Экономические науки / 14. Экономическая теория

Карасьова Ю.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Протиріччя інституційного механізму мотивації трудової діяльності в умовах транзитивності

З позицій інституціоналізму категоріальну сутність поняття мотивація можна визначити як сукупність сформованих суспільством формальних та неформальних правил і норм, які зумовлюють трудову поведінку суб’єктів та, одночасно, складають певні кількісні та якісні обмеження їх труда. Виходячи з визначення мотивації, мотиваційний механізм труда визначається як система трансформації та впорядкування інститутів суспільства, що зумовлюють поведінку суб’єктів трудової діяльності та з іншого боку задають певні обмеження для забезпечення її ефективності.

На мотиваційний механізм трудової діяльності вливає багато чинників. Доцільно виділяти два рівня їх впливу. На першому рівні під впливом соціальних інститутів, який опосередкується дією інститутів родини, освіти та виховання, відбувається формування базової мотивації труда. На другому рівні на базову мотивацію трудової діяльності впливають економічні, правові та політичні інститути з метою її корегування та формування ставлення до труда.

Для дослідження протиріч мотиваційного механізму трудової діяльності, перш за все, слід проаналізувати основні інститути, що впливали на формування механізму мотивації трудової діяльності під час радянського періоду.

Управління поведінкою населення здійснювалося завдяки розвиненої мережі політичних та правових інститутів. Також у радянський системі значну роль відігравав інститут ідеології, тобто в той час домінувала вимушена мотивація. У суспільстві існувала ідеологія, у відповідності з якою кожна людина повинна зробити свій внесок у будівництво “світлого майбутнього”. Для тих, хто не розділяв ідеологічних поглядів, існувала система покарання, яка породжувала у населення так звану “мотивацію страху”.

Достатньо низька вартість робочої сили, трудове виховання на прикладах “голого ентузіазму”, відсутність дійового стимулювання в залежності від конкретного трудового внеску, а також неможливість прояву ініціативи – все це на фоні загального погіршення умов і організації труда призвело до деградації ставлення до труда. У трудовій свідомості працівників виникла трудова апатія, поширю відношення до праці за принципом “робота не вовк, у ліс не втече”. Результатом тривалої відсутності мотивації і зацікавленості у праці стає зниження продуктивності праці, і, як наслідок, зниження ефективності виробництва у цілому.

З іншого боку, держава брала на себе величезний тягар відповідальності: розв’язання соціальних завдань і проблем. Низький рівень заробітку „компенсувався” соціальною політикою - явним проявом патерналізму. Широко були розповсюджені соціальні пільги, які були пов’язані не з якістю та кількістю труда, а з місцем роботи, конкретним підприємством. Розподіл через суспільні фонди споживання, які доповнювали низьку заробітну плату, не стимулює високопродуктивний труд, а прив’язує людину до виробництва. Про масштаби цього явища свідчать наступні дані за 1990 р., рік, що передував ринковим реформам: виплати та пільги населенню з суспільних фондів споживання склали 37,0 млрд. руб., що дорівнювало 31,4 % національного доходу [1, с. 114]. За державні кошти робітники мали реальну можливість отримати безкоштовне житло, середню та вищу освіту, повний курс лікування будь–якої хвороби. Завдяки активній соціальній політиці держави у суспільстві сформувалася наступна норма поведінки, коли робітники у досягненні добробуту сподіваються на допомогу держави, а не на власний ефективний труд. Тобто за радянських часів важливу роль у мотивації робітників відігравали позаекономічні, соціальні мотиви та стимули до праці.

Мотиваційний механізм трудової діяльності за радянських часів характеризувався визначною роллю інститутів ідеології та політики. Низька заробітна плата, яка не стимулювала робітників до ефективної трудової діяльності, доповнювалася численними соціальними пільгами. Адміністративно-командна система сформувала певний стереотип людини, яка сподівалась на допомогу держави і була пасивною щодо самостійного пошуку шляхів матеріального забезпечення власних потреб. У радянському мотиваційному механізмі атрофована економічна мотивація поєднувалася з дієвою позаекономічною мотивацією, яка була представлена соціальними та ідеологічними мотивами.

