к.психол.н. Чаплак Я.В., к.психол.н. Доскач С.С.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Про роль теорії в консультативній взаємодії

Теорія дає змогу зрозуміти об'єкт пізнання в його внутріш­ніх зв'язках і ці­лісності, пояснює багатоманіт­ність наявних фак­тів і може пе­редбачити нові, ще не відомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому [10]. На сьогоднішньому етапі становлення психологічної допомоги особливу значимість має теоретична та практична  психологічна під­готовка майбутнього фахівця психоконсультативної діяльності. Оскільки практичний психолог у сфері консультативної діяльності взаємодіє з особистістю та її оточенням, психологи-дослідники наго­лошують на тому, що він повинен володіти знаннями щодо розвитку та поведінки людини в конкретному середовищі, а це означає, що психологічна компетентність фахівця становить базову основу його функціональної грамотності, підготовленості [9]. Складність полягає в тому, що психолог-практик має осмислити взаємозв’язок наукових і соціальних цінностей, що виступає умовою сучасного розвитку прак­тичної психології та науки в цілому. Якщо ж відштовхуватися від за­гального то, «…науки є фундаментальні, а є й прикладні. І якщо, на перший погляд, для перших метою є пошук істини, яка сама по собі є цінністю, то для інших першочергового значення набуває практичне втілення, і саме тут виникає найбільше моральних проблем. Усе було б так, якби ще не виникала проблема засобів досягнення мети, в да­ному випадку – методів і способів дослідження, які в умовах експе­риментальної науки вимагають великої операційної роботи, що при­пускає маніпулювання об’єктом вивчення – будь то природа чи лю­дина» [10, с.95].

Подібна проблема складності існує і в практичній психології. Цей факт вимагає високого рівня теоретичної готовності фахівця психологічної служби, з метою здійснення ефективного соціально-психологічного впливу в процесі надання психологічної допомоги, в першу чергу, за рівнем екологічності. Фахівець, який озброєний сильною теоретичною базою набагато швидше осмислює взає­мозв’язок наукових і соціальних цінностей у процесі своєї професій­ної діяльності [9].

Теорія − це найбільш адекватна форма наукового пізнання, сис­тема достовірних, глибоких і конкретних знань про дійсність, яка має злагоджену логічну структуру та дає цілісне, синте­тичне уявлення про зако­номір­ності та суттєві характе­рис­тики об'єкта. Теорія, на від­міну від гіпотези, є знанням дос­то­вірним, істинність якого дове­дена та перевірена практи­кою. Вона дає істинне знання та по­яснення певної сфери об'єктив­ної дійсності, дає змогу зрозуміти її загальні, необхідні, суттєві, внутрішні закономірні власти­вості та зв'язки. Від гі­потези теорія відрізняється по­зитив­ною визначеністю своєї істин­ності. Від інших видів дос­товір­ного знання теорія відріз­няється своєю точною логічною органі­зацією та своїм об'єктив­ним зміс­том, а відповідно і сво­їми пізна­вальними функція­ми [10].

На думку К. Поппера,  теорія повинна відповідати двом основним  вимогам: а) несуперечливості (не порушувати закон логіки) і фальсифікованості − можливості запере­чення; б) можливості дослідної експериментальної перевірки [10].

Така сфера професійної діяль­ності практичного психолога як психологічне консультування об’єднує в собі не тільки знання тео­рії та методів психотерапії, а й необ­хідність досконало знати й інші сфери діяльності практичного пси­холога та вміти ефективно застосо­вувати професійні знання в практич­ній діяльності [9; 11]. Тим паче, що кіль­кість теоретичних підходів у наданні психологічної допомоги з кожним роком зростає. Цей факт, в свою чергу, вимагає постійного самовдос­коналення фахівця психологічної служби та соціальної роботи. Науковці-дослідники зосе­реджують свою увагу на тому, що ефективний аналіз своєї діяльності психолог-практик може зробити тільки в тому випадку, коли він буде компетентним у таких сфе­рах [4,с.25-26]:

1. Ріст та розвиток людини – розуміння природи та потреб індивіду­ума на всіх рівнях розвитку, нормальна та ненормальна людська поведінка, теорія особистості, теорії научіння в контекстах куль­тури.

