить не лише від довкілля навколишнього середовища, способу раціонального харчування. Тривалість життя залежить також від генотипу людини, оскільки природна тривалість життя постає як кількісно - видова ознака. Зрештою, як доводять про це сучасні фізіологи, а також науковці в галузі генної інженерії, що збільшенню тривалості людського життя сприяли успіхи в галузі хірургії. Це допомогло, - як пише про це український біолог В. Пішак, - не лише збільшенню біологічного життя людини, однак і спроможністю цієї людини бути працездатною, виконувати суспільні функції.

І дійсно, подолавши смертність, людство в соціальних процесах зможе вирішити чималу кількість проблем. Водночас, біоетична складова поступово визнає бінарність аспекту між тим, що існують як позитивні тенденції щодо подолання смертності, так і негативні тенденції, які в проекції недалекого майбутнього матимуть своє місце. Економічно розвинені держави світу, насамперед США, Канада, Швеція, Норвегія та Данія поряд з іншими європейськими спільнотами гостро стоїть демографічна проблема старіння населення. Це пов'язано з такими соціальними чинниками, як спад природної репродуктивності населення, передчасною смертю, яка можлива при високих її показниках. Дослідник демографії В.І. Западнюк констатує, що такі суспільні явища визначають в майбутньому популяцію потенційно старіючою [2; c.180]. Населення, як вважають, виросло в абсолютно і відносному збільшуванні числа людей похилого віку. Це приведе не лише до потенційної фізіологічної депопуляції на певнй території, але й впливатиме на рівень потенційної працездатності населення, при нинішніх капіталістичних відносинах і потужному виробництві економічних благ. Відомо, що зменшення виробництва і процес зменшення застаріванню матеріальних благ не оцінюється в сучасних країнах Європи позитивно. При високих економічних показниках в суспільстві, нікому не є вигідими збільшення біологічно старіюча частина населення, а в результаті - смертність і кількісно недостатня працездатної частини населення, як у фізичному, так і інтелектуальному потенціалі. Більшість економічно розвинених держав світу спостерігають негативну демографічну тенденцію і недостатню кількість людей для природного відтворення населення. Імортолог І. Вишев аналізуючи соціальний контекст танатологічної проблематики, вказує, що в середніх показниках на 100 шлюбних репродуктивно здатних пар для простого відтворення достатньо 265 дітей. Дане число зумовлене показниками пов'язаних разом із неодруженими та не спроможних до репродукції в егалітарній формі сім'ї. В середньому в показниках коефіцієнт фертильності сягатиме 2 - 3 дитини на одну сім'ю. При потенційно прогресуючих і кращих репродуктивних тенденцій, такі показники необхідні для оптимального розміру в 320 дітей [2;c.184]. Найвища репродуктивна фертильність спостерігається у Франції (1,8), Великій Британії (1,6) [6; c.150]. Найнижчі приклади показників можна спостерігати в ФРН та Греції (1,3), Італії (1,2), Іспанії (1,1). Наявність високого рівня виробництва та в цілому високого рівня економіки зумовлене достатнім рівнем міграції. Саме зовнішня міграційна політика була вагом чинником в 70 - ті рр. XX ст. в становленні високого рівня показників економічних відносин. Однак, в майбутньому стане не можливим приріст населення певної держави виключно за рахунок мігрантів Однак, не зважаючи на спад народжуваності на певних локальних територіях, населення планети постійно зростає. Демографи передбачають, що вже у 2100 році число жителів землі у 12 млрд. чоловік призупиниться і буде піковим. Власне і чому прагнення Мальтуса щодо планів золотого мільярду числа людей, який буде достатнім аби вирішити глобальні проблеми, поки що не мють в собі такої тенденції, в подальшій майбутній перспективі. Однак, не зважаючи на усю складність демографічної проблеми в глобальному світі, сучасні наукові досягнення допомагають виконати бажання людини - не старіти, не помирати, а в перспективі - жити вічно. Для цього геронтологи ще раніше встановили, що старіти людина починає через зниження швидкості в процесах нервової провідності, зменшенню кількості крові, що транспортується до нирок. Накопичуючись у тканинах холестерину, солей та калію, що в майбутньому приводить до втрати біохімічної та морфологічної регенерації [5;c.265]. Статистика народонаслення повідомляє, що чисельність старіючого населення у 2025 р. збільшиться у 5 разів [4; c.5]. Глобальні проблеми голоду, недоступності якості медичного обслуговування приведе до передчасної смерті, яку за певних умов можна було б уникнути. Однак, для того, щоб подовжити тривалість людського життя, дослідники сьогодні вивчають властивості штамових клітин. Науковці - медики вважають, що дії штамових (стовбурових клітин) мають можливості і змінювати людські захвороювання, зокрема онкозахворювання, хвороби Паркінсона, пошкоджень спинного мозку, м'язів тощо [3]. Існує величезна кількість лікувальних методів, що спираються на стовбурові клітини. Проте більшість з них використовуються досить рідко, бо це здебільшого експериментальні методи, до того ж вони не завжди ефективні. Проте стовбурові клітини вже досить успішно використовуються у наукових дослідженнях, і далеко не всі вчені розділяють думку, що єдиною метою цих досліджень є клітинна терапія. Вони вважають, що дослідження стовбурових клітин є досить цінними самі по собі. Вважається, що використання стобвбурових клітин сприятиме їх регенерації та потенційому відновлення працездатності організму людини. Це допоможе збільшити тривалість людського життя, зменшити смертніть та попередити передчасну смерть. При чому не слід також забувати, як про це влучно пише у своїй монографії І. Вишев, що навіть омолоджуючись людина все одно залишатиметься за тривалістю свого життя старою. Соціальні процеси біо - соціогенезу підтверджують, що зміна поколінь - смерть одних, і поява інших - необхідна умова суспільного розвитку [2;c.181]. Однак, саме прагення збільшити тривалість життя і не помирати ніколи, також є можливим у становленні суспільства з досягненням сучасної науки, однак не без виникнення нових проблем. Власне, про смерть як одну з важливих елементів прогресу писав ще В. Фролькіс словами: "Прогрес полягає у зміні поколінь." А дослідник І. Фролов вважав старіння людського організму не лише приреченим, але й в разі досягнення сучасною наукою продовження життя, а то й безсмертя, відбудеться "усяка зупинка історичного руху поколінь, штучна консервація всього досягнутого і його жахлива екстрапуляція на сотні років вперед... а то і на вічність." Тому очевидними також тут прослідковуються проблема морально - етичних засад. Адже індивід безсмертний; індивід, що живе потенційно 100 або можливих 500 або більше визначених років біологічного життя втрачається у зв'язку з циклічністю життєвих процесів певного сенсу.

Власне, постановка проблеми "танатосу" на рівні філософсько - антропологічного, релігійного, піднімає фундментальну проблему сенсу буття людини з усіма її онтологічними навантаженнями. Таким чином, соціальна дихотомія імортологічної проблематики і в подальшій перспективі залишається проблемою для філософської рефлексії майбутнього.

Література:

1.Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть / пер. з франц. Л. Кононовича. - Львів: Кальварія, 2004. - с.237 - 299.

2.Вышев И. Проблема личного бессмертия. - Новосибирск: Наука, 1990. - с. 179 – 192.

3. Корочкин Л. Что такое стволовые клетки [Електронний ресурс]/ Корочкин Л. – Режим доступу: http://cbio.ru/v5/modules/news/article.php?storyid=903

4. Ламонт К. Иллюзия бессмертия. – М.: Издательство политической литературы, 1961. – с. 163 – 178.

4. Макарова О, В. Демографічна політика: сучасні реалії та перспективи. // Демографія та соціальна економіка. - 2007. - № 1. - С 3-11.

5. Медична біологія [Текст] : підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. III-IV рівнів акредитації / В. П. Пішак [та ін.] ; ред. В. П. Пішак, Ю. І. Бажора. - Вид. 2-ге, переробл. та допов. - Вінниця : НОВА КНИГА, 2009. – с. 264 – 265.

6. Распопов Є.І., Возняк С.С. Проблема секуляризації в полікультурному світі // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. - № 24 (211), 2011. – с. 148 – 154.