І.В.Тарнаруцька

К.е.н., доц. В.В.Новодворська

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

 

Актуальні проблеми щодо управління собівартістю послуг автотранспортного підприємства

 

Собівартість продукції є одним із найважливіших показників діяльності підприємства, який впливає на рентабельність і самоокупність підприємства. Крім того, собівартість продукції визначає ступінь досягнення стратегії зниження витрат у зміцненні конкурентоспроможності підприємства.

Облік виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції є найважливішою ланкою бухгалтерського обліку підприємства. Управління підпри­ємством у цілому та за функціями управління неможливе без отримання достатньої, достовірної, облікової та оперативної інформації. Однак якщо управління виробничим процесом, управління персоналом, управління технічною підготовкою виробництва ґрунтуються переважно на даних оперативного обліку, то управління виробничими витратами та собівартістю неможливе без наявності достовірної бухгалтерської інформації[1, с.3].

Калькулювання собівартості продукції - один із важливих методів обліку, але крім його основного призначення калькулювання є важливою інформаційною базою для вибору виробничої стратегії та ціноутворення.

Калькулювання собівартості та облік витрат займає центральне місце в системі управління витратами.

Інформація про собівартість може бути використана апаратом управління для здійснення таких важливих функцій:

¾         планування обсягів виробництва продукції в цілому по підприємству та на рівні структурних підрозділів;

¾         контролю за дотриманням планової величини загальних витрат і собівартості одиниці продукції;

¾         відхилення від стандартних витрат з аналізом причин та винуватців таких відхилень;

¾         прийняття короткострокових управлінських рішень;

¾     пошуків внутрішньовиробничих резервів;

Основоположним документом з калькулювання собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті є Рекомендації № 65. Залежно від умов перевезень застосовуються тарифи за 1 км, 1 ткм або 1 т, 1 пасажира, а також погодинний тариф — за 1 год. роботи автомобіля. При цьому перевізник сам вибирає тариф, що найбільше відповідає умовам експлуатації.

Згідно пункту 3 Рекомендацій № 65 собівартість перевезень (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.

Для проведення калькулювання слід обрати метод обчислення витрат та визначити калькуляційну одиницю. Відповідно до пункту 46 Рекомендацій № 65 як узагальнююча калькуляційна одиниця транспортної роботи використовується показник суми витрат, що припадають на 1 грн. отриманих підприємством доходів[2, с.76].

Витратний підхід до калькулювання послуг автотранспорту, який застосовується до всіх видів цін, передбачає, що визначення собівартості є основою розрахунку ціни одиниці перевезень (1 т вантажу, 1 пасажира, 1 км пробігу тощо).

Сьогодні держава регламентує формування ціни на окремі автопослуги: перевезення пасажирів в автобусах та маршрутних таксі на міських, приміських та міжміських маршрутах. Інші послуги, що надаються автоперевізниками, не регулюються державою, зокрема, це стосується цін на послуги вантажних автомобілів.

До собівартості включають усі наявні прямі витрати підприємства, а також інші, пов'язані з операційною діяльністю (адміністративні, збутові та інші операційні витрати). Це пояснюється й вимогами ціноутворення: до ціни послуг мають бути включені всі операційні витрати підприємства плюс норма прибутку (рентабельності), за рахунок якої покриваються не включені до собівартості витрати[2, с.76].

Фактичну суму загальновиробничих витрат (далі — ЗВВ) слід розподіляти між:

·       основним виробництвом з подальшим розподілом між видами перевезень;

·       допоміжним виробництвом в частині робіт, призначених для потреб власного капітального будівництва, непромислових господарств, а також реалізації;

·       обслуговуючими виробництвами;

·       капітальним будівництвом, що ведеться господарським способом.

Як передбачено в пункті 58 Рекомендацій № 65, залежно від видів виконуваних перевезень, технічного оснащення рухомого складу та інших умов ЗВВ, віднесені до основного виробництва, розподіляються між окремими видами перевезень за одним з таких методів[6]:

·       пропорційно до заробітної плати основних працівників;

·       відповідно до питомої ваги планової суми ЗВВ у загальній сумі планової собівартості окремих видів перевезень;

·       на 1 грн. фактичних доходів за окремими видами перевезень;

·       пропорційно до суми витрат за іншими калькуляційними статтями;

·       пропорційно до приведеної кількості автомобілів на автотранспортних підприємствах.

Калькуляційними та ціновими одиницями є такі показники: для автобусів та мікроавтобусів — 1 год. роботи автобуса, 1 км пробігу, 1 пас.-км; для вантажних автомобілів — 1 год. роботи автомобіля, 1 км пробігу 1 ткм[2, с.76].

Згідно з пунктом 40 Рекомендацій № 65 облік і калькулювання фактичної собівартості переве­зень на транспортних підприємствах здійснюється з використанням, зокрема, нормативного, позамовного методів або простим підрахунком витрат[6].

Простий підрахунок витрат застосовують переважно на малих або вузькоспеціалізованих підприємствах, які надають один-два види послуг і передбачають ділення всіх витрат звітного періоду на кількість виконаних послуг (тонно-кілометри, пасажиро-кілометри, години роботи).

Найбільш поширеним є позамовний метод, який застосовується за таких умов:

·       маршрути пасажирських або вантажних перевезень і тоннаж вантажу, що перевозиться, кожного разу різні;

·       використовуються різні марки та модифікації автобусів, автомобілів при наданні платних послуг замовнику;

·       інші індивідуальні ознаки послуг.

Головна відмінність нормативного методу полягає в тому, що базовою є нормативне (планове) калькулювання одиниці та всього обсягу перевезень. Фактична собівартість визначається не прямим підрахунком витрат, а за допомогою відхилень від норм (суми відхилень можуть бути як позитивні, так і негативні).

