Економічні науки / 10. Економіка підприємства

к.е.н., доц. Кузьмак О.І.

Рівненська філія Приватного вищого навчального закладу

“Європейський університет”, Україна

Роль інноваційно-ресурсної та логістично-маркетингової компоненти організаційного механізму управління в діяльності підприємства

В постконфліктних умовах та утвердженні в Україні Європейських механізмів, підвищення ефективності інноваційно-ресурсної, логістично-маркетингової та антикризової управлінської компонент значну роль відіграє використання нових, багатокомпонентних аналітичних підходів. Проте, в теорії і практиці стратегічної діяльності та управління нею, вони ще не знайшли широкого застосування у процесі підготовки управлінських рішень. Якщо у науковців немає сумніву стосовно необхідності впровадження в діяльність суб’єктів господарювання згаданих підходів, то більшість керівників підприємств справді ще не відмовились від твердження про неможливість використання досвіду зарубіжних корпорацій на українських підприємствах до дуже обережного погодження з тим, що окремі елементи багатокомпонентного аналітичного підходу до управління будуть корисними у недалекому майбутньому.

Так, якщо розглянути більш конкретно існуючі економічні стратегії у згаданому сенсі, то треба погодитись що найбільший інтерес становлять модель економічної стратегії А.П. Градова, у відповідності до якої всі стратегії класифікуються за якостями мікро- та макрорівня. Це означає, що результати реалізації керівництвом підприємства стратегічних рішень тією чи іншою мірою обумовлені, з одного боку, впливом цих сфер на характер стратегічних рішень, що приймаються в кожному конкретному випадку, а, з іншого боку, впливом самих стратегічних рішень на процеси, що відбуваються в зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства [1].

Слід зауважити, що досить часто стратегія діяльності підприємства розглядається лише з погляду стратегії розвитку. Це, в свою чергу на думку І.А. Ігнатьєвої, приводить до досить вузького розуміння інших стратегій діяльності підприємства. Таким чином вона підтримує думку Ф. Котлера, який також розглядає класифікацію потенціальних стратегій розвитку [2, с.181].

Як відмічає Хаджинова О.В., стратегії інтенсивного розвитку фахівці рекомендують розглядати в умовах, коли не до кінця використовується потенціал існуючих ринків та товарів. При цьому вони групу стратегій інтенсивного розвитку розглядають в умовах, коли не до кінця використовується потенціал існуючих ринків та товарів. Що стосується групи стратегій інтеграційного зростання, то їх пропонується використовувати лише у двох випадках: при стабільної позиції в галузевій конкурентній боротьбі та коли є можливість залучення додаткових переваг (синергетичних ефектів).

Важливо зауважити, що визначення та реалізація багатокомпонентного аналітичного підходу у стратегії розвитку підприємств відносяться до числа складних і трудомістких робіт, які на вітчизняних підприємствах ніколи не здійснювалися на належному рівні. Це пов’язано з тим, що управління підприємством не має належного інформаційно-комунікативного забезпечення та зорієнтовано зараз головним чином на рішення короткострокових проблем функціонування підприємств.

Основна проблема, в постконфліктних умовах, на нашу думку, полягає в тому, що більшість підприємств являє собою тимчасові структури, які не володіють необхідним запасом інтелектуальної, організаційної, економічної, виробничої потужності, що не дозволяє провести у випадку необхідності ефективне оновлення виробництва. Однак розвиток ринкових відносин в Євроінтеграційних контекстах визначає необхідність зміни стереотипів господарювання, що склалися на сьогодні, а також характеру управління. У першу чергу це відноситься до тієї діяльності, яка визначає саме перспективи розвитку підприємств. Виходячи з вищенаведеного при формуванні і впровадженні Євроінтеграційних процесів в діяльність промислових підприємств, необхідно визначити загальну стратегією його розвитку.

При визначенні суті стратегії та стратегічного управління в теорії використовуються три основні підходи: цільовий, системний, ситуаційний. Згідно з розумінням багатокомпонентного аналітичного підходу в умовах стратегічного управління за цільовим підходом, стратегічна діяльність підприємства орієнтується перш за все на визначення системи потреб конкретного підприємства, кількісних і якісних характеристик у виробничому потенціалі системи, відносно яких застосовується цільовий підхід. Ефективність процесу залежить від усестороннього забезпечення про стан цієї чи іншої компоненти управлінського процесу.

Таким чином, спрямованість кожної конкурентної стратегії інноваційно-ресурсного та логістично-маркетингового розвитку підприємства з використанням багатокомпонентного аналітичного підходу визначається орієнтованим уявленням конкретної мети, яка може уточнюватись в процесі розробки і реалізації стратегії, поступово наближуючись до конкретної мети інноваційного розвитку підприємства. При цьому для кожної цілі визначається своя стратегія, яка є засобом реалізації плану.