Розвиток мотивації до праці був і однією з цілей економічних реформ, і однією з важливих умов вдалого проведення перетворень. Не дивлячись на оптимістичні очікування, вже на початку 90-х р. став відчуватися негативний вплив перехідних процесів на трудову мотивацію. Поглиблення диференціації доходів, інфляція та соціальна напруга, політична нестабільність формували низку негативних форм економічної поведінки. Трансформаційний період характеризується серйозними змінами суспільних інститутів, системи стимулів та мотивів праці.

Інституціональна структура важлива, оскільки ринок потребує більшого обсягу інформації для свого функціонування та центральна роль інститутів полягає в тому, щоб вдосконалювати потік інформації. В силу цього найважливіше місце у трансформації відносин зайнятості, як і всіх інших економічних відносин, займають системно-інституційні перетворення. Їх головна мета – формування ринкової поведінки у сфері зайнятості. Тим самим інституціональною основою ринку труда є становлення нових інститутів – економіко-правових форм власності, їх специфікації; розподільчі відносини, пошуку контрагенту, контролю за дотриманням контрактів, нове трудове законодавство.

Виникають нові відносини найму, які засновані на контрактних відносинах, що надають робітникам більш високу ступінь свободи, але звужують їх права та знижують соціальні гарантії. Поява нових нетрадиційних форм зайнятості, властивих приватному сектору, змінила ставлення до традиційної зайнятості в державному секторі як єдино можливої, стимулювала пошук альтернативної зайнятості (сезонна, випадкова, тимчасова) як додаткової.

Одним з негативних наслідків трансформації економіки України стало падіння ролі заробітної плати у забезпеченні розширеного відтворення робочої сили. Зростання інфляції та відсутність регулювання заробітної плати призвели до значного скорочення реальної заробітної плати. У той час, як ціни внутрішнього ринку України сьогодні на переважаючу більшість товарів вже досягли світового рівня, ціна робочої сили у порівнянні з розвинутими країнами штучно занижена у декілька разів (частка оплати праці у витратах виробництва промислової продукції в Україні складає до 15 %, тоді як у країнах Заходу – до 60 %) [2, с. 5]. Це дозволяє дійти висновку, що заробітна плата в нашій країні не може забезпечити навіть простого відтворення населення. Наслідком існуючих низьких розмірів заробітної плати (особливо в бюджетній сфері) є пошук робітниками додаткових джерел доходів. Зайнятість на декількох роботах є показником, що характеризує невиконання заробітної плати функції життєзабезпечення.

Починаючи з ринкової трансформації економіки відбувалося послідовне руйнування майже усіх основних форм патерналізму: державного, суспільних та профспілкових організацій, трудових колективів. Робітник залишився сам на сам з адміністрацією, господарями підприємства. У пострадянському суспільстві залежність у відносинах робітників та керівництва стала носити переважно однобічний характер. Диктат з боку робітника обмежувався, бо не має плану, організацій, які здатні підтримати робітників, натомість є постійний страх втратити зайнятість. Тим не менш патерналізм залишається характерною ознакою трудової свідомості істотної частки робітників, що доводять численні соціологічні опитування.

Неповне відтворення затрат труда (низький рівень заробітної плати, її затримки) створило основу для формування механізмів вирішення проблем робітника за рахунок ресурсів фірми (використання ресурсів та устаткування підприємства у виробництві товарів для себе та стороннім замовникам). Між працівником та підприємством була укладена угода, зміст якої міститься у обміні згоди робітника на невідтворення витрат труда на надання йому з метою виживання можливостей використання легальних (вторинна зайнятість, особисте підсобне господарство) та нелегальних (тіньова зайнятість, експлуатація ресурсів підприємства, дрібні крадіжки) методів отримання доходів. З метою стабілізації трудової функції життєзабезпечення працівник опанував методи отримання доходів, що не пов’язані