Філологічні науки/4.Синтаксис: структура, семантика, функція.

Ас. Томусяк А.О.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

Образ автора художнього тексту крізь призму комунікативних інтенцій

Сучасна лінгвістика активно перейшла від вивчення мови як самодостатньої системи, тобто мови “у собі і для себе”, до дослідження її “у тісному зв’язку з людиною, її свідомістю, мисленням, духовно-практичною діяльністю” [1, с.3]. Такий підхід пов'язаний з антропоцентризмом сучасної наукової парадигми. Антропоцентризм у вивченні мови бере початок від лінгвофілософської концепції В. Гумбольдта, де було закцентовано на здатності мови формувати й виражати людську особистість. До антропоцентричних тенденцій, що домінують у сучасних дослідженнях тексту, належить розробка ідей відродження інтересу до проблеми образу автора та авторської інтенції, опис авторської картини світу як концептуальної системи, осмислення тексту як органічної єдності концептуальних засад та їхніх мовних маркерів.

Актуальність комунікативних позицій у вивченні тексту визначається антропоцентризмом як однією з домінуючих характеристик сучасної наукової парадигми, суб'єктний характер якої з усією очевидністю заявляє про себе в художньому тексті внаслідок його абсолютно антропоцентричної природи.

Художній текст є носієм ідейно-естетичної інформації, результатом естетичного освоєння зображуваної дійсності відповідно з авторським задумом [4, с.16], тобто це сукупність естетичних мовних актів, що репрезентують певний зміст авторської картини світу.

Сучасна лінгвістика характеризується багатоаспектністю дослідження параметра “автор”, дедалі розширюється понятійно-термінологічний апарат його опису: “образ автора” розглядають як провідний антропоцентр, мовну особистість, яка синтезує в собі зображення світу, що динамічно розгортається, автор – це “концентроване втілення сутності твору, що об’єднує всю систему мовленнєвих структур персонажів у їх співвідношенні з оповідачем чи оповідачами і через них виступає ідейно-стилістичним зосередженням, фокусом цілого” [2, с.113, 118].

Автор художнього тексту творчо “пропускає” через своє світосприйняття описувані ним події, створюючи індивідуальні художні образи. Текст, таким чином, “є результатом суб’єктивного авторського осмислення дійсності і, природно, відображає не просто світ, а світ, побачений очима автора” [3, с.83]. Текст у цьому ракурсі є комунікативно-інтенційним знаком, універсальним синтаксичним засобом вираження мовленнєвих намірів і настанов мовця [5, с.250].

Як образ творчого суб’єкта “образ автора” витворюється з конкретного художнього тексту. Він відображає найбільш характерні риси його як особистості та як суб’єкта творчої пізнавально-мовленнєвої діяльності. Насамкінець, це авторська концепція особистості, система особистісних змістів, що є тією єдиною спільною ідеєю, з якої і народжується художній твір. Автор координує процес текстової комунікації, в основі якої перебуває інтенція і певний фрагмент дійсності. У тексті реалізуються певні наміри автора, він прагне створити його таким, щоб перш за все він подобався читачеві, був доступним для нього, зрозумілим, мав естетичний вплив на читача, спонукав його замислитися над зображуваним. “Якщо авторський задум перебуває на довербальному мисленнєвому рівні, то комунікативна інтенція є текстотвірним чинником і пов’язана з синтаксичною репрезентацією ідей та настанов автора”– слушно стверджує С.Шабат-Савка [5, с.251]. Саме мовець обирає і жанр твору, і той спектр різноманітних мовних засобів, якими він послуговується задля втілення своєї мети. Арсенал мовних одиниць, вибраний автором, виконує функцію естетичного та інших впливів на читача, допомагає письменникові реалізувати його задум. Для досягнення мети автор використовує одиниці мовної експресії усіх рівнів – фонетичного, лексичного, морфологічного, синтаксичного, стилістичного тощо. Серед них – низка синтактико-стилістичних фігур, риторичних комплексів, порівнянь, повторів, антитези, хіазму та ін., тобто це ті елементи, що виконують функцію навмисного впливу, зображувальності, актуалізації, виділення або увиразнення певної думки чи якоїсь ознаки. Загальновідомо, що мова художнього твору репрезентує загальнонаціональну мову щодо розвитку її творчих можливостей, виявляє її семантичні, естетичні та експресивно-стилістичні потенції. Разом з тим, мовні конструкти яскраво змальовують образ автора, образ мовної особистості, оповідача, відображають його індивідуально-авторське світосприйняття та розуміння життєвих реалій, його світ, емоції, оцінки, його авторські інтенції.

Креативний аспект мови як знаряддя пізнання людської душі дозволяє моделювати у текстах складні явища людської психіки. Створюваний текст як “мова у русі” є потоком свідомості, вираженим мовною формою. Цей потік мовної свідомості автора разом із його інтенціями відображається у структурі художнього тексту і має певне ідеологічне спрямування, свою структуру і специфічні засоби їх вираження. Це те, що турбує автора, що він хоче висловити і як він це робить, як він сам проявляється у своїй творчості.

Отже, мовленнєву діяльність автора художнього тексту, його наміри та використання потенціалу мовних засобів, що здатні експлікувати його позицію, репрезентують комунікативні інтенції, які детерміновані певною лінгвоментальністю.

Література:

1. Архипов И. К. Человеческий фактор в языке / И. К. Архипов. – СПб.: Изд-во РГПУ им. А. И. Герцена, 2001 - 109 с.

2. Виноградов В. В. О теории художественной речи / В. В. Виноградов. – М.: Высшая школа, 1971 - 240 с.

3. Кухаренко В. А. Інтерпретація тексту / В.А. Кухаренко. – Вінниця : Нова книга, 1004. – 272с.

4. Новиков Л. А. Художественный текст и его анализ / Л. А. Новиков. – М.: УРСС, 2003 — 300 с.

5. Шабат-Савка С. Т. Категорія комунікативної інтенції в українській мові : [монографія] / С. Т. Шабат-Савка. – Чернівці : «Букрек», 2014. – 412с.