Економічні науки / 10. Економіка підприємства

К.е.н. Богацька Н.М., Савчук І.С.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

В управлінні господарською діяльністю підприємства планування займає основне місце, є організаційним началом всього процесу реалізації обґрунтованих напрямків подальшого розвитку підприємства. Саме тому вдосконалення системи планів на підприємстві, втілення нових прогресивних методів прогнозування стають сьогодні необхідними на підприємстві, оскільки стимулюють використання наявних і прихованих ресурсів та підвищують економічну ефективність фінансово-господарської діяльності будь-якої фірми.

Фінансове планування — технологія планування, обліку, та контролю за грошима та фінансовими результатами. Фінансовий план — план діяльності та розвитку підприємства на визначений період, виражений в грошовій формі. Він виконує наступні функції внутрішньо фірмового планування:

• Фінансовий план як економічний прогноз. Основні планові рішення приймаються при розробці стратегічного планування. Процес формуванню фінансово плану є, по суті, формалізацією цих прогнозів.

• Фінансовий план як основа для контролю. По мірі реалізації передбачених в плані дій, необхідно фіксувати фактичні результати діяльності підприємства. Порівнюючи фактичні показники із запланованими, можна здійснювати контроль виконання плану.

• Фінансовий план як засіб координації. План являє собою виражений в вартісних показниках план виробництва, закупівель сировини чи товарів, реалізації продукції, інвестиційної діяльності і т.д.

• Фінансовий план як основа для постановки задачі. Складаючи фінансовий план на наступний період, необхідно приймати рішення завчасно, до початку діяльності в цьому періоді.

Природно, що планування в умовах ринку набуває іншого значення. Воно повинно забезпечити процес виробництва конкурентноздатної продукції за умови оптимального використання всіх ресурсів, тобто забезпечити гнучкий розвиток підприємства. Якщо одне підприємство здійснює повноцінне регулярне планування, а інше тільки намагається реагувати на ситуацію, виграш у конкурентній боротьбі буде на стороні першого підприємства.

Можна виділити наступні способи досягнення такої переваги:

— управління грошовими потоками. У підприємства, що планує свою діяльність, виникає менше касових розривів. Як наслідок, відсутня необхідність залучати термінові незаплановані кредити;

— управління витратами та собівартістю. Істотні відхилення планових витрат від фактичних викликають проблеми дисбалансу, а також питання: хто винен в такому відхиленні;

— управління бізнесами. Підприємство може заздалегідь передбачити, яка діяльність принесе найбільший прибуток та направляти ресурси на найбільш важливі напрямки. В рамках кожного бізнесу підприємство може будувати оптимальну асортиментну політику, вчасно відмовлятися від застарілих та збиткових товарів;

— управління потоками сировини та матеріалів. Відсутність планування в закупках матеріальних ресурсів призводить до зростання запасів та заморожування в них фінансових ресурсів;

— управління потоками готової продукції. Заморожування фінансових ресурсів в готову продукцію також веде до втрат, пов'язаних із залученням зайвих кредитів;

— управління інвестиціями, фінансуванням і кредитуванням. Його відсутність веде до ризику для бізнесу, а саме, у випадку затримок у віддачі від реалізації проектів;

— управління взаємовідносинами із клієнтами. Дебіторська заборгованість, по суті, являє собою безоплатне кредитування покупців. Відсутність управління заборгованістю призводить до значних втрат.

Вищеперелічені методи підвищення ефективності дозволяють підприємству знизити собівартість продукції, сформувати резерви для модернізації виробництва. Розглянемо систему фінансового планування підприємства більш детально.

Практично кожне підприємство має значний резерв для зменшення витрат. Розбудова ефективної системи управління витратами дає можливість підприємству за рахунок зменшення собівартості на одиницю продукції мати конкурентноздатну позицію на ринку. Поряд із традиційними стратегіями управління витратами окремо можна виділити такі підходи як директ-костінг та таргет-костінг. Незважаючи на те, що вітчизняні бухгалтерські стандарти не дозволяють у повному обсязі використовувати такі системи управління витратами для складання зовнішньої звітності та обрахування податків, вони знаходять використання у вітчизняній бухгалтерській практиці внутрішнього обліку, для проведення техніко-економічного аналізу, а також для прийняття тактичних та стратегічних управлінських рішень в питаннях беззбитковості виробництва, ціноутворення та ін. Так, ' в основі системи директ-костінг лежить обрахування зменшеної собівартості продукції та визначення маржинального доходу. З урахуванням змін у сучасному ринковому середовищі широкого вжитку набула система таргет-костінг — цілісна концепція управління, яка передбачає стратегію зниження витрат та реалізацію функцій планування виробництва нових товарів, калькулювання цільової собівартості відповідно до реалій ринку. Вона передбачає розрахунок собівартості товару, виходячи із попередньо встановленої ціни реалізації. Така ціна визначається за допомогою маркетингових досліджень, тобто фактично є очікуваною ринком ціною.