2. Соціальні та культурні основи – розуміння суспільних змін і тен­денцій, людських ролей, соціальних підгруп, суспільних принци­пів і паттернів поведінки, життєвих стилів.

3. Допомагаючі взаємовідношення – розуміння філософських основ процесу допомоги, теорії консультування та їх застосування, до­помога в самопізнанні та саморозвитку, допомога клієнту в здійсненні змін.

4. Групова динаміка, процес і консультування – теорія й типи груп, опис групової динаміки, напрямів та методів роботи й навиків ве­дучого групи, включаючи супервізорську практику.

5. Життєвий стиль та розвиток кар’єри – теорія вибору професії, зв’язок між вибором кар’єри та життєвим стилем, інформація про професійну діяльність та освіту, підходи до процесу прийняття рішень з приводу кар’єри, методи дослідження розвитку кар’єри.

6. Оцінка індивідуальності – розвиток структури розуміння індиві­дуальності, а також методи збору та інтерпретації даних, індиві­дуальне й групове тестування, підходи в дослідженні різних ви­падків, вивчення індивідуальних відмінностей, включаючи етніч­ні, культурні та статеві фактори.

7. Дослідження та оцінка результатів – статистичні методи, побу­дова дослідження, розвиток досліджень і демонстрація пропози­цій.

8. Професійна орієнтація – цілі та наміри професіональних організа­цій, етичні принципи, правові норми, стандарти підготовки, сер­тифікація, ліцензування, рольова ідентифікація консультантів та інших фахівців цієї сфери.

Бой і Пайн вказують на такі шість функцій теорії, які допомагають психологу-консультанту в психоконсультативному процесі [2, с.66-67]:

1.       Теорія допомагає консультантам знайти внутрішнє єднання та взаємозв’язок різноманітних явищ життя.

2.       Теорія заставляє психоконсультантів досліджувати відношення, які могли б опинитися поза увагою.

3.       Теорія представляє консультантам орієнтири в їх роботі й допомагає їм оцінити себе як професіоналів.

4.       Теорія допомагає фахівцям цієї сфери діяльності сконцентруватися на потрібній інформації та вказує їм, що вони мають шукати.

5.       Теорія допомагає консультантам сприяти клієнтам у ефективності змін їхньої поведінки.

6.       Теорія допомагає консультантам оцінити як старі, так і нові підходи до психоконсультування. Вони є початковою базою, на якій будуються нові підходи.

Ключовий елемент теорії, його ядро  − закон.  Закон можна визначити як  об'єктивний, суттєвий, необхідний, внутрішній,  ста­лий, повторювальний зв'язок між явищами, процесами.  Основна за­дача наукового дослідження − знайти закони даної предметної галузі, певної сфери дійсності, втілити їх у поняттях, абстракціях, ідеях, принципах, теоріях [10].

Теоретична та системна під­готовка консультантів визначає зміст та ефективність їх діяль­ності. Теорія представляє собою модель або пояснення, яке кон­сультанти застосовують в якості керівництва для побудови гіпо­тези про характер проблеми та шляхів її можливого вирішення. Професіонали-консультанти при виборі якої-небудь теорії або ме­тодів  відштовхуються від своєї теоретичної підготовки, світо­гляду та потреб клієнта. Не кож­ний теоретичний підхід підходить для кожного консультанта або клієнта, однак теоретична база потрібна для успішної ро­боти. Системний підхід також необхідний у консультуванні [8; 9].

Системний підхід передбачає аналіз  об’єкта як системи. Система – це уніфікована та впорядкована кількість ідей, принципів і дій. Тобто, система – це ціле, що складається із взаємопов'язаних елементів, які знаходяться у взаємних зв'язках і взаємовідносинах та утворюють визначену цілісність [10]. Системний підхід у консультуванні обумовлює спосіб роботи консультанта із клієнтом і його відношення до теорій [2, с.65].

Так як робота практичного психолога належить до видів діяль­ностей, в яких професійні та особистісні прояви (“Я–функціональне” та “Я–екзистенціальне”) стикаються особливо тісно, а професійне зростання неможливе без особистісного. Протиріччя між особистіс­ною та професійною самосвідомістю призводять до порушень осо­бистісної та професійної ідентичності психолога [8].

