Економічні науки/ 3. Фінансові відносини

Глівінська Д.А., Дімітрюк І.В.

Науковий керівник: Савчук Д.Г.

Буковинська державна фінансова академія

Податок з доходів фізичних осіб: зарубіжний досвід, який потрібно врахувати Україні

Податок з доходів фізичних осіб є одним з найбільших за розміром податком, що надходить в бюджет в усіх країнах світу. Україна не є тому винятком. Але чи є справедливим застосування фіксованої ставки цього податку до всіх платників не залежно від рівня доходів? Чи враховує при цьому Україна надбання світових податкових систем?

Питання справедливості тягара податку з доходів фізичних осіб, що покладений на його платників, а також формування взаємовигідної як для платника, так і для бюджету податкової політики цікавить багатьох науковців та вчених, зокрема: М.М.Мельника, І.Р.Безпалька, О.Г.Рябчука та інших.

Враховуючи те, що українське податкове законодавство перебуває на стадії остаточного формування, вітчизняному законодавцю потрібно використати досвід більш розвинених країн, врахувавши особливості нашої держави і податкоспроможність українців.

До переваг цього податку відносять його соціальну справедливість, оскільки він ставить рівень оподаткування в пряму залежність від обсягу доходу платників, правда, якщо в країні використовується прогресивна шкала оподаткування. Крім того, за допомогою прогресивних ставок і пільг в оподаткуванні можна зменшувати податковий тягар для малозабезпечених верств населення і посилювати для осіб з високими доходами [2].

З фіскальної точки зору цей податок є нестабільним джерелом формування доходів бюджету, оскільки циклічні коливання економіки істотно впливають на базу оподаткування цим податком – доходи фізичних осіб. Крім того, розподіл податкових надходжень є нерівномірним по різних регіонах і залежить від розвитку промислового виробництва. Недоліком цього податку є також значні можливості для платників в заниженні оподатковуваного доходу і в ухиленні від сплати податку.

З точки зору регулюючого впливу на макроекономіку, податок з доходів фізичних осіб відносять до одного з найефективніших “вбудованих стабілізаторів” економічного циклу, оскільки база оподаткування гнучко реагує на економічні підйоми та спади, а прогресивна шкала оподаткування підсилює ефект. Крім того, за допомогою цього податку можна впливати на загальні обсяги споживання.

Як ми знаємо, більшість держав використовують прогресивну шкалу оподаткування, оскільки саме вона як інструмент перерозподілу великих доходів на користь бідних громадян слугує встановленню соціальної справедливості у суспільстві.

Так, у США ставки оподаткування доходів фізичних осіб коливаються від 2% до 12%, у Німеччині – від 10% до 53% залежно від розміру доходу платника, в Японії - 3,2 тис. єн в рік не залежно від розміру доходів [1].

В Україні ж діє єдина ставка цього податку. Таке рішення було прийняте з огляду на необхідність легалізації доходів, але, як вважає багато вчених, це все одно не стимулювало платників до детінізації своїх доходів.

Досить актуальним в зарубіжних державах є запровадження неоподатковуваного мінімуму, який встановлюється в різних країнах за своїми критеріями. Так, в США з чистого доходу, отриманого платником податку, вираховується неоподатковуваний мінімум, який в 2008 році склав 4 тис. дол. для одинаків і 6 тис. дол. для подружжя. У Великобританії ж для всіх платників податків діє особова знижка і додаткова сімейна знижка, розміри яких переглядаються щорічно з урахуванням інфляції [1].

Неоподатковуваний мінімум та знижки з доходів або сум податку в Україні, на відміну від європейських країн, не застосовуються. Виключення з розрахунку податкового зобов’язання частини сукупного доходу платника (шляхом надання соціальної пільги) у нашій країні запроваджені замість неоподатковуваного мінімуму та знижок, чинних у європейських державах. Однак такий регуляторний інструментарій має менші потенційні можливості забезпечення впливу держави на соціально-економічні процеси з певних причин, а саме:

- соціальні пільги, на відміну від неоподатковуваного мінімуму, стосуються не всіх громадян, а тому не можуть вважатися засобом гарантування недоторканності прожиткового мінімуму з метою підтримання життєдіяльності індивіда;

- можливість отримання соціальної пільги залежить від обсягу доходу індивідуального платника, а не сім’ї, що не стимулює розширене відтворення робочої сили в суспільстві;

- відсутність механізму компенсації витрат, пов’язаних з трудовою діяльністю та харчуванням, не сприяє покращанню життєзабезпечення працюючої особи [3].

Отже, головні регуляторні механізми прямих податків в Україні мають суттєві конструктивні недоліки, які не дають змоги досягти аналогічних зарубіжним ефектів позитивного державного впливу на соціально-економічний стан країни.

Доцільним для забезпечення соціально-економічної справедливості податкової політики в Україні є застосування таких моментів зарубіжного досвіду, як: врахування сімейного стану, кількості працюючих у сім’ї, наявність дітей та утриманців тощо. Такого роду нюанси потрібно враховувати при укладенні Податкового кодексу України.

Використана література:

1. Безпалько І.Р. Досвід оподаткування доходів фізичних осіб у зарубіжних країнах// Регіональна економіка. – 2009. - №2. – С.159-165.

2. Мельник М.М. Податкове навантаження як окрема економічна категорія// Наукові праці НДФІ. – 2008. №2. – С.119-127.

3. Рябчук О.Г. Система податкових знижок при оподаткуванні доходів населення та необхідність її вдосконалення// Економіка. Фінанси. Право. – 2009. - №2. – С.24-27.