Як відомо мета промислового підприємства, за класичною схемою подається у вигляді так званого «дерева цілей». Для того, щоб вибрати відповідну меті підприємства стратегію, необхідно кожному цільовому орієнтиру поставити у відповідність конкретну стратегію відповідного рівня розвитку підприємства.

Саме сукупність цих стратегій утворить систему стратегій інноваційно-ресурсного та логістично-маркетингового розвитку промислового підприємства. Ці та інші обставини обумовлюють необхідність побудови ієрархічної стратегії інноваційно-логістичного розвитку підприємства.

Як відмічає Хаджинова О.І., слід зазначити, що поява нової стратегії наприклад інноваційного розвитку конкретного підприємства ставить її в повну залежність від загальних цілей. Кожний новий вид діяльності, потребує власної стратегії незалежно від того, чи змінюються загальні цілі, чи досягнуті вже поставлені. Тому разом із цільовим та системним підходами досить широкого використання набув багатокомпонентний аналітичний підхід в основі якого лежить мета цілої системи управління (конкретного підприємства). При цьому процес дослідження базується на врахуванні взаємозв’язків компонент як всередині системи, так і в зовнішньому середовищі [1].

Системний підхід – це дослідження способів організації елементів системи як єдине ціле і взаємодія процесів функціонування системи, її підсистем і елементів Використання системного підходу пов’язане з кількома аспектами: по-перше, необхідно чітко визначити мету дослідження, а по-друге, важливим для стратегічного управління є визначення з використанням багатокомпонентного аналітичного підходу, структури стратегічного набору та його відповідності організаційній структурі системи в цілому [3, с. 94].

Тут також є різні наукові думки стосовно того, якими наборами класифікацій стратегій необхідно подавати ту чи іншу систему стратегій у Євроінтеграційному контексті. Однак немає сумніву, що в будь-якому випадку класифікація стратегій підприємства є багатоланковою. Це пояснюється тим, що стратегія є досить складною категорією і її можна розділити на конкретні та локальні стратегії за різними ознаками.

Крім загальних стратегій, які являють собою альтернативи поведінки підприємств у конкурентному середовищі, деякі науковці виділяють загальні стратегії поведінки підприємства в залежності від стадії його життєвого циклу. У таких випадках йдеться не тільки про загальну стратегію зростання, але про цілу низку стратегій: стабілізації, реструктуризації, скорочення діяльності, ліквідації, а також різні комбінації усіх цих стратегій.

Загальні стратегії підприємства на основі багатокомпонентного аналітичного підходу деталізуються у конкретних стратегіях, що дозволяє підприємствам досягати поставлених цілей та розв’язувати певні завдання інноваційно-логістичного розвитку у визначених умовах господарювання.

Враховуючи багатоплановий характер діяльності підприємств, деякі вчені висловлюються про необхідність формування певного переліку взаємопов’язаних стратегій, що являють собою так званий «стратегічний набір». На думку автора статті саме такий підхід до визначення стратегії інноваційного розвитку підприємств та класифікація всіх можливих стратегій є необхідним у даних умовах господарювання.

Так, у стратегічному управлінні розвитком підприємства як класи, що потребують наявності певних стратегій, можуть виступати такі складові логістичної системи підприємства, як персонал, фінансові ресурси, інвестиції, матеріальні ресурси, потужності виробництва, продукція, зовнішньоекономічна діяльність тощо.

На думку автора, найбільш актуальним та придатним в сучасних умовах господарювання повинні стати інноваційно-ресурсний та логістично-маркетинговий компоненти у формуванні стратегії інноваційного розвитку промислових підприємств. Таким чином, для кожного окремого підприємства стратегічний набір повинен бути варіативним в залежності від присутності певного класу та його характеристик. Крім того, стратегія і класи повинні бути настільки рухомими і гнучкими, щоб з’явилася реальна можливість їх змінити в залежності від вимог часу та ситуації, яка має місце в даний конкретний період господарювання.

Література:

1. Хаджинова О.В. Логістична стратегія управління витратами великого багатопрофільного промислового підприємства: дис. … кандидата економ. наук: 08.06.01 / Хаджинова Олена Вікторівна. – Донецьк. – 2006 р. 214 с.

2. Ігнатьєва І.А. Стратегічний менеджмент : підручник / І.А. Ігнатьєва – Київ: Каравела, 2008. – 480 с.

3. Андрушків Б.М. Інноваційна політика: навч. посіб. / Б.М. Андрушків, Ф.В. Бортняк, Ю.Я. Вовк [та ін.] ; за заг. ред. Б.М. Андрушківа. – Тернопіль : ТзОВ “Терно-Граф”, 2012. – 484 с.