Педагогические науки/ 3. Методические основы воспитательного процесса

Канд. пед. наук Кохан Л. В.

Україна, Харківський національний університет міського господарства

імені О. М. Бекетова

РОЛЬ ГУМАНІТАРНИХ НАУК У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ В РІЗНІ ІСТОРИЧНІ ПЕРІОДИ

Як свідчить аналіз вітчизняних історико-педагогічних джерел, використання виховних можливостей гуманітарних наук характерне вже для перших шкіл Київської Русі. Заснування київським князем Володимиром шкіл «учіння книжного» вимагало і створення підручників, і вивчення тогочасної рукописної літератури. Після появи «Ізборника Святослава» зростає інтерес до вивчення літератури, вводяться елементи «вільних мистецтв», зокрема словесних наук – риторики і піїтики. Активно йшло ознайомлення й з грецькою культурою через сприйняття її завдяки кирило-мефодіївській писемній традиції.

Пізніше значний вплив на розвиток гуманітарних наук мали праці Максима Грека, зокрема, «Про художнє ведення книжне» та «Про користь граматики, риторики й філософії», які пропагували словесні науки. Крім того, у школах «книжного учіння» широко використовувались самобутні твори давньоруських авторів, різні збірки повчань, у яких розглядались моральні аспекти формування особистості.

Найбільш цікавим у площині досліджуваної проблеми вважаємо «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Слова» і «Повчання» Кирила Туровського, «Повчання» дітям Володимира  Мономаха та ін. Перший київський митрополит Іларіон підкреслював у своєму творі, що найбільш ефективним чинником, який запобігає розвитку злого й бездуховного в людині, є переконаність у тому, що справжнім багатством для кожного є внутрішня чистота й духовність, а не земні скарби і влада. Іларіон також наголошував на необхідності виховання молоді на героїчних традиціях як найбільш дієвому засобі її підготовки до захисту рідної землі.

Кирило Туровський, якого називали «найбільш сяючим Златоустом» Київської Русі, у своїх проповідях, молитвах, повчаннях певним чином, як зазначають науковці, конкретизував релігійно-моральну програму формування особистості. Людина, на його переконання, не народжується ні доброю, ні злою, проте нагороджена від природи силою волі, тому, завдяки власній волі, сама сприяє розвиткові в її душі добрих начал і запобігає злим; дотримуючись вимог християнської моралі, «самовласна» людина може у своїй моральній поведінці обирати ті життєві діяння і вчинки, здійснення яких веде до добра [1, с. 29].

До високих духовних ідеалів закликав молодь і київський князь Володимир Мономах, який у своєму «Повчанні» дітям узагальнив загальнолюдські моральні заповіді й перелічив ті правила і норми поведінки, які вважав своєрідним критерієм вихованості особистості. Розкриваючи гуманістичні й патріотичні принципи виховання дітей, Володимир Мономах акцентував увагу на тому, що Богу слід догоджати не стільки молитвами й постом, скільки добрими справами, патріотичними і трудовими ділами, привітністю й чуйністю у ставленні до людей, особливо до слабких і хворих, готовністю захищати їх від кривди, зла, несправедливості. Навчав Володимир Мономах і того, як стати активними громадянами країни, бути добрими сім’янинами, побороти лінощі тощо. «Повчання» було популярним не лише в школах, його використовували й деякі «майстри грамоти», читали з церковних амвонів, що значною мірою впливало й на характер сімейного виховання простого народу: у родинах дітям змалку прищеплювалась любов до родини, до народних обрядів і звичаїв, їх учили сумлінно виконувати домашні й сільськогосподарські роботи, виховували в них працелюбність. Зауважимо, що навчальні книги, які використовувалися у школах Київської Русі (букварі, граматики, азбуковники та інші), вміщували релігійні тексти морально-виховного змісту. Цій же меті служили церковні книги Святого Письма, широкого розповсюдження також набули староболгарські переклади духовної церковної літератури: патерики, апокрифи, житія святих, твори «отців церкви» тощо.

Слід наголосити й на тому, що у всіх вищезгаданих творах, педагогічних пам’ятках, навчальних книгах у формі повчань і настанов викладались основи християнської моралі. А оскільки вони традиційно використовувалися для читання в школах, у церквах, для завчання напам’ять, – ці твори також виконували роль своєрідних учителів життя і моралі.

Як засвідчив аналіз українських історико-педагогічних джерел, у братських школах України за часів польсько-литовської доби в перших вищих навчальних закладах (Острозькій школі-академії та Києво-Могилянській академії) у формуванні особистості великого значення також надавали гуманітарним наукам. Аналіз статутів братських шкіл дозволив підсумувати, що в змісті освіти переважали мови (рідна проста, слов’янська, грецька, латина, польська), поетика, богослов’я. З предметів «семи вільних мистецтв» особливо цінувалась граматика, яка вважалась ключем до знань, що сприяє «пізнанню всього нероздільного союзу наук»; риторика, що «учить слів і красномовства»; музика як наука співу, «котрий науки круг себе гуртує» [3, с. 61]. Слід сказати, що вплив музики на учнів братських шкіл у площині досліджуваної проблеми був цілеспрямованим і дієвим. Рівень викладання співу був високим, тому учні займались хоровим співом, вивчали церковні, вокальні твори, виявляли зацікавленість до лірики у її біблійних жанрах. У навчально-виховному процесі також використовувалось і віршування в різноманітних жанрах і стилях. Згідно з традиціями братських шкіл навчання віршуванню проводилося за зразками як античних, так і європейських авторів. Це давало можливість кожному вступити в діалог зі стародавніми поетами, відчути себе в атмосфері витоків культури й водночас використовувати усвідомлене для власної творчості. Поступово започатковувалась традиція: кожному учневі скласти вірша за зразком, запозичивши строфіку римування, до будь-якого свята чи визначної події, спочатку суто релігійного характеру, а пізніше – напівсвітського.

Варто також підкреслити, що в кінці ХVІ століття перша друкована «Азбука» І. Федорова містила мотиви патріотичного виховання. Особливо гостро вони звучали у заключній частині, в «Молитві Манасія», який кається у великому злочині – в тяжку годину він зрадив свій народ. Сам текст молитви вміщував заклики до мужності, героїзму, вірності рідному народові, стійкості у боротьбі з ворогами. Слід сказати, що цю «Азбуку» перевидавали кілька разів у Києві, Львові, Чернігові, Почаєві. Нею користувалися не лише вчителі й учні братських шкіл України, але й мандрівні дяки [1, с. 53].

Аналіз змісту навчальних програм Києво-Могилянської академії дозволив дійти висновку, що в цьому навчальному закладі важливою складовою також була гуманітарна освіта, яка забезпечувалась такими предметами, як граматика, поетика, риторика, філософія. У змісті риторики й поетики зустрічаємо рекомендації стосовно читання й сприймання художнього тексту, стилістичного аналізу творів, од, кантів та епіграм. Про це свідчить як підбір джерел, так і методика роботи над текстом, яка включала навчання виразному читанню, розгляд літературних термінів, жанрів, стилістичний аналіз, студіювання літературних зразків, написання й виголошення текстів і віршів, написання творів, доповідей.

Науковці називають 22 навчальні поетики, укладені латиною київськими професорами, які можна вважати авторськими курсами, за якими велось викладання літератури. Важливим тут було здійснення морально-етичного виховання засобами художнього слова, зокрема, на матеріалах біблійських текстів, які читали, завчали напам’ять, співали. Часто посилались викладачі на рекомендації відомого українського письменника-полеміста І. Вишенського, який звертав увагу кожного, хто читає книгу, на необхідність вироблення уміння «усвідомленого сприйняття тексту» та готовності до «сприймання духовних цінностей» [2, с. 21].

Отже, аналіз розвитку зазначеної ідеї у вітчизняній педагогічній думці дозволив підсумувати, що, як у минулому, так і сьогодні, духовне виховання засобами гуманітарних наук впливає на свідомість і почуття й сприяє формуванню високих ідеалів людини як носія добра та душевної краси.

Література:

1. Ярмаченко М. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. Нариси (Х – поч. ХХ ст.). – К. : Радянська школа, 1991. – 384 с.

2. Токмань Г. Методика навчання української літератури в середній школі / Г. Л. Токмань. – К. : Вид. центр «Академія», 2012. – 308 с.

3. Стратий Я. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии / Я. М. Стратий, В. Д. Литвинов, В. А. Андрушко. – К. : Наукова думка, 1982. – 348 с.