Экономические науки/6.Маркетинг и менеджмент

Сіроштан М.О.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Постачальницько-збутові кооперативи в аграрному секторі

Постачальницько-збутові кооперативи одержують переважний розвиток в обслуговуванні сільськогосподарського виробництва. Формуються за допомогою об'єднання членів-пайовиків, які при вступі в кооператив вносять пайовий і вступний внесок. Пайовий внесок може бути у вигляді коштів, майна, техніки і т.д. При виході з кооперативу вступний внесок членам-пайовикам не повертається. На підставі цих коштів формується статутний фонд постачальницько-збутового кооперативу. Кошти фонду призначені для покупки основних виробничих фондів, необхідних кооперативу для здійснення своєї діяльності. Ціль такого кооперативу, як правило, задоволення матеріальних і інших потреб пайовиків-членів.

Постачальницько-збутові кооперативи можуть створюватися на базі колишніх регіональних оптових і міжрайонних оптових баз споживчої кооперації, які в цей час не використаються або виживають за рахунок здачі майна в оренду. У такому об'єднанні в кооператив можуть бути зацікавлені сільськогосподарські підприємства району, а також споживчі суспільства. Інтерес сільськогосподарських товаровиробників може виражатися в одержанні послуг кооперативу по постачанню запчастинами, тарою, пально-мастильними матеріалами, ветеринарними засобами і засобами захисту рослин. Приміщення оптових баз, що пустують, зі сховищами і холодильниками можуть бути використані як бази нагромадження сільськогосподарської продукції та сировини для наступного їх організованого і вигідного збуту. Інтерес споживчого суспільства до участі в постачальницько-збутовому кооперативі виражається в одержанні послуг з пошуку найбільш вигідних каналів збуту товарів, продукції заготівель.

Дослідження економічних відносин у кооперативних формуваннях по обслуговуванню населення дозволяє виділити їхню специфіку, що складається в наступному:

По-перше, кооператив поєднує у собі характерні ознаки, елементи двох різних інститутів: громадської організації і форми господарювання. Як форма господарювання кооператив пов'язаний з комерційною діяльністю, передбаченою його уставом, може мати прибуток від результатів цієї діяльності і розподіляти її між учасниками кооперативу. Діяльність кооперативу спрямована на задоволення матеріальних та інших потреб своїх членів. Відмінність кооперативу від господарчих товариств зводиться до того, що основна мета останніх - матеріальна, отримання прибутку. Задоволення інших потреб учасників вони не переслідують.

Господарська діяльність кооперативу будується на дотриманні етичних норм і правил: турботі про поліпшення праці і побуту своїх членів, взаємодопомоги. Кооператив піклується про поліпшення праці і побуту не тільки своїх працівників-пайовиків, але і пайовиків, що не працюють у ньому. Ці фактори сприяють зацікавленості всіх проживаючих на території до участі в кооперативах, що надають додаткові умови захищеності своїх пайовиків.

Однак добродійна діяльність кооперативу не повинна зачіпати економічні інтереси його членів і заважати вирішенню статутних завдань. У рамках даної форми поєднується і координується діяльність багатьох людей, якіх мають власні потреби і відповідні конкретні цілі.

Ця форма припускає здійснення двох цілей: одержання прибутку і безпосереднє задоволення потреб своїх членів. Очевидно, що ці цілі можуть у певних ситуаціях цілком гармонійно сполучатися, однак нерідко можуть виявлятися і конфліктними по відношенню один до одного.

По-друге, кооператив заснований на груповій приватно-дольовій власності і участі у справах його членів. В основі власності кооперативу лежить пайовий внесок його учасників, що може бути представлений грошовим, майновим внеском, земельною часткою. Тому до кооперативів не можна віднести організації, що виникли у зв'язку з передачею збиткових підприємств у власність їхніх трудових колективів. Крім матеріальної (внесення встановленого паю) передбачається ще трудова або інша участь членів у справах кооперативу. У кооперативі право власності перебуває в обов'язковому зв'язку із залученням його членів до участі в справах підприємства.

У господарчих товариствах досить лише матеріально брати участь у формуванні статутного капіталу і одержувати дивіденди на вкладений капітал, Учасники товариства можуть працювати на підприємствах свого товариства і одержувати за це заробітну плату, вони також можуть здійснювати іншу участь у його справах (купувати товари, здавати сільгосппродукти), але обов'язкової вимоги такого роду не існує.

Трудова участь у справах кооперативу є своєрідним субститутом грошового внеску, що потенційному учасникові кооперативу довелося б робити при створенні інших асоційованих форм господарювання. Крім того, особиста трудова участь у спільно організованому підприємстві сприяє підвищенню зацікавленості в поліпшенні кінцевих результатів роботи підприємства, ослабленню соціально-економічної та психологічної напруженості.

Господарчі товариства більше пристосовані до підприємницької діяльності, чим кооперативи. У цих видах підприємств забезпечуються більші гарантії підприємцям: кожний учасник товариства має число голосів, пропорційним його частці в статутному капіталі. Інакше кажучи, тут голосують не громадяни, а їхній капітал.

У кооперативи можуть вступати колективні члени, але навряд чи організації, націлені на отримання прибутку, вкладуть у даний вид підприємства значні кошти, тому що в питаннях управління вони будуть мати один голос, як рядовий член кооперативу. До того ж малопривабливим для них є обмеження в розподілі прибутку кооперативу на пайові внески учасників. У кооперативі немає достатніх гарантій для підприємця відносно контролю за коштами, вкладеними в підприємство. Рішення всіх істотних питань віддано на розсуд загальних зборів, де кожний має один голос незалежно від його частки в майні. Підприємець міг провести всю роботу зі створення кооперативу, його пай становить більшу частину майна підприємства, а, проте, на загальних зборах пайовиків він володіє тільки одним голосом. Природно, що юридичні особи і громадяни, що мають вільні кошти, з метою отримання більш високих доходів воліють їх вкласти в господарчі товариства, а не в кооператив. Якщо основною метою кооперативу стане отримання прибутку, то він перетвориться в господарче товариство.

По-третє, розширення демократичних основ управління, коли управління справами кооперативу здійснюється членами кооперативу, які мають рівні права при прийнятті рішень незалежно від розміру паю за принципом «один член - один голос». Устав кооперативу гарантує, що управління залишається в руках основної зацікавленої групи. Вищим органом управління є загальні збори членів кооперативу. Інші органи управління вибираються на загальних зборах із числа членів кооперативу й підзвітні загальним зборам.

Контроль за діяльністю кооперативу здійснюється з боку членів кооперативу, ревізійної комісії, вибраної на загальних зборах членів кооперативу, уповноважених державою органів, вищестоящих кооперативних союзів і аудиторських фірм. Інформація про справи кооперативу доступна всім його членам.

Розглянувши специфіку економічних відносин у кооперативних формуваннях з урахуванням особливостей функціонування особистих підсобних господарств населення в України, думаємо, що більше життєздатними є кооперативні форми господарювання стосовно до споживчих кооперативів у порівнянні з виробничими. Одержать подальший розвиток обслуговуючі кооперативи по наданню сервісних послуг сільським товаровиробникам: кооперативи по реалізації продукції, по ремонтно-технічному обслуговуванню, по матеріально-технічному постачанню, транспортні, кредитні.