Теренко О. О.

СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ У КАНАДІ

Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка

На початку ХХІ століття поширення закладів неформальної освіти набуло інтенсивних темпів, оскільки існуючі освітні інституції не були спроможні задовольнити нові освітні потреби всіх верств населення. Дорослі хотіли б отримувати освітні послуги, але у зв’язку з необхідністю поєднувати навчання з роботою виникає потреба у більш гнучких формах організації навчального процесу. Ключовими освітніми інституціями неформальної освіти є факультети неперервної освіти у університетах і громадських коледжах, центри навчання та дозвілля на виробництві, університети третього віку. Виникнення глобальної концепції неперервної освіти та потреба реагувати на соціально-економічні зміни спричинили структурну трансформацію багатьох університетів, яка передбачає відкриття факультету неперервної освіти у кожній освітній інституції, у якій пропонуються короткострокові курси, які є безкредитними.

У 70-ті роки ХХ століття неформальна освіта дорослих набула широкого розповсюдження у Канаді, адже була націлена на виконання функцій формальної освіти, оскільки спостерігалася загальносвітова криза розвитку освіти. Формальна освіта виконувались не в повному обсязі свої функції, а саме задоволення освітніх запитів різних верств населення.

Неформальна освіта розглядається як гнучка за організацією та формою освітня система, що націлена на задоволення освітніх потреб учнів. Характерними рисами неформальної освіти є систематичність, організованість, додатковість здобутих знань у порівнянні з раніше набутими знаннями. Неперервна освіта є складником освітньої системи, який не несе ніяких правових наслідків. Для неперервної освіти характерно відсутність уніфікованих вимог стосовно організації та результатів навчальної діяльності.

Специфічною рисою університетської освіти дорослих є те, що вона не націлена на здобуття диплома. Неформальна освіта дорослих фінансується за рахунок диверсифікованих джерел, а саме провінційні гранти, персоніфіковані стипендії, студентська плата за навчання.

Наприкінці ХХ століття розповсюдження набули університети третього віку та організації широкого, що навчаються. Організація, що навчається набула широкого розповсюдження у 80-ті роки ХХ століття. М. Педлер наголошує, що організація, що навчається сприяє навчанню всіх своїх учасників за рахунок самотрансформації. М. Уоткінс констатує, що у організації, яка навчаєтеся навчання відбувається на рівні окремих індивідів, у командах та у громадах, з якими співпрацює організація; а навчальна діяльність є інтегрованою у робочу діяльність та є безперервною. М. Тайт наголошує, що організація, що навчаєтеся передбачає взаємодію між складовими елементами організації та оточуючим середовищем для ефективного функціонування цілісної системи. М. Уоткінс звертає увагу на те, що організація, що навчається вирізняється залученням співробітників у трансформації, які відбуваються на засадах колективної відповідальності.

Для організації, що навчається характерна зміна світоглядних позицій учасників від частини до цілого, від реагування на сьогодення до проектування майбутнього; підвищення рівня особистої майстерності; трансформація ментальних моделей; розробка стратегії за участю усіх учасників; навчання у командах. Н. Діксон наголошує на необхідності розробки загального для всіх членів змісту діяльності. Колективний зміст слугує не тільки стратегією функціонування організації, а й об’єднує усіх учасників організації.

Результати соціологічного дослідження проведеного за участю 35 університетів та 31 коледжу демонструють, що відсоток зарахованих на безкредитні курси значно вищий за відсоток студентів, що приймають участь у неформальній освіті, що надається університетам: 55% університетів констатували лише про 5 % студентів, а 32% коледжів надали інформацію про 40 % дорослих студентів, які приймають участь у неформальних програмах. Канадські дослідники пояснюють результати даного соціологічного дослідження тим, що для коледжів характерна децентралізація, а також їхнім розташуванням у маленьких громадах.

Складовими елементами безкредитних програм є неформальні та формальні курси , які поділяються на курси професійного розвитку і курси загального інтересу. Курси професійного розвитку передбачають підвищення кваліфікації або перекваліфікацію кадрів. Курси загального інтересу сприяють особистому розвитку дорослих та забезпечують задоволення пізнавальних потреб громади.

Найбільш широким попитом користуються курси «бізнес і лідерство», «професійний розвиток». Співпраця виробничого та освітнього секторів передбачає здійснення навчальної діяльності не тільки професорсько-викладацьким складом, а й співробітниками підприємств на засадах часткової зайнятості. Це стосується галузей, у яких наукові винаходи на підприємствах випереджають знання викладачів.

Не менш широким попитом користуються курси образотворчого мистецтва, фітнесу, здорового способу життя, загальної грамотності, англійської мови, французької мови, інформаційних технологій.

Безкредитні програми передбачають також організацію і проведення конференцій, форумів, практичних занять, лекцій, перегляд фільмів, концертів, спектаклів.

Заклади освіти дорослих перебувають у тісній співпраці з громадою для з’ясування та прийняття до уваги пізнавальних інтересів, а також освітні потреби урядових та комерційних організацій. Додатково послуги з освіти дорослих надаються через відкриті університети, дистанційне навчання у поєднанні з індивідуальними консультаціями, поєднання навчальної та виробничої діяльності, навчання на основі комп’ютерних програм.