Історія науки і техніки
К.т.н. Бей Р.В.
ДНУ «Український науково-дослідний інститут спирту і
біотехнології продовольчих продуктів»
Наука
про годівлю сільськогосподарських тварин як підґрунтя у розробленні основ
механізації тваринництва
Теоретичну і методологічну
основу механізації тваринництва становить наука про кормові засоби та годівлю
сільськогосподарських тварин. Основою ефективного розвитку галузі тваринництва
є, передусім, повноцінна годівля, яка забезпечується на основі виробництва
достатньої кількості кормів, зниження втрат їх поживності при заготівлі,
зберіганні, а також правильною підготовкою до згодовування.
Формування
науково-практичних підходів до годівлі сільськогосподарських тварин започатковано
в другій половині ХІХ ст. У цей період з’ясовано роль білків, вуглеводів, жирів
і вітамінів, розроблено методики визначення їх вмісту у кормових раціонах, а
також доведено незамінність мінеральних речовин і мікроелементів у живленні
тварин. Цими дослідженнями закладено основи годівлі сільськогосподарських тварин
як однієї із ланок сільськогосподарської науки, що стало передумовою
механізації кормовиробництва для практичних потреб тваринництва. Залежність
продуктивності сільськогосподарських тварин від різних типів годівлі була
доведена зарубіжними і вітчизняними вченими Ф. Мажанді, О. Рубцем,
М. І. Луніним, К. Функом, Ж. Буссенго, М. Рубнером,
Е. Вольфом, О. Кельнером, Г. Армсбі, Н. Фьордом,
Н. Хансоном, Л. Менделем, Т. Осборном, Є. А. Богдановим,
М. І. Дьяковим, В. М. Пашутіним.
Складна соціально-економічна
кон’юнктура 20-х років, систематичні засухи та неврожаї не сприяли розвитку
науки про годівлю сільськогосподарських тварин, а одноманітність та незбалансованість
кормів спричинювали їх низьку продуктивність. Основний відсоток кормових
раціонів тварин становили грубі корми (57,8 %), які переважно складалися з
соломи. У масштабах усієї країни проведено низку
досліджень з підвищення поживної цінності грубих кормів на основі їх силосування,
дріжджування, ферментації, біологічної та хімічної обробки та ін. Їх виконали
М. І. Дьяков, В. М. Китаєв, А. І. Рокицька,
М. А. Базилевич, Б. Г. Левітський та ін. Зокрема,
Б. Г. Левітський у 1932 р. вперше розробив теоретичні та
практичні основи дріжджування кормів як способу
їх біологічної підготовки до згодовування, довів
високу ефективність цього заходу у свинарстві.
Дріжджовані корми мали високу кормову цінність, підвищений вміст
білка порівняно із звичайними кормами, збільшений вміст вітамінів, покращені
смакові якості тощо [5].
У цей період
особливу увагу приділяли зростанню ефективності використання природних та створенню
штучних пасовищ при відгодівлі худоби. Розроблено раціональні прийоми
використання пасовищ і методи оцінки запасу травостою (Г. П. Чучко). Визначено поживну вартість місцевих луків та
пасовищ, обґрунтовано ефективність використання люпину як корму для худоби
(І. І. Ситенко). Запропоновано схеми зеленого конвеєру для
забезпечення кормами великої рогатої худоби весною, влітку та восени (Й. А. Даниленко,
В. Т. Медведєва, М. О. Старовєров) [6].
Успіхи в галузі годівлі сільськогосподарських тварин були пов’язані з досягненнями в технології виготовлення,
зберігання та переробки кормів. Особливого значення набули досліди з
силосування кормів. Варто відмітити, що спосіб силосування був широко
відомий у Швеції і країнах Прибалтики ще в XVIII ст., в Пруссії та Німеччині в
30-х роках XIX ст. Його застосовували для зберігання відходів бурякоцукрового
виробництва, а в 50-ті роки і для консервування зелених кормів. Особливу поширеність
силосування набуло в 70-ті роки, коли у Франції в широких розмірах стала
застосовуватися культура кормової кукурудзи. Розробниками методу силосування
кормів вважають зарубіжних учених Лемма, Гоффара. У кінці ХІХ – на початку ХХ
ст. силосування швидко поширилося в Америці, Росії, Швейцарії та Англії [3].
В Україні піонерами в питаннях силосування місцевих кормів та вивчення
ефективності їх використання в годівлі худоби були І. І. Калугін,
В. П. Устьянцев, Ф. Д. Рубін, І. І. Григоренко,
С. В. Серапін, К. І. Вересенко, М. І. Матієць, І. І. Задерій, Ф. О. Рюриков,
Г. О. Луцкер, Й. А. Даниленко та ін. Зокрема,
І. І. Калугін у своїй книзі «Силосованный корм и его хозяйственное
значение» (1892)» вперше у вітчизняній зоотехнії довів переваги даного способу
заготівлі кормів. Науково обґрунтовану систему консервування зелених кормів
розробив О. О. Зубрилін, теоретично обґрунтував процеси силосування
кормів, в основу яких поклав розроблену ним теорію «цукрового мінімуму». До
здобутків ученого слід також віднести теоретичне обґрунтування «сінажування»
кормів [2].
При
розробці раціонів, збалансованих за поживними, мінеральними та біологічно
активними речовинами, з’явилася ідея заміни їх комбікормами. В Україні першу
рецептуру комбікормів на початку ХХ ст. розробили І. О. Широких,
В. Г. Смирнов, І. В. Бельговський, А. П. Редькін.
У 20-х роках організовують перші комбікормові заводи, що поклало початок
становленню комбікормової промисловості. Перші практичні рекомендації з
виготовлення комбінованих, сурогатних кормів для худоби в період неврожаю і тяжкого
продовольчого положення розробив І. О. Широких та ін.
І. В. Бельговський опрацював питання теорії та практики виготовлення
комбікормів як кормів масового використання, розвитку комбікормової
промисловості, питань знешкодження деяких відходів виробництва з метою їх
використання у годівлі худоби. У розробку комбікормів для різного віку та груп
свиней, типів їхньої відгодівлі значний внесок зробив А. П. Редькін.
Після випробування більшість запропонованих ним рецептів були прийняті як
державні стандарти і передані у промисловість для масового застосування [3].
Водночас
на основі вивчення місцевих кормів, їх хімічного складу, перетравності,
калорійності та біологічної повноцінності, а також дослідження фізіологічних і
біохімічних процесів в організмі тварин встановлено потреби для всіх видів
сільськогосподарських тварин у поживних речовинах. Значний внесок у розробку
даного напряму зробив І. С. Попов, започаткувавши дослідження з оцінки поживності кормових
речовин. За їхніми результатами в 1933 р. видано першу книгу «Корма СССР,
состав и питательность». Підготовлено зведення
щодо мінеральної, вітамінної та амінокислотної цінності кормів різних республік
колишнього Союзу. В УСРР дослідження з оцінки
поживності кормів у регіональному аспекті вперше проведено
М. І. Богоявленським та П. Д. Пшеничним («Хімічний склад і
поживність кормів Лісостепової частини правобережжя Київської області», 1936), а в цілому по республіці І. М. Захарченком та
Є. С. Каленичем («Корми УРСР», 1948). Ця величезна за
своїми масштабами робота дала змогу з’ясувати зміни складу та поживності кормів
під впливом природних умов та агротехніки вирощування, способів збирання, консервування
та зберігання [5].
Таким
чином, до середини ХХ ст. сформувалося поняття про збалансовану та нормовану
годівлю сільськогосподарських тварин. Встановлено вимоги до раціонального
складу кормових раціонів для сільськогосподарських тварин різних видів, віку,
статі, господарського використання. Визначено вплив фізичного складу кормів на
формування продуктивності тварин, що дало змогу розробити та запровадити нові
їх види та запропонувати найбільш економічно вигідні типи годівлі за різними зонами.
Враховуючу особливості місцевого кормовиробництва, розроблено і впроваджено окремі
види сільськогосподарських машин та техніки для приготування і роздавання
кормів, зокрема дробарки, плющилки, соломорізки, кормозапарники тощо.
У другій
половині ХХ ст. проведено низку досліджень, на основі яких вперше було
розроблено деталізовані норми годівлі сільськогосподарських тварин для зони
Полісся, Лісостепу і Степу України. У розробку основ нормованої годівлі значний
внесок зробили М. Т. Ноздрін. М. М. Карпусь,
В. Ф. Каравашенко, В. П. Славов, М. А. Лапа,
Г. М. Мартинюк, Г. В. Проваторов, В. І. Ладика,
Л. В. Бондарчук, А. І. Свєженцов та ін. [4].
Значний розвиток
отримали дослідження з вивчення: 1) проблем амінокислотного живлення, основ протеїнової годівлі тварин; 2) можливості
використання небілкового азоту корму; 3) різних засобів зростання біологічної
цінності протеїну; 4) амінокислотного складу білків; 5) ролі амінокислот у
годівлі тварин і способів балансування раціонів за амінокислотним складом
кормів; 6) мінерального живлення і значення макро- і мікроелементів у годівлі
тварин різних біогеохімічних зон і провінцій. Цінні розробки у цьому напрямі
запропонували М. І. Дьяков, І. С. Попов,
О. П. Дмитроченко, М. Ф. Томме, П. Д. Пшеничний,
Г. О. Богданов, М. Ф. Гулий та ін. Вищезазначені роботи склали
основу для впровадження у практику контролю за повноцінністю годівлі тварин на
основі дослідження кормів за вмістом протеїну, мінеральних речовин і каротину,
а також за станом білкового, мінерального та вітамінного обміну у сільськогосподарських
тварин.
У цей період удосконалено технологію приготування силосу
і його використання в раціонах тварин на основі запровадження комплексної механізації збирання силосних культур, транспортування, закладення, роздавання тваринам, способів укриття та інших заходів, які знижують
втрати поживних речовин (Й. А. Даниленко,
В. Ф. Пісоцький, К. А. Перевозіна,
Г. А. Богданов). Розроблено технологічні прийоми заготівлі
високоякісного силосу із вологого зерна кукурудзи та зерна у фазі воскової
стиглості, способи стимулювання молочно-кислого бродіння в подрібненому зерні
кукурудзи при зберіганні (М. Ф. Кулик, В. Я. Максаков,
В. Ю. Вудмаска).
Запропоновано методи консервування кукурудзяного силосу з сульфатом натрію, що
сприяє підвищенню його біологічної цінності і продуктивності тварин, а також
консервування зерна підвищеної вологості за допомогою вуглеамонійних солей
(Ф. Ю. Палфій). Удосконалено технології заготівлі силосованих кормів
для худоби з використанням різних консервуючих речовин та виготовлення
комбінованого силосу для свиней (В. Ю. Вудмаска) [3].
В другій половині ХХ
ст. більшість видів кормів згодовували тваринам у вигляді кормових сумішок, що
складалися із двох або більше компонентів. У технологічному плані для їх приготування
необхідно було виконувати три групи операцій: підготувати кормові компоненти
шляхом їх подрібнення чи запарювання, віддозувати компоненти згідно до
прийнятого раціону годівлі та змішати їх до необхідної однорідності. Вже в
середині 50-х років ХХ ст. зоотехнічна наука володіла точними методами розробки
рецептів повнораціонних кормових сумішок для кожного виду і віку тварин [1].
Проведення кожної з
операцій вимагало наявності відповідних засобів механізації по переробці
кормових компонентів та приготування із них однорідних сумішок. На початку 50-х
років, коли розпочалось широке виробництво кормосумішок, більш забезпечені
технічною базою були підготовчі операції. Практично для всіх видів кормових
матеріалів були створені і серійно виготовлялись подрібнювачі, дробарки,
плющилки, очисники, запарники, які давали змогу переробляти кормові компоненти
у заданому за якістю діапазоні.
Що стосується
дозуючого та змішуючого обладнання, то до середини ХХ ст. його створенню і
серійному випуску заводами не приділялось належної уваги. Тому для організації
виготовлення кормосумішок у господарствах спочатку застосовували ручне
виконання цих операцій, або створювали прості знаряддя самотужки. В 50-ті роки
українськими вченими проведено серію досліджень з
вивчення впливу нормованого, обмеженого, примусового, перемінного та інших
типів годівлі. На цій основі вперше розроблено і запроваджено дозатори
кормів, що дало змогу регулювати кількість корму залежно від віку тварин,
забезпечувало економію кормів [1].
В наступні
десятиріччя розроблено системи машин, які передбачали налагодження випуску
деяких дозаторів та змішувачів як у вигляді окремих машин і механізмів, так і у
вигляді кормообробних агрегатів та установок. Задіяні всі необхідні чинники для
відпрацювання машинних технологій і переходу на комплексне проведення робіт з
приготування кормосумішок у відповідності із зоотехнічними вимогами.
Таким чином, теоретичним
і методологічним підґрунтям для розвитку механізації тваринництва в 20–80-ті
роки ХХ ст. була наука про кормові засоби та годівлю сільськогосподарських
тварин. Шляхами впливу на розвиток і запровадження механізованих технологій виробництва
продукції тваринництва також було накопичення знань з механізації процесів
переробки і роздавання кормів, розвиток сільськогосподарського машинобудування та
регіонального кормовиробництва для практичних потреб тваринництва.
Література
1.
Ачкевич О. М. Періодизація історії механізації
приготування кормових сумішок в тваринництві України / О. М. Ачкевич
// Історія науки і біографістика. – 2010. – № 2. – Режим доступу до журн.:
http: // www.nbub.gov.ua/e-jounals/INB/2010-2/10_bej.pdf. – Доступ вільний. Зміст з екрану.
2. Богданов Г. А. Кормление сельскохозяйственных животных / Г. А. Богданов.
– 2-е изд, перераб. и доп. – М., 1990. – 624 с.
5.
Калашников А. П. Прошлое, настоящее и будущее науки
о кормлении сельскохозяйственных животных / А. П. Калашников //
Зоотехния. – 2008. – № 1. – – С. 16–18.