К. е. н. Акєнтьєва О. Б., Бондаренко К. А.

Донецький державний університет управління

СУЧАСНА ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ЇЇ РОЗВИТКУ

Гармонізація інтересів держави і суб’єктів господарювання, взаємна пошана і громадянська відповідальність податкової служби і платників податків − основні умови забезпечення соціальної рівноваги в суспільстві і, відповідно, підвищення якості життя населення, забезпечення прав і свобод громадян, створення можливостей для вільного розвитку особи на основі стійкого економічного зростання. Певне місце в цьому посідає податкова політика держави (ППД).

Дослідженням концептуальних засад формування та розвитку податкової політики держави займалися як зарубіжні вчені-економісти Ф. Бекон, С. Брю, К. Макконел, А. Лаффер, М. Фрідмен, так і вітчизняні – М. Азаров,
В. Андрущенко, А. Аронов, В. Базилевич, В. Борейко, В. Вишневський,
Ю. Іванов, А. Соколовська та багато інших видатних вчених. Актуальність цієї проблеми підтверджується проведенням 21-22 листопада 2008 р. у м. Донецьку VII Міжнародної науково-практичної конференції “Стан і проблеми оподаткування в умовах ринкової економіки”. Проте ряд питань щодо формування раціональної ППД все ж залишаються недостатньо розв’язаними.

Виходячи з цього метою цієї роботи буде вирішення питання щодо історичного аспекту розвитку податкової політики держави.

Ретроспективний аналіз спеціальних зарубіжних і вітчизняних джерел в контексті дослідження питання щодо історичного аспекту розвитку податкових систем і ППД, дозволяє узагальнити деякі положення, зокрема:

(1) Податкова система є найдавнішою фінансово-економічною системою людства. У період натурального господарства ватажок сплачував як податок частину здобичі. За первіснообщинного ладу оподаткування мало вигляд жертвування, причому становило 10% сукупних доходів. Звідси і пішов термін “десятина”. Пізніше таку ж частину брали собі й релігійні організації (церкви, монастирі та інші установи). Кошти витрачалися на утримання армій, будівництво храмів, різних фортифікаційних споруд, шляхів, проведення свят тощо. Податкову систему, що існувала в Римській імперії, в подальшому застосовували і в інших європейських країнах. Наприклад, у Візантії існував 21 прямий податок, куди входили подушна подать, земельний податок, на утримання армії, на купівлю коней. Був податок на рекрутів, який давав змогу тим, хто його сплачував не служити в армії. Уперше було введене мито на видачу державних актів (прообраз сучасного мита). Особисті податки сплачували сенатори та інші чиновники та військо службовці, які дістали посадове підвищення. Тобто застосовувався прогресивний принцип обкладання прибутковим податком. Часто у Візантії практикувалися й різні надзвичайні податки − на будівництво флоту, утримання військових контингентів тощо.

(2) Податки як форма взаємовідносин громадянина і влади має давню історію. Теорія податків почала розвиватися з XIII ст., ще за часів Фоми Аквінського (1226-1274), який вважав податки однією із форм пограбування народу. Діомеда Карафа висловлював думку, що податки виступають головним джерелом поповнення бюджету, особливо домени, тобто находження від нерухомості та капіталу. Вперше доходи держави класифікував Ж. Богдан за такими видами: домени; військова здобич; подарунки інших країн; збори від союзників; доходи від торгівлі; мито за ввезення та вивезення товарів; данина з підкорених народів. Головним джерелом він вважав домени та мито.

(3) Пізніше теорія податків розвивається у різних напрямах. У XVII ст. у Франції з’являється теорія податків, засновником якої був Ш. Монтеск’є. Суть її полягала в тому, що громадяни повинні ділитися своїм прибутком з державою, тому що вона забезпечує внутрішній і зовнішній захист життя та майна підлеглих, гарантує порядок, спокій і свободу. Дещо інший погляд на теорію податків висловлював англійський вчений Дж. Міль. Він розробив і вперше висунув податкову теорію послуг. Суть її полягає в тому, що кожен громадянин держави обов’язково повинен отримувати від неї послуги у вигляді допомоги та підтримки. Дж. Міль першим обґрунтував введення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмір якого, на його думку повинен бути не менший за прожитковий мінімум. Крім того, свою думку він висловлював і з приводу прогресивного оподаткування. Справедливе й мудре законодавство не повинно спонукати до того, щоб марнувалися, а не зберігалися плоди чесної праці.

(4) У подальшому ця теорія знайшла поширення та розвиток серед економістів різних країн. Свій внесок в удосконалення теорії податків внесли такі вчені, як Т. Гоббс, К. Вексель, Е. Ліндаль, П. Семюелсон. У XVIII ст.. вперше зявилась, а потім була теоретично обґрунтована французькими економістами А. Тьєром і Е. де Жирарданом теорія, згідно з якою рлдатки відносились до страхової премії. Сутність цієї теорії полягала в тому, що частина доходів громадян, які вони сплачують у вигляді податків державі, необхідна як страхування їх від різних видів ризиків і несподіванок. Головне місце в цій теорії посідає обмеження втручання держави в економіку, яка повинна розвиватися відповідно до об’єктивних економічних законів.

(5) Подальший розвиток ця теорія знайшла в наукових працях А. Сміта. В його “Дослідженнях про природу та причини багатства народів” (1776), де розглядаються питання державних витрат, доходів і завдань. Розглядаючи всі державні доходи, джерела їх отримання він поділяє на надходження від капіталів підприємств, майна держави та податків. А. Сміт негативно ставився до податків, він вважав, що це є вилучення народних ресурсів, які можна було б використовувати на створення нової продукції та підвищення продуктивності праці. Він вважав, що непрямі податки підвищують не тільки ціну виробу, а й витрати підприємства, а це може призвести до зменшення обсягів виробництва та реалізації. Податок на заробітну плату об’єктивно знижує споживчу спроможність споживачів, попит на ринку товарів і послуг, пропозицію виробників і негативно впливає на стан економіки держави.

(6) За часів, що передували незалежності України, система оподаткування в СРСР зводилась до контролю і нагляду за суб’єктами господарювання і мала на меті конфіскацію будь-яких прибутків, що перевищували так званий середній рівень. Ця система практично не змінювалась протягом багатьох років − доки СРСР не припинив свого існування. З розпадом СРСР Україна пішла самостійним шляхом державницького розвитку, маючи на меті розбудову ринкової економіки. Однією з перших потребувала перебудови податкова сфера. Перші кроки до створення сучасної податкової служби були зроблені 1990 року, коли підприємництво тільки-но почало народжуватися. Докорінне реформування податкової системи розпочалося 1996 року, коли Президент України підписав укази “Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих податкових адміністрацій”, “Питання державних податкових адміністрацій”, за якими податкова служба України набула нового організаційно-структурного визначення. Податкова служба вийшла з-під підпорядкування Міністерства фінансів України і стала центральним органом виконавчої влади України із спеціальним статутом [1].

Під податковою політикою розуміємо систему дій держави, яка спрямована на введення податків та утримання їх з фізичних осіб та суб’єктів господарювання. Саме шляхом розробки та реалізації податкової політики здійснюється створення та розвиток податкової системи держави [2].

Відповідно статті 3 Закону України “Про систему оподаткування” принципами побудови системи оподаткування в сучасній державі є: (1) стимулювання НТП, технологічного обновлення виробництва, вихід вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції; (2) стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності − введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва; (3) обов’язковість; (4) рівнозначність та пропорційність; (5) рівність, недопущення будь-яких прояв податкової дискримінації; (6) соціальна справедливість; (7) стабільність; (8) економічна обґрунтованість; (9) рівномірність сплати; (10) компетенція; (11) єдиний підхід; (12) зрозумілість. Критичне вивчення цих принципів дозволяє зробити висновок щодо декларативності проголошення деяких із них. Наприклад, досить складно назвати соціально справедливою норму мінімальної заробітної плати, яка менше мінімуму на прожиття. Окрім цього, постійні зміни умов чинного законодавства порушують принцип стабільності. Можна вважати, що абсолютно не дотримуються два перших принципи, які сприяють розвитку виробничого потенціалу країни − принцип стимулювання НТП і принцип стимулювання підприємницької, виробничої та інвестиційної активності. Одним із показників ступеня цивілізованості громадських відносин у країні є рівень добровільно сплачених податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів. Чим вищий цей показник, тим державі менше потрібно затрачати адміністративних та фінансових ресурсів на виконання функцій і процедур податкового контролю. Відомо, що чинним законодавством України передбачено наступні види податків, які стягуються на території України: загальнодержавні податки; місцеві податки та збори. Наведена структура системи оподаткування має два рівня. Відомо, що кількість рівнів податкової системи, взаємозв’язок між ними, розподіл у кількості та видах податків, які стягуються на кожному рівні, а також використання акумульованих податкових надходжень кожним із рівнів формують регіональну бюджетно-податкову систему (РБПС) держави. ЇЇ сутність полягає в тому, що кожен платник податків територіально розміщується в певній спільноті, яка є первинним елементом адміністративного поділу будь-якої країни. Податки, які платять ці платники, повинні поступати в місцевий бюджет, і в бюджет інших органів влади, які виконують ті чи інші функції управління державою.

Крім того, необхідно зауважити, що існує декілька нормативних документів, які в умовах сьогодення формують основні принципи РБПС України: (1) Закон України “Про Бюджетний кодекс України” (наведена система розподілу зібраних загальнодержавних податків між бюджетами різних рівнів); (2) Закон України “Про систему оподаткування” (визначено перелік податків, які стягуються для формування бюджетів органів місцевого самоврядування); (3) Закон України “Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (врегульовано питання надання контролюючими органами податкових роз’яснень з метою усунення протиріч у розумінні законодавчих норм у сфері оподаткування). Відомо, що у відповідності зі статтями 9,10 і 11 Закону України “Про систему оподаткування” існує певна система обов’язків, прав і відповідальності платників податків. На виконання Указу Президента України від 15.07.2000р. №06/2000 “Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності” в органах державної податкової служби відповідно до складеного графіка надаються консультації з питань застосування податкового законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – фізичним особам та громадянам. Відповідно до Положення “Про подяку кращому платникові податків”, затвердженого кабінетом Міністрів України від 19 квітня 1999р. №636, подяка запроваджується з метою зміцнення податкової та платіжної дисципліни, формування високої податкової культури населення та підтримки зусиль органів ДПС, спрямованих на наповнення дохідної частини бюджетів і державних цільових фондів [3]. Ми цілком поділяємо думку д. е. н. Ю. Іванова, що такі проблеми, як масове ухиляння від сплати податків, втрати доходів бюджету від податкових пільг, зростання зовнішньої заборгованості, залишаються актуальними в умовах економічної кризи в Україні [4].

Висновки та пропозиції: 1. З часів стародавнього світу збір податків вмотивований логікою життєдіяльності суспільства. Розвиток податкової теорії, як і раніше, є реакцією на вимоги тих макро- та мікроекономічних процесів, які відбуваються в суспільстві. Здебільшого вони йшли шляхом удосконалення податкової політики держави та діючих податкових систем. Але їх удосконалення проводилось з урахуванням загальних принципів оподаткування та інших вимог. Крім того, на визначення конкретної податкової теоретичної концепції великий вплив мав історичний розвиток та його особливості в кожній державі, менталітет, який сформувався у регіоні. Світова практика збирання податків накопичила величезний обсяг знань у податковій сфері. Практика податкової системи України функціонує і розвивається в одному напрямку з податковою практикою інших держав світу. За певних обставин податки можуть бути вирішальним чинником розвитку суспільства в цілому − сприяти чи не сприяти його розвитку, зміцнювати владу чи спричиняти її падіння. 2. ППД є невід’ємною складовою фінансової політики. Вона не має самостійного характеру, оскільки податки, як інструмент впливу на економіку застосовуються в комплексі з іншими методами її регулювання. Постійний розвиток суспільно-економічних відносин потребує і постійного розвитку фінансової та податкової політики. Велике значення мають постійні зміни податкової політики як на рівні держави, так і на рівні регіонів, галузей, підприємств. Загалом ППД − це система відносин, які складаються між платником податку і державою, а також стратегія їх дій у різних умовах господарювання та економічних системах. Основна мета ППД полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов’язаних із виконанням нею своїх функцій. Головною функцією є фіскальна. Система оподаткування − частина загальної податкової політики держави. 3. Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють податкову політику на макроекономічному рівні, тобто ППД, і на мікроекономічному рівні, тобто податкову політику суб’єкта господарювання на рівні підприємства, фірми (юридичних і фізичних осіб). Кожен рівень має свої особливості, завдання, мету і методи її досягнення. 4. Один із важливих аспектів стратегії створення позитивного іміджу податкової служби включає в себе оновлення змісту, форм та методів масово-роз’яснювальної роботи, яка сьогодні повинна стати головним інструментом і взяти на себе основну роль в активізації людського фактора, особливо великої аудиторії платників податків і зборів, формуванні податкової культури. Для стимулювання податкової культури й дисципліни серед платників податків започатковано всеукраїнську акцію “Відзначення кращих платників податків”. Ця акція являється однією зі стратегій Державної податкової адміністрації України щодо підвищення рівня добровільної сплати податків та зміни пріоритетів у діяльності податкового відомства з каральних функцій на стимулюючі та роз’яснювальні. Особлива увага податківців приділяється впровадженню в практику партнерства, відкритості та довіри у стосунках із платниками податків. Як свідчить світовий досвід, податкова система є ефективною лише тоді, коли податки у переважній більшості сплачуються підприємцями добровільно. 5. З метою вдосконалення взаємовідносин органів державної податкової служби з платниками податків доцільно було б використати досвід податкової реформи США, основним принципом якої стала перебудова відношення податкової служби до платника. Основні критерії оцінки ефективності роботи податкової служби, на нашу думку, є: (1) якісне задоволення потреб платників податків; (2) необхідне задоволення потреб фахівців податкової служби; результати діяльності органів податкової служби (ефективність використання людських та матеріальних ресурсів служби). 6. Цілями податкової політики, а відтак − орієнтирами податкової реформи в Україні мають стати: підвищення добробуту населення та розвиток людського капіталу; стимулювання динамічного розвитку економіки; структурна перебудова економіки, заохочення інвестиційної та інноваційної діяльності; стимулювання розвитку зайнятості та само зайнятості; створення єдиного чіткого податкового законодавства [5].

Література

1. Контроль і перевірки підприємницької діяльності// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. – № 4. – С.22-49.

2. Палей С. Б. Налоговая система (основы теории и практики) [текст]: Учеб. пособие. / С. Б. Палей – Донецк: Норд-Пресс, 2006. – 248 с.

3. Карпінський Б. А., Залуцька Н. С. Удосконалення взаємин податкової служби з платниками податків// Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №2. – С. 128-136.

4. Іванов Ю. Б. Проблеми розвитку податкової політики та оподаткування [текст]: Монографія. / Ю. Б. Іванов – Х: ВД “ІНЖЕК”, 2007. – 448 с.

5. Дрозд В. С. Сучасний стан податкової політики України//Стан і проблеми оподаткування в умовах ринкової економіки [Текст]: VIII Міжнар. наук.-практ. конф. [матеріали]. – Т.1. – Донецьк: ДонНУЕТ імені Михайла Туган-Барановського, 2008. – С.137-139.