Філологічні науки. Рідна мова та література

Викладач кафедри англійської мови гуманітарного напрямку №3 Бондаренко О.І.

Національний Технічний Університет України «КПІ ім. І.Сікорського», Україна

Мови світу. Українська мова та її фразеологія.

Серед науковців є думка, що мова, якою розмовляє людина, визначає спосіб її мислення та впливає на її поведінку!

Українська мова – є членом східнослов’янської групи слов’янської підродини індоєвропейської мовної родини. Нею говорить майже 38 мільйонів людей України, де вона є офіційною мовою, а також приблизно 10 мільйонів україномовних громадян в Канаді, США, Польщі, Аргентині, Бразилії, Австралії.

Історію української літературної мови ділять на три доби: давня або церковно – слов’янська, середня або словеноруська і новітня (від 1798-го року), коли народна мова стала літературною. Українську мову записували кириличною азбукою, а від початку 18 ст.т.зв. спрощеною кирилицею. Українська літературна мова в своєму складі характеризується відсутністю елементів церковнослов’янської лексики, як прямих запозичень, так і побудованих за грецькими зразками слів. Українська мова відрізняється від інших слов’янських мов східної групи – своєю фонетикою. В українській мові нема послаблення ненаголошених голосних, нема оглушення дзвінких приголосних наприкінці закритих складів. Українська мова після 12 ст. не поповнилася жодною фонемою, як і не втратила жодної. Характерним для нашої мови є «двогубний» «в», що може чергуватись з голосним «у»: в хаті, у хаті. У морфології звертають на себе увагу такі явища, як закінчення давального відмінка чоловічого роду в однині: другові, батькові, синові тощо. Українська мова багата на зменшувальні форми. Слід ще зазначити у відміні іменників наявність особливої окличної форми: Надіє! Друже! Сестро! тощо. У дієвідміні характерна для української мови наявність в майбутньому часі, крім синтетичних читатиму, читатимеш, ще й аналітичних форм: буду читати, будеш читати.

Фразеологія складає найбільш живу, яскраву та своєрідну частину словникового складу будь – якої мови. Переважна частина фразеології англійської та української мов належить до різних функціональних стилів та володіє експресивним забарвленням. Навіть стилістично – нейтральні фразеологізми відрізняються національною своєрідністю і можуть здобувати експресивне значення в контексті. Тому ми маємо всі підстави вважати фразеологію одним із виразних засобів мови. Основні труднощі при перекладі полягають в тому, що ніякий словник не може передбачити всі можливості використання фразеологізму в контексті, тому що, так само як і словам, їм властива багатозначність.

Фразеологія (гр. phrasis «вираз, зворот», logos «слово, вчення») – 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови. Перше значення слова фразеологія використовується в широкому і вузькому розумінні. До фразеології в широкому розумінні відносяться ідіоми, фразеологічні сполучення і стійкі фрази, тобто прислів’я, крилаті вирази, фрази – привітання тощо, які нерідко виходять за межі словосполучень та є реченнями. У вузькому – лише ідіоми та стійкі сполучення слів, функціонально співвідносні зі словом як номінативною одиницею мови.

Фразеологізми часто зустрічаються в оригінальних творах класичних та модерних авторів, активно використовуються в засобах масової інформації, в пресі, у повсякденному мовленні. Крім того, паремійний фонд англійської та української мов постійно поповнюється за рахунок вдалих афористичних виразів, що належать впливовим особистостям сьогодення.

Передумови фразеології були закладені ще в 19 ст. українським мовознавцем О.О. Потебнею, як окрема лінгвістична дисципліна вона виникла в 40-х роках 20 ст.

Головними векторам дослідження української фразеології є: характеристика постійно відтворюваних зв’язків фразеологічних одиниць із структурою етносвідомості, смислопороджувальними механізмами якої є не лише мислення, а й відчуття, почуття, образи, інтуіція, трансценденція, в новому ракурсі іноваційних процесів; простеження «відбитків» культури народу, його традицій, звичаїв, обрядів, вірувань, забобонів, міфів у процесах стереотипізації етнічних уявлень про людину, її довкілля і внутрішній рефлективний досвід, позначених фразеологізмами; опис закономірностей знакової переінтерпретації у фразеосистемі культурних кодів українського етносу; вияв ціннісних орієнтацій етнічної спільноти, зафіксованих у фразеологічних найменуваннях і їхній знаковій динаміці; аналіз зв’язку мовної парадоксальності, представленої у фразеологізмах, з операціями й особливостями етнічної свідомості, семіотичними закономірностями мови; установлення механізмів збереження і трансляції знань фразеосистемою української мови.

Фразеологічний масив мови певно варто розглядати передовсім як культурно зумовлену знакову репрезентацію інтеріорізованого етносвідомістю світу із притаманною їй категоризацією, субкатегоризацією, диференціацією й інтеграцією, адже світ у свідомості «проціджується» через мережу концептуальних моделей і відповідним чином трансформується, категорізується, інтерпретується.

Ім’я Миколи Лукаша стало одним із символів вершинних здобутків української школи українського перекладу в другій половині 20 ст. М. Лукашеві судилося втілити у своїх перекладах з 18 мов не лише незбориме прагнення народу бути рівноправними у діалозі культур, не тільки зробити українську присутність невід’ємним складником сучасної цивілізації.

М. Лукаш назавжди залишиться як охоронець української індивідуальності, сповідник тяглості культурних традицій та неперевершений провідник шляхами світового красного письменства. Фразеологія перекладів Миколи Куліша охоплює українську ідеоматику, пареміологію, перифрази, тавтологічні словосполучення, усталені порівняння, традиційні формули припрошення, побажання, клятв, божби, прокльонів, каламбурні словосполучення, вирази розмовних кліше, тощо; описує індивідуально – авторські вживання фразеологічних одиниць приказок, примовок та ін.

Вищезазначена праця М. Куліша дає можливість розуміти фразеологію, яка має досить поважну традицію у вітчизняній філологічній науці.

На сьогодні висловлено багато дискусій тверджень щодо походження української мови, тенденцій розвитку української літературної мови. Українська входить до трійки найкрасивіших мов в світі. На мовному конкурсі в Італії її визнали другою за мелодійністю мовою світу (після італійської) та мовному конкурсі, який пройшов у Парижі у 1943 році, українську мову було визнано третьою найбільш красивою мовою в світі (після французької та перської) за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія й будова речення.

Українська мова є однією з найпоширеніших мов в світі, і за кількістю носіїв займає 26-те місце в світі.

В межах незалежної української держави українська літературна мова має всі можливості для свого розвитку.

Будь – яка мова світу – не просто засіб спілкування, а й культурне обличчя нації.

Література:

1) Білецький А.О. Про мову і мовознавство: Навч. посібник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів. – К.: «АртЕк», 1996. – 224 с.

2) Дубенко О.Ю. Англо – американські прислів’я та приказки. Посібник для студентів та викладачів вищих навчальних закладів. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. – 416 с.

3) Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 288 с.

4) Левицький Ю.-М. Мови світу: Енциклопедичний довідник. – Львів: Місіонер, 1998. – 204 с.

5) Рецкер Я.И. Теория перевода и переводческая практика, М., «Междунар. отношения», 1974. – 216 с.

6) Селіванова Олена Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти): Монографія. – К. – Черкаси: Брама, 2004. – 276 с.