М.А.Гуліна виокремлює такі загальні характеристики терапевти­чного психологічного знання [3, с.330-331]: нове та специфічне значення аксіологічного (ціннісного) ком­по­ненту на рівні із гносеологічним та праксеологічним; новий зміст розуміння як методу пізнання людини; зростаюча роль індивідуального знання психолога про самого себе поряд із загальним і своїм психологічним знанням; розвиток знання про себе самого у людини як основна мета психоло­гічного пізнання; діалогічний характер пізнання; визначення змін системи цінностей у всіх учасників процесу як результат пізнання; превалювання категорії правди у від­ношенні до категорії істини; відхід від ідеї «нормальності та ненормальності»; зростаюча роль мови, як вербального, невербального та сим­воліч­ного; посилення значимості одиничного знання в системі загаль­ного пси­хологічного знання про людину.

Необхідно продовжувати дослідження у сфері теоретичних під­ходів психоконсультативного процесу тому, що рівень інтегрованості професійного досвіду є критерієм розвитку професійної майстерності в цій галузі діяльності практичної психології. А це вказує на те, що готовність до того чи іншого виду діяль­ності – це цілеспрямоване вираження особистості, що передбачає її переконання, погляди, відносини, мотиви, відчуття, вольові та інтеле­ктуальні якості, знання, навички, вміння, установки, налаштованість на певну поведінку. Така готовність досягається в ході морально-по­літичної, психологічної, професійної та фізичної підготовки, є ре­зультатом всебічного розвитку особистості з врахуванням вимог, що пред’явлені особливістю певної діяльності, професії.

 

Література:

1.                          Айви А.Е. Психологическое консультирование и психотерапия: методы, теории и техники: практическое руководство / А.Е.Айви, М.Б.Айви, Л.М.Саймек-Даунинг / Психотерапевтический колледж. – М., 1999. – 487с.

2.                          Глэддинг С. Психологическое консультирование / С.Глэддинг // 4-е изд. – СПб.: 2002. – 736с.

3.                          Гулина М.А. Терапевтическая и консультативная психология  / Гулина М.А. − СПб:  Речь,  2001. – 352 с.

4.                          Джордж Р. Консультирование: теория и практика  / Р. Джордж, Т.  Кристиани. – М: Эксмо, 2002. – 448 с.

5.                          Колесникова Г.И. Психологическое консультирование / Колесникова Г.И. – Ростов на Дону:  Феникс,  2006. – 284 с.

6.                          КораблинаЕ.П. Психологическая помощь как профессиональная деятельностьпрактического психолога: психологические проблемы самореализации личности / [под ред. Г.С. Никифорова, Л.А. Коростылёвой]. – СПб.: Изд-воС.-Петерб. – 432с.

7.                          Котлер Дж. Психотерапевтическое консультирование / Дж.Котлер, Р.Браун. – СПб.: Питер, 2001. – 464с.

8.                          Кочюнас Р.Б. Основы психологического консультирования / Кочюнас Р.Б.: [пер. с лит.] – М.: Академический проект, 1999. – 239 с.

9.                          Панок В.Г. Психологічне консультування: теорія та практика: навч.-метод. посібник / В.Г.Панок, І.М. Зварич, Я.В. Чаплак, О.М.Чернописький – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. – 272 с.

10.                  Сергієнко  В.В.  Філософські  проблеми наукового  пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, 2011. − 103 с.

11.                  Хомич Г.О. Основи психологічного консультування: Навч. посіб./ Хомич Г.О., Ткач Р. М.  – К.: МАУП, 2004. – 152 с.

12.                  Шнейдер Л.Б. Психологическое кон­сультирование: [учебноепособие для студентов высших учебных за­ведений] / Шнейдер Л.Б., Вольнова Г.В., Зыкова  М.Н. –  М.: Ижица, 2002. – 224 с. – (Серия "Серебряная сова").

13.                  Шостром Э. Терапевтическая психология / Э. Шостром, Л. Браммер;  [пер. с англ. В. Абабкова, В. Гаврилова]. –СПб.: Сова; М.: Изд-воЭксмо, 2002. – 624 с.

14.                  Янчук В. Интегративно-эклектический подход к анализу психологической феноменологии. Словарь-справочник http://vocabulary.ru/dictionary/2