Вишневська
О.М., к.е.н., доцент кафедри
економічного аналізу і аудиту Миколаївського державного аграрного університету
ВИКОРИСТАННЯ
ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ АГРАРНОГО СЕКТОРУ РЕГІОНУ
Територіальній розподіл
природно-ресурсного потенціалу нерівномірний, що позначається на галузевій і
територіальній структурі регіонів. Саме територіальна концентрація промислового
виробництва у поєднанні з недосконалими технологіями призвела до погіршення
природних властивостей ландшафтів. Структура природних ресурсів, розміри їх
запасів, якість, ступінь вивченості і напрями господарського освоєння
безпосередньо впливають на економічний потенціал регіону. Наявність багатих та
ефективних природних ресурсів сприяє економічному розвитку і багато в чому
визначає обґрунтованість і реальність планів, прогнозів соціально-економічного
розвитку регіону. Визначний крок до сталості зростання аграрного сектору
економіки – це поступове реформування у сфері природокористування, що, зокрема,
потребує розв’язання проблем раціонального використання, відтворення й охорони
природних ресурсів з позицій сучасної економічної теорії та практики.
Подальші дослідження потребують
визначення сутності природно-ресурсного потенціалу території, його структури та
функцій з метою обґрунтування напрямів управління природно-ресурсним
потенціалом для реалізації сталості розвитку території. Значний внесок у вирішення
проблеми відтворення та збереження природно-ресурсного потенціалу аграрного
сектору внесли: В.В. Акіндінов, В.Я. Амбросов, В.Г. Андрійчук, В.А. Борисова,
М.Я. Дем’яненко, І.І. Лукінов, М.Й. Малік, П.П. Руснак, П.Т. Саблук, Т.А.
Сафранов, Б.І. Смагін, І.Н. Топіха, І.В. Челноков, В.С. Шебанін, О.М. Шпичак,
В.В. Юрчишин та інші.
Метою нашого дослідження є обґрунтування
того, що природно-ресурсний потенціал є системою природних ресурсів, умов, явищ
і процесів, яка, з одного боку є територіальною і ресурсною базою
життєдіяльності суспільства, а з іншого – протистоїть йому як об’єкт
антропогенного впливу, є теоретично граничною кількістю природних ресурсів, яка
може бути використана людством в умовах кінцевого цілого планети і її
найближчого оточення. Таким чином, природно-ресурсний потенціал підприємств
аграрного сектору характеризується
сукупною продуктивністю природних
ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання.
Системна сукупність всіх конкретних
природних ресурсів як факторів життя суспільства поєднанні з матеріальними і
трудовими ресурсами представляє
інтегральний ресурс [1]. Якісні або кількісні зміни одного з складових
інтегрального ресурсу неминуче ведуть до більш або менш помітних змін в
кількості або якості інших ресурсів: зниження водності змінює гідроенергетичні
та інші показники території, умови створення і збереження матеріальних ресурсів
і відтворювання трудових ресурсів.
Виділяють компонентну, функціональну,
територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна
структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних
ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна - різні форми
просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна -
можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів.
Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив
природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних
господарських комплексів [2].
Розглядаючи питання економічного
зростання сільських територій необхідно брати до уваги стан та ступінь
забезпеченості населення окремої території основними природними ресурсами,
кількість і якість яких визначають можливості створення для населення
повноцінних умов проживання. Земельні ресурси виступають територіальною базою
розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також
основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового
господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення,
господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до
земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.
Рівень, тривалість використання родючості
та продуктивність ґрунтів залежать від їх властивостей, клімату,
соціально-економічних умов господарювання, розвитку науки і техніки.
Теоретичною основою високої продуктивності ґрунтів є врахування біологічних
вимог культур, що вирощуються, до тепла, вологи тощо.
Геополітичне положення України та її
високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду
як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором
виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Окрім
ґрунтовано-кліматичних умов і вологозабезпеченості територій, зони України
значно відрізняються між собою за щільністю проживання сільського населення,
землезабезпеченістю одного працюючого, одного господарства, часткою
великотоварних та дрібних господарств населення.