Наявний на підприємстві інструментарій управління може застосовуватися як до окремих напрямів господарської діяльності так і до роботи підприємства загалом. Таким чином, можливо перерозподіляти ресурси між напрямками діяльності, концентруючи увагу та ресурси на найбільш перспективних та прибуткових. В свою чергу, можливості для такого аналізу та дієві інструменти впровадження його результатів повинні бути передбачені існуючою на підприємстві системою фінансового планування. Тобто показники фінансово-господарської діяльності повинні мати відповідну деталізацію у розрізі видів діяльності. Таким чином, можна реалізувати таку перевагу, як функцію управління бізнесами підприємства. Цей аналіз майже не застосовується на вітчизняних підприємствах, але з часом його використання для багатьох буде необхідною умовою для збереження рівня прибутковості та частки на ринку.

Основою планування виробничого процесу в рамках системи планування та управління ресурсами є план продажу. За основу такого плану береться прогноз, який повинен максимально врахувати ринкову ситуацію, момент присутності товару на ринку та можливі фактори, які можуть впливати на рівень продажу. Грамотно складений план продажу дає змогу ефективно спланувати рух сировини, матеріалів та готової продукції на підприємстві, що в залежності від виробничого процесу може значно знизити операційні витрати, а також попередити залучення зайвих кредитних ресурсів тощо. Зберігання готової продукції завжди пов'язано із деякими фінансовими втратами. На планування закупівель впливають як потреба виробництва в матеріалах, так і склад та запланована динаміка матеріальних запасів. Таким чином, методи планування ресурсів дозволяють скоординувати весь виробничий цикл закупівлі та продажу, мінімізувати задаси та, досягнувши в своєму розвитку стандарту ERP (Extended Resource Planning), претендувати на управління всіма ресурсами підприємства.

Одним із складових фінансового плану підприємства є інвестиційний план. Його зміст перш за все залежить від запланованої виробничої програми підприємства, науково-технічної та інвестиційної політики. Методика планування вкладень повинна бути суттєво змінена завдяки переходу на ринкові відносини, а також необхідності більшості підприємств планувати не тільки капітальні вкладення, реальні інвестиції, але і фінансові (портфельні) інвестиції. Важливість процесу планування інвестицій полягає в тому, що, плануючи інвестиції, створюється основа діяльності підприємства на майбутнє. Тобто узгодженість такого плану із довгостроковою стратегією підприємства є обов'язковою. В загальному вигляді план інвестицій повинен складатися з двох розділів: плану портфельних інвестицій і плану реальних інвестицій. Можна виділити такі правила складання інвестиційного плану:

1. План інвестицій підприємства повинен виходити із довгострокової стратегій підприємства.

2. Інвестувати кошти в виробництво і цінні папери має сенс тільки в тому випадку, якщо підприємство отримує більшу вигоду від зберігання їх у банку.

3. Інвестувати кошти має сенс тільки в найбільш рентабельні, з урахуванням фактору часу, проекти.

4. Інвестувати кошти має сенс, тільки якщо рентабельність інвестицій перевищує темпи інфляції.

5. Приймати кінцеві рішення щодо інвестування тільки в тому випадку, якщо забезпечується найбільша економічна вигода з найменшим ступенем ризику.

Для оперативного планування та коригування фінансового плану широко застосовується система управління відносинами з клієнтами (Customer Relations Management}. Серед голових переваг застосування такої системи є:

— прийняття вірних та обґрунтованих рішень стосовно кожного контракту;

— підвищення ступеню вірогідності успіху будь-якого маркетингового або комерційного заходу;

— ефективні заходи щодо зменшення дебіторської заборгованості.

Отже, фінансове планування відіграє важливу роль в фінансово-господарській діяльності будь-якої фірми.