Кость Світлана Петрівна

Львівський державний університет внутрішніх справ

МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ВИЯВ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Необхідною передумовою життя і діяльності людини є комунікація як «смисловий та ідеально-змістовий аспект соціальної взаємодії» [1; 28]. У процесі комунікації відбувається обмін повідомленнями, тобто передача інформації від одного учасника комунікативного акту до іншого. Оскільки специфіка менталітету, національні особливості та відмінності будь-якого народу відображені у мові, то важливого значення набуває міжкультурна комунікація, адже в сучасному світі виникає потреба спілкування не тільки в межах своєї нації, а й з представниками інших народів.

Поняття «міжкультурної комунікації» ввійшло у науковий дискурс у другій половині ХХ ст. У 1954 р. була опублікована книга Е. Холла і Д. Трагера «Культура як комунікація: модель і аналіз», в якій міжкультурна комунікація розглядається як особливий аспект спілкування людей [2; 18].

Міжкультурна комунікація – це «спілкування носіїв різних культур, які послуговуються різними мовами» [1; 252].

Коли людина опиняється в іншому культурно-мовному середовищі, вона відчуває так званий «культурний шок» через недостатнє знання національних цінностей і законів спілкування носіїв інших культур і мов.

Національно-культурні чинники вагомо впливають на процес комунікації. Елементи та категорії мовного коду певної мови формують неповторні мовні картини світу, тому учасникам міжкультурної комунікації задля уникнення мовленнєвих девіацій, а також нерозуміння та конфронтації співрозмовників варто звернути увагу на такі, на нашу думку, найважливіші аспекти міжкультурної комунікації:

- чинники, пов’язані з культурною традицією (дозволи і заборони у мовно-культурній спільності, типи та різновиди спілкування; стереотипні ситуації спілкування, типи комунікативних актів; формули етикету універсальних ситуацій спілкування (привітання, звертання, вибачення, прохання, прощання); рольові та соціально-символічні особливості спілкування);

- чинники, пов’язані з соціальними факторами і соціальними функціями спілкування (функціонально-стильові «підмови», етикетні форми);

- чинники, пов’язані з етнопсихологією (психолінгвістична організація мовної діяльності, функції та особливості засобів невербальної комунікації) [1; 253].

Отже, усвідомлення важливості культурно-історичних факторів у процесах комунікації, знання і адекватне відтворення норм вербальної та невербальної поведінки сприяє успіху міжкультурної комунікації, адже процес спілкування передбачає взаєморозуміння і взаємоадаптацію співрозмовників.

Література:

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 344с. (Альма – матер).

2. Шингарева М. Ю. Формирования умений межкультурной коммуникации при подготовке переводчиков // Materialy V Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «Aktualne problemy novoczesnych nauk – 2009»

Volume 16. Filologiczne nauki. Muzyka I zycie.: Przemysl. Nauka I studia – 88 str. – S. 27 – 28.