Враховуючи значне антропогенне
навантаження на земельні ресурси на сільських територіях країни, існуючі
тенденції до погіршення екологічної складової земної біосфери, зростаюче
населення планети, загострення питань продовольчої безпеки світу та окремих
його регіонів, актуальність відтворення природно-ресурсного потенціалу буде зростати.
Але окрім земельних ресурсів важливою складовою відтворення є впровадження
комплексних дій щодо покращення якості використання та очищення водних ресурсів
країни, які мають нерівномірний розподіл поверхневих вод по території, а,
відповідно, і різний рівень споживання, тобто навантаження на даних природний
ресурс.
Отже, природно-ресурсний потенціал не
можна розглядати без територіальної
ув’язки, такою територією є регіон (територіально-адміністративна одиниця) як
складова частина країни (підсистема) з внутрішніми та зовнішніми зв’язками, але
являє собою систему з внутрішнім механізмом відтворення, яка має крім системних
властивостей: територію, господарську єдність, цілісність, зв'язок з державним
комплексом і специфічні риси.
Такою територією є регіон як складова
частина країни (підсистема) з внутрішніми та зовнішніми зв’язками, але являє
собою систему з внутрішнім механізмом відтворення, яка має крім системних
властивостей: територію, господарську єдність, цілісність, зв'язок з державним
комплексом і специфічні риси. Максимальне використання територіального
сполучення природних ресурсів для формування оптимальної структури економіки
регіону, з одного боку, дозволяє отримати найбільший господарський ефект, а з
іншого, - забезпечити вирішення складної проблеми збереження природної
рівноваги при дотриманні основних принципів регіонального природокористування.
Рівень забезпеченості ресурсом є наявністю окремого виду ресурсу
необхідного обсягу та з іншими відповідними параметрами, що забезпечує щонайменше
потребу регіону (адміністративно-територіальної одиниці) за умови економічної
доцільності його експлуатації та екологічної безпечності, в т.ч. можливої
ресурсовідтвореності (відновлюваності), та забезпеченість відшкодування витрат
на оздоровлення оточуючого середовища. За ступенем забезпеченості окремими
видами природних ресурсів виділяють наступні класи: висока забезпеченість
ресурсом (100%), середня забезпеченість (50%), низька забезпеченість (менш
30%).
Враховуючи все вище зазначене, слід
відмітити, що сукупність природно-ресурсного потенціалу окремої сільської
території є вагомим чинником формування можливостей його використання та
забезпечення приросту валового виробництва сільськогосподарської продукції. При
цьому найважливішими аспектами вдосконалення є управління природно-ресурсним
потенціалом на регіональному рівні, а саме: формування комплексного
кадастру природних ресурсів; ліцензування окремих видів діяльності в сфері
природокористування; здійснення робіт з екологічної паспортизації та сертифікації
з впровадженням комплексної системи моніторингу; організація системи
аудиту природокористування; закріплення економіко-правового регулювання і
контролю за природокористуванням; підвищення екологічної культури населення; планування
податкового потенціалу і оптимізація
ресурсних платежів у дохідній частині бюджету державного та місцевим бюджетів.
Такий підхід надає можливість забезпечити ефективність використання всіх видів
ресурсів та стати основою для інвестиційно-інноваційного розвитку аграрного сектору
країни.
Література
1. Борисова В.А.
Відтворення природного ресурсного потенціалу АПК: економічні аспекти / В.А.
Борисова. — Суми: Видавництво «Довкілля», 2003.— 372 с.
2. Челноков
И.В. Региональная экономика: организационно-экономический механизм управления
ресурсами развития региона / И.В. Челноков, Б.И. Герасимов, В.В. Быковский. Под
науч. ред. д-ра эк. наук, проф. Б.И. Герасимова. — Тамбов: Изд-во Тамб. гос.
тех. ун-та, 2002. — 112с.