Грінка Л. М.

Науковий керівник: Заєць К. Д.

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

Вітчизняний АПК – локомотив української економіки в умовах продовольчої кризи

У статті досліджується стан та можливості АПК України і його місце в розвитку української економіки в умовах продовольчої кризи.

Постановка проблеми. Вітчизняний АПК має всі шанси стати новим локомотивом української економіки. Аграрний сектор - єдиний сектор в економіці країни, який за останні півроку показує позитивні процеси зростання економіки, хоча й не на високому рівні (+1-2%). І тому на сьогодні важливим питанням дослідження є ситуація в українському АПК з точки зору забезпечення національної та глобальної світової продовольчої безпеки. Адже, Україна є потужною експортно зорієнтованою аграрною державою.

Продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім’ї, стійкий економічний розвиток.

Аналіз досліджень і публікацій. На актуальність проблеми продо-вольчої безпеки, як пріоритету агропродовольчої політики, вказують численні теоретичні дослідження і узагальнення як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, зокрема праці Т.К. Кваша, Н.М.Сіренко, В.В. Юрченко, І.І. Лукінов. Не зменшуючи значення робіт, присвячених проблемі дослідження продовольчої безпеки необхідно відзначити, що багато питань щодо розвитку АПК України з точки зору економіки є ще нерозв’язаними, залишаються дискусійними, а в ряді випадків і не поставлені.

Тому метою дослідження є комплексне вивчення питань продовольчої безпеки, пов’язаних з необхідністю з’ясування особливостей та умов формування АПК в сучасних умовах, дослідження причин, що перешкоджають його розвитку, розробці основних напрямків реформування, його перспектив в процесах зростання економіки.

Виклад основного матеріалу. Ми є свідками початку глобальної продо-вольчої кризи. За висновками Організації ООН з питань продовольства і сільського господарства (ФАО), до 2050 року населення планети має перевищити 9,1 млрд. чоловік. До 2030 року понад 2,5 млрд. людства страждатиме від голоду. Останнім часом щорічно від голоду страждає понад мільярд людей, при цьому щодня помирає понад 20 тисяч. І ця жахлива статистика в майбутньому зростатиме [3].

Через глобальне потепління, у світі щороку зникає понад 1 млн. га ріллі, що також погіршує ситуацію. Тому для виживання людству впродовж найближчих трьох десятиліть слід збільшити виробництво продовольства мінімум на 70% [2, 46].

Знов таки, за пропозицією цієї визнаної світової організації, для подолання глобальної продовольчої кризи впродовж найближчих 30 років слід вдатися до радикальних заходів. Зокрема, збільшити на 120 млн. га площі сільськогосподарських угідь. За підрахунками ФАО, 50 млн. га за цей час буде вилучено з обробітку в результаті глобального потепління, тобто фактичне збільшення становитиме 70 млн. га. Також вкрай важливо збільшити виробництво зерна на 1 мільярд тонн, тобто з 1,5 млрд. тонн довести його кількість до 2,5 млрд. тонн. Виробництво м'яса потребуватиме додаткових 200 млн. тонн, хоч буде надзвичайно важко перейти від 270 млн. тонн до необхідних 450 млн. тонн. Людство має збільшити виробництво молока на 300 млн. тонн, тобто з 550 млн. тонн – до 850 млн. тонн [3].

Відтак, для виконання таких завдань необхідно інвестувати в світове сільське господарство понад $ 8,4 трлн. В Україну за даними Держкомстату з 2004 по 2009 роки щорічно було інвестовано близько $140 млрд. Потрібно інвестувати щорічно понад $ 220 млрд., тобто на $ 60 млрд. кожного року збільшувати «вкидання» коштів в цю галузь [6].

У середньостроковій перспективі, як вважають експерти, Земля спроможна подвоїти виробництво харчів, аби до 2050 року нагодувати 9 млрд. населення [1, 170].

Проблема продовольчої безпеки Земної кулі сьогодні, в першу чергу, залежить від України. І це не дивно, адже на території України зосереджено 30% усіх чорноземів.

Завдяки ґрунтам та природнокліматичним умовам мінімум удвічі ми можемо збільшити урожайність сільгоспкультур.

За оцінками ФАО, лише декілька країн світу можуть прискорено збільшити виробництво продуктів харчування, серед них Україна та Росія [3]. Причому наша країна здатна мінімум втричі збільшити виробництво валової продукції сільського господарства. Ми маємо величезний потенціал для виробництва конкурентоспроможної продукції, який сьогодні, на жаль, використовуємо лише на третину. Такий стан справ обумовлений тим, що при розробці державних програм розвитку галузі ми виходили з норм споживання продуктів харчування на душу населення, а не з економічного розрахунку оптимального використання потенційних можливостей, ( наприклад, ґрунтів, на яких вирощується сільгосппродукція).

Свого часу Японія використала інтелектуальний потенціал, скуплений по усьому світу, і після Другої світової війни зробила потужний стрибок у майбутнє, забезпечивши своїх громадян одним з найвищих рівнів споживання. Сполучені Штати Америки використовують війну як розвиток. Китай свою ставку зробив на західні технології і дешеву робочу силу. Росія «на всю котушку» використовує свій енергетичний потенціал. Україні унікальне географічне розташування і протяжність, ці самі 30% світових запасів чорноземів, надають потужну конкурентну перевагу – реальну можливість монополізувати ринок зернових.

У найближчій перспективі Україна може довести виробництво зерна до 80 млн. тонн. Максимальний урожай зернових Україні вдалося зібрати торік, і він склав більше 53 млн. тонн. Цього року країна експортувала вже близько 25 млн. тонн зерна, що становить приблизно 10% усього світового експорту[6].

