К.т.н. Лапковський С.В., Рогожа О.М., Бакало О.М.

Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”, Україна

НЕОБХІДНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ПРИ ТЕХНОЛОГІЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАШИНОБУДІВНОГО ВИРОБНИЦТВА

Сучасне машинобудування проникло практично в усі галузі людської діяльності і досягло величезних успіхів у підвищенні її ефективності. Сучасний машинобудівний комплекс ¾ це сформована в минулому сторіччі надзвичайно складна система, якій притаманні свої специфічні закони розвитку. Водночас, в результаті багато в чому непередбачуваного а, інколи, і стихійного розвитку, ця система відрізняється некерованим зростанням надмірної різноманітності розроблюваних методик, численним дублюванням розробок в сфері технологій і технологічного обладнання. Тому вже сьогодні необхідно вжити заходів щодо викорінення цих недоліків, оскільки не можна виключати й той факт, що з часом машинобудування може перетворитися на збиткову галузь. Дане завдання за своєю значимістю є не менш важливим, ніж створення нових технологій.

Основна проблема полягає в тому, щоб зв'язати в єдину систему проектування виробів, розробку технологічних процесів, організацію виробничих процесів і створення засобів технологічного оснащення. Успішне вирішення цієї проблеми відкриває шляхи до оптимального управління машинобудівним виробництвом і його успішному розвитку.

Як вже було зазначено, розвиток машинобудування часто відбувався стихійно, що в підсумку зробило його марнотратним у витрачанні трудових, матеріальних та енергетичних ресурсів, часто інертним, таким, що із запізненням реагує на мінливі вимоги суспільства. І чим далі розвивається машинобудування, тим сильніше виявляються дані негативні сторони. У зв'язку з цим проблема вдосконалення машинобудування, підвищення його ефективності набуває першочергового значення.

На сучасному етапі дуже часто спостерігається розрізнене вирішення окремих задач цієї проблеми, в першу чергу до яких можна віднести такі, як підвищення продуктивності праці, якості виробів, зменшення їх матеріаломісткості, впровадження ресурсозберігаючих технологій, тощо. Такий підхід у вирішенні проблеми не може кардинально змінити існуючий стан справ у машинобудуванні і вимагає проведення нової науково-технічної політики. По-перше, необхідне застосування системного підходу у вирішенні даної проблеми. По-друге, вона повинна вирішуватися таким чином, щоб одночасно задовольнялися потреби кожного підприємства окремо і потреби суспільства в цілому. Проведення такої науково-технічної політики вимагає управління розвитком машинобудівного комплексу, для чого необхідно ввести організуючий початок в побудові машинобудівного виробництва. Рішення даної задачі не може бути адміністративним, а має базуватися на результатах всебічного дослідження закономірностей розвитку машинобудування.

Зараз на тисячах вітчизняних машинобудівних підприємств переважна більшість інженерно-технічних працівників щороку виконують, по суті, одні й ті ж роботи, вирішують одні й ті ж завдання, що в масштабі країни призводить до необґрунтовано величезних витрат матеріальних засобів, праці, часу, тощо. В результаті величезна кількість інженерно-технічних і наукових працівників на різних підприємствах вдосконалюють виробництво одних і тих же виробів, покращує або створює нові верстати і технологічну оснастку. Зовні створюється враження великої і потрібної роботи, оскільки з'являється величезна кількість нових технологічних процесів, обладнання, інструменту. Однак, у своїй більшості, вони представляють безліч рішень, що повторюють або поліпшують відомі. Їх порівняння за техніко-економічними показниками може показати, що переважна більшість цих рішень мало чим відрізняється одне від одного за своєю ефективністю. Крім цього, серед цієї множини рішень губляться принципово нові рішення, що можуть дати великий економічний ефект, їх впровадження викликає великі труднощі хоча б тому, що всі зайняті власними удосконаленнями і винаходами. У підсумку, замість того, щоб сконцентрувати всі зусилля висококваліфікованих кадрів на створення принципово нових технологій і техніки, спостерігається факт розпилення сил, нескінченне дублювання робіт, що призводить до створення необґрунтовано великої різноманітності технологічних процесів і засобів технологічного забезпечення. Дублювання робіт не тільки породжує необґрунтовано велику різноманітність технологічних процесів, устаткування і оснащення, але і спричиняє далекосяжні негативні наслідки.

Некероване зростання різноманітності технологічних процесів і засобів технологічного забезпечення робить практично неможливим створення єдиного банку технологічних даних, їх систематизації незалежно від галузі машинобудування, що особливо наочно видно при розробці САПР технологічної підготовки виробництва (ТПВ). У підсумку на кожному підприємстві розробники САПР ТПВ створюють свою інформаційну систему, що представляє собою систему, подібну існуючим, тобто знову в наявності факт абсолютно непотрібного дублювання робіт і розпорошення сил.

Запропоноване використання системного підходу до вирішення завдань машинобудівного виробництва дозволить здійснити в єдиному комплексі проектування, виготовлення і експлуатацію машинобудівної продукції, і тим, самим різко підвищити її технічний рівень і ефективність всього машинобудування в цілому.