На сьогоднішній день у світовій практиці розробляються безліч нових методів калькуляції. Для апробації на практиці на базі автотранспортних підприємств найбільш цікавим, на наш погляд, є метод калькулювання витрат Target costing (цільове калькулювання).

Target costing (цільове калькулювання) - це метод визначення собівартості виробу або послуги, оснований на ціні (цільовій ціні), яку покупці бажають платити. Таку процедуру називають також калькулюванням собівартості на основі ціни[1, c.8].

Цільове калькулювання є тим методом, який для визначення витрат використовує ціну. Відділ маркетингу встановлює, які характеристики й ціна найбільш прийнятні для покупців. Наступними кроками, що мають зробити інженери компанії, є дизайн і розробка такого виробу, собівартість і прибуток яких покриваються цією ціною. Японські фірми вже давно застосовують цей підхід, північноамериканські тільки починають застосовувати цільове калькулювання.

С. Голов визначає цільове калькулювання (target costing) як стратегію, за якою компанія спочатку визначає прийнятну ціну послуги і її граничну собівартість, а вже після цього проектує саму послугу, реалізація якої забезпечить досягнення певної мети. Цей підхід застосовують японські компанії, а останніми роками йому приділяють усе більше уваги в США та Західній Європі[1, с.9].

На відміну від традиційної практики ціноутворення за принципом «витрати плюс», метод цільового калькулювання передбачає вирахування ви­трат виходячи з попередньо встановленої цільової ціни. Цільова ціна (target price) - це очікувана ціна виробу (послуги.), що готові платити за нього потенційні покупці. Вона визначається на основі маркетингових досліджень і відображує рівень, що забезпечує компанії досягнення бажаного обсягу продаж і частки ринку. Після цього відрахуванням із цільової ціни частини необхідного прибутку розраховують максимально припустиму виробничу собівартість. Для цього в процесі розробки фахівці вишукують оптимальну комбінацію елементів майбутнього виробу, що забезпечить бажаний рівень витрат і якості[1, с.9].

Діяльність, пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень вантажів як на території України, так і за її межами, регулюється Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" і є досить складною з точки зору оподаткування[7].

У бухгалтерському обліку отримані дохо­ди та здійснені витрати при наданні експеди­торських послуг визнаються доходами або витратами відповідно до норм П(С)БО 15 "Доходи " та  П(С)БО 16 "Витрати".

Оскільки експедитор діє від імені клієнта та за його дорученням, витрати експедитора не можуть визнаватися власними витратами згідно з нормами П(С)БО 16, а відповідно, й суми, отримані як відшкодування таких витрат, не визнаються доходом експедитора відповідно до норм П(С)БО 15. Суми, отримані від клієнта на здійснення передбачених договором витрат, обліковуються на рахунку 685 "Розрахунки з іншими кредиторами". Витрачання їх відстежується за допомогою рахунку 377 "Розрахунки з іншими дебіторами". Тому в разі господарських відносин з різними суб'єктами підприємницької діяльності виникає необхідність вести аналітичний облік витрачання коштів кожного виконавця та замовника окремо. Після виконання умов транспортно-експедиційного договору проводиться залік заборгованостей за вказаними рахунками із одночасним наданням звіту замовнику про витрачені кошти[4, с.27].

Необхідно також зазначити, що для здійснення автоперевезень необхідна ліцензія, вартість якої обов’язково відображається в обліку у складі нематеріальних активів на рахунку 127 «Інші матеріальні активи». Вартість ліцензій відносять до валових витрат підприємства.

У податковому обліку формування вало­вих доходів та валових витрат відбувається в залежності від порядку надання послуг.

У разі якщо експедитор надає експеди­торські послуги з використанням власних засобів (тобто утримує на балансі транс­портні засоби, придбаває паливо-мастильні матеріали, здійснює витрати на заробітну плату водіїв, технічного персоналу тощо), сума здійснених витрат на виконання замовлення відображається у складі валових витрат. На практиці такий варіант зустрічається нечасто. Більш поширені екс­педиторські фірми, що надають комплексні послуги із залученням інших учасників для їх виконання.

Найважливішого умовою подальшого розвитку транспортної галузі є ефективне функціонування всієї транспортної системи країни, основу якої становить автомобільний транспорт. Як складова виробничої інфраструктури автомобільний транс­порт забезпечує єдність основних ланок різного рівня управління. Він відіграє вирішальну роль у розвитку економіки будь-якого виробництва, споживання матеріальних благ, розміщення про­дуктивних сил і сприяє соціально-економічному прогресу суспільства взагалі.

Тому, для ефективного функціонування транспортної галузі є удосконалення системи управління виробничими витратами та формуванням собівартості автотранспортних послуг з використанням міжнародного досвіду.

 

 

Список використаних джерел:

1.     Белоусова І., Чумаченко М. Проблеми обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції  в промисловості// Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. - №4. – С. 4-9.

2.     Дунаєв В. Визначення тарифів на вантажопасажирські автоперевезення//Справочник экономиста. – 2007. - №11. – С.76-77.

3.     Хоменко Ю. Ліцензії для автоперевезень: одержуємо та обліковуємо//Все про бухгалтерський облік. - 2007 - №41. – С.7-11.

4.     Переверзєва О. Оподаткування транспортно-експедиторських послуг// Все про бухгалтерський облік. – 2006. - №45. – С.25-30.

5.     Грицак Н. Організація внутрішнього аудиту автотранспортних підприємств//Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. - №2. – С.37-40.

6.     Методичні рекомендації з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затв. наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 р. №65.

7.     Про транспортно-експедиторську діяльність: Закон України від 01.07.2004 р. №1955-IV.