Цього року вже заявили про скорочення врожаю такі країни, як Австралія, Аргентина, США і Китай. Примітно те, що Китай поступово переходить із категорії експортера в категорію імпортера і може стати для України новим, досить перспективним ринком [4].

Але Україна - не єдиний претендент на заповнення своїм зерном ніш світового ринку, що звільнилися. Такі ж амбіції є в Росії і Казахстану. Вони нарівні з Україною сприймаються світовими споживачами як постачальники якісного причорноморського зерна.

Отже, Україна має усі шанси стати світовою житницею.

Задля досягнення мети необхідно чітко розставити пріоритети, створити цілісну державну програму, що змінить відношення до села. Сьогодні ж село вимирає. За свідченням фахівців, на мапі України присутні понад 300 вимерлих сіл [6]. Молодь тікає з села. Селу вкрай необхідні реальні соціальні програми, в першу чергу, із забезпечення молодих спеціалістів. Треба вести мову про повернення статусу робітника на землі, про «село і молодь», про створення інфраструктури на селі, про фермера і колективні господарства, про створення принципово нової моделі взаємовідносин дрібного сільгоспвиробника і ринку.

Кожна країна створює свій, унікальний, спосіб господарювання. Він відбивається на глибинному, ментальному рівні. Хліборобська Україна з її працьовитим селом завжди була «житницею Європи». Сьогодні вона може і повинна стати «житницею Світу».

Необхідно створити Зернову біржу (щось на зразок Організації країн-експортерів нафти — OПEK (з англ. OPEK — Organization of Petroleum Exporting Countries), тільки зернову — Організацію країн-експортерів зерна (Organization of Cereals Exporting Countries)), залучивши до неї провідних виробників зерна [5].

Аграрно-зернова політика — локомотив і для села, і для держави в цілому, відкриває перспективи для аграріїв, забезпечує конкурентоспро-можність сільгоспвиробництва, стимулює підвищення якості відповідності продукції сільського господарства міжнародним екологічним стандартам.

Потрібно ставити питання про відповідну логістику, транспортну інфраструктуру, привести до ладу дороги, залізниці і порти.

Відмова від виробництва генномодифікованих продуктів, аби запропонувати природні екологічно чисті продукти, чи, в усякому разі, введення певних обмежень, надало б значних переваг українському сільському господарству. Високоефективне, прибуткове, екологічне сільське господарство – основа збагачення України та її кожного громадянина.

Окремим питанням залишається створення земельного кадастру. Необхідний також водний кадастр.

Загалом, такі національні природні багатства України як земля, вода, якщо і задіяні в економічному обігу, то лише частково і не мають адекватної оцінки. Найнагальнішою потребою сьогодення є створення ефективної національної програми з оцінки і управління вартістю національним багатством України. Потребує вдосконалення система стягування платні за користування і землею, і водою. Необхідно створити ефективну систему запобіганню хижацькій вирубці лісів і намиванню берегів у руслах річок. Поряд з кадастровою вартістю на землю – ввести належну ставку платні за деревину, диференційовано по регіонах, породах, віддаленості, товарності і т.п.

Ще одним стратегічним ресурсом стає питна вода. Відтак потрібний принципово інший підхід до оподаткування використання питної води в промислових і комерційних цілях. Зрозуміло, що потрібно ужорсточити санкції за забруднення води, ґрунту, повітря.

Земля, вода, повітря – вічні цінності. Першозавдання законодавчої і виконавчої влади створити такі умови, аби було вигідно витрачати гроші на воду і повітря, ґрунт, зокрема, сільськогосподарського призначення.

Сьогодення свідчить - неповага до землі, води, повітря загрожують розвитку цивілізації. На практиці, земля, вода, повітря, та й продовольство, які вони дають, недооцінені. Криза спричиняє зміну пріоритетів, які, в свою чергу, призводять до переоцінки цінностей. Нині людство поставлене перед фактом, а не вибором. Україна наділена природною перевагою, тому не скористатися цим - іти проти людства, проти власної держави.

Висновки. Отже, реальне здійснення вище наведених пропозицій забезпечить виробництво сільськогосподарської продукції в Україні статус найефективнішого бізнесу, а сама держава перетвориться на потужного конкурентного аграрного гравця на світових ринках.

І тому Україна має віднайти свій власний та особливий шлях розвитку, посісти гідне місце на міжнародній арені – зробити потужний стрибок у бік найбільш впливових і розвинутих країн світу, сформулювати українську національну ідею – рятівника Світу, зробити українця заможним.

Список використаних джерел:

1. Кваша Т.К. Методологія оцінки продовольчої безпеки україни та її практичне застосування / Т. К. Кваша, О.О. Дубровіна // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. – № 5. – С.168 – 175.

2. Лукінов І. І. Продовольча безпека у світовому вимірі // Економіка АПК. – 2001. – № 4.

3. Юрченко В.В. Продовольча безпека як умова збалансованого розвитку агропромислового комплексу України // Інтернет-ресурс. – http://www.btsau.kiev.ua/files/list/edition/ed_eufvcpikee.pdf.

4. Сіренко Н.М.Нова роль сільського господарства в економічному розвитку країни // Інтернет-ресурс. – http://www.btsau.kiev.ua/files/list/edition-/ed_mtvxdyhmkn.pdf.

5. Агробізнес в Україні // Інтернет-ресурс. – http://www.agroprofi.-com.ua/content/view/308/40/

6. www.ukrstat.gov.ua. – Державний комітет статистики