Гузенко О.П., Григоренко І.С.
Криворізький економічний інститут Державного вищого навчального закладу „Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана”
Сучасні проблеми та окремі напрямки їх вирішення в процесах накопичення
ресурсної бази вітчизняних банків з позиції інвестиційного ресурсу
В сучасних умовах одним
з найбільш перспективних та високодохідних напрямків роботи банків є
інвестиційна діяльність. Вкладення коштів в інвестиційний проект передбачає, що
банком мають бути сформовані стабільні ресурси для його реалізації. На даному
етапі актуальною стає проблема залучення необхідної суми коштів для здійснення
інвестиційної діяльності. Незважаючи
на значну кількість публікацій щодо дослідження місця банків в інвестиційному
процесі, окремі організаційно-економічні аспекти банківської діяльності
потребують подальшого вирішення і уточнення.
Вивченню проблем та перспектив розвитку
банківської інвестиційної діяльності та її взаємозв’язку з накопиченням
ресурсної бази присвятили свої наукові праці О. Барановський, В. Корнієв, Б.
Люців, А. Мороз, А. Пересада, В. Пила, М. Савлу, У. Шарп та ряд інших провідних
вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів.
Слід зазначити, що особлива увага на даний час
приділяється кредитним інструментам
інвестування, які охоплюють: довгострокові інвестиційні кредити,
лізингове кредитування, мікрокредитування, проектне фінансування, а також
іпотечні кредити.
Дослідженнями доведено, що саме довгострокове
інвестиційне кредитування посідає чільне місце в реалізації стратегії переходу
від нинішньої екзогенно залежної моделі розвитку економіки до ендогенно
орієнтованої, спрямованої на інноваційний розвиток. Тому, якщо говорити про
формування ефективної корпоративної структури інвестиційного бізнесу в Україні,
то потрібно приділити увагу таким аспектам:
-
формування
ефективної структури реальних активів шляхом використання горизонтальної
інтеграції в управлінні промисловими активами;
-
формування
ліквідної структури портфельних інвестицій; управління синергією діяльності
компаній на інвестиційному і фінансовому ринках;
-
вихід на
регульовані фінансові ринки для розширення можливих інструментів здійснення
операцій (факторинг, управління активами);
-
побудова
ефективної організаційної моделі управління інвестиційним бізнесом шляхом
структурування компанії за принципом функціонування центрів відповідальності,
цільового кваліфікаційного досягнення високого рівня для ефективного
функціонального забезпечення роботи компаній.
Варто зауважити, що в Україні основною формою
банківських інвестицій є фінансові інвестиції та вкладення капіталу у придбання
нематеріальних активів. При цьому, більшість банків недостатньо інвестують
реальний сектор економіки України, що зумовлено їх неготовністю надавати значні
й довгострокові кредити, нестійкістю функціонування виробничих підприємств,
відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а відтак –
високими ризиками.
Цілком зрозумілим є той факт, що специфіка
банківської інвестиційної діяльності значною мірою зумовлена характером і
обсягом сформованої ресурсної бази. Вітчизняним банкам поки що не вдається
залучати значні обсяги довгострокових ресурсів, що, в свою чергу, гальмує інвестиційну
активність банків.
Нагадаємо, упродовж 2000-2008 рр. вітчизняні
банки переважно надавали кредити в поточну діяльність позичальників, їх частка
перевищувала 90%, в свою чергу, обсяги кредитів в інвестиційну діяльність були
незначними, а їх частка на початок 2009 р. становила 9,9% від загального
кредитно-інвестиційного портфеля.
Розглянути причини низької ефективності
банківської системи України та її інвестиційної складової можливо з позиції двох
груп чинників:
по-перше, внутрішньобанківські чинники, до
яких належить недостатність ресурсів для проведення інвестиційних операцій,
бажання банків максимізувати віддачу підвищенням процентної ставки за
кредитами, високі вимоги банків до забезпеченості інвестиційних кредитів;
по-друге, зовнішні чинники, такі як високий
рівень інфляції в економіці, система внутрішніх взаємних неплатежів,
непрозорість ринку капіталу, недовіра до банківської системи з боку клієнтів,
недосконалість законодавства, недостатня кількість платоспроможних
позичальників.
Наприкінці зазначимо, що для вирішення
проблеми інтенсифікації інвестиційних процесів в Україні доцільно впроваджувати
наступні заходи: концентрація ресурсів та капіталу; створення інфраструктури
для багатоканального диверсифікованого ринку залучення інвестицій; вдосконалення
методики добору об’єктів для інвестування на основі оцінки технологічної бази,
прогнозів розвитку ринку, наявності необхідних ресурсів для розвитку та вибір
банком форми консолідації активів і структурування капіталу для формування
єдиної структури, яка розвиває інвестиційний бізнес акціонерів.
Крім того, з погляду покращення доступу до
інвестицій необхідно в стислі строки підтримати банківський сектор шляхом заохочування
участі іноземних банків для посилення конкуренції, що змусить українські банки
зменшувати процентні ставки і укрупнюватися. Крім того, слід організувати
професійне регулювання розвитку інвестиційної діяльності банків з боку держави
шляхом вдосконалення відповідного нормативно-законодавчого блоку.
Література:
1. Кириченко О. Діяльність інвестиційних банків
в Україні: проблеми та перспективи розвитку // Банківська справа. – 2008. – №2.
– с. 57.
2. Паливода К. Капітальні інвестиції:
фінансово-економічна сутність та форми прояву // Банківська справа – 2009. –
№3. – С. 46-55.
3. Копилюк О.І. Інвестиційна діяльність банків
України на рівні регіонів // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. –
№3(70). – С. 79-83.