Медвідь Наталія Василівна

Львівський державний університет внутрішніх справ, Україна

Толерантність: проблема дефініції

Щодо поняття толерантності і досі точаться дискусії. Позиції розділяються на дві протилежні:

- цей термін є попереднім та, хоч і є історично справедливим, однак має бути уточнений або замінений на більш позитивний та супроводжуватись чіткою оцінкою плюралізму та різноманіття;

- він є абсолютним концептом, який важливий для існування суспільства та обмеження дискримінації.

Також суперечки тривають з приводу міри толерантності – якою мірою і в яких ситуаціях толерантність має бути наявна. Проблемною є повна (радикальна) толерантність, яка вимагає толерантності навіть до радикалів, які потенційно становлять загрозу для дотримання прав частини громадян або стабільності соціальної системи.

Ефективна толерантність неминуче повинна бути абсолютною, і, щоб дієво виконувати свої функції – бути примусом, бути нетолерантною до нетолерантності. К. Поппер (Karl Popper) це визначив як «парадокс терпимості»: «необмежена терпимість повинна привести до нетерпимості». У цьому плані суперечка стосується меж терпимості – наскільки суспільство і його соціальні інститути мають віднайти розумні засоби самозбереження, що певною мірою підмінює принцип толерантності.

Американський дослідник Р. Інґлехарт (Ronald Inglehart) безпосередньо пов’язує толерантність із рівнем матеріального добробуту, економічним прогресом та типом культури. Вона (толерантність), на його думку, залежить від того, чи суспільство ближче до «традиційної», чи до «раціональної» культури. Суспільствам першого типу культури властиві «цінності виживання», неповага до етнічного рівноправ’я, рівності статей, низький рівень міжособистісної довіри, нетерпимість до інакомислячих; для спільнот з культурою другого типу характерні «цінності самовираження».

Передусім толерантність означає доброзичливе та терпиме ставлення до чогось. Основою толерантності є відкритість думки та спілкування, особиста свобода індивіда та поцінування прав та свобод людини. Толерантність означає активну позицію людини, а не пасивно-терпиме ставлення до навколишніх подій, тобто толерантна людина не повинна бути терпима до всього, наприклад, до порушення прав людини чи маніпуляцій та спекуляцій. Те, що порушує загальнолюдську мораль, не повинно сприйматись толерантно. Тому потрібно розрізняти толерантну поведінку та рабську терпимість, яка не має конструктивних наслідків.

Наведемо кілька найпоширеніших поглядів щодо семантичного наповнення терміна «толерантність».

Толерантність - не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба.

Толерантність - це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від війни до культури миру.

Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання.

Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. (Ст.1 Декларації принципів толерантності).

Отже, толерантність є доволі тонкою морально-етичною категорією, якої безумовно потрібно дотримуватись, оскільки вона визначає моральний, суспільний і демократичний розвиток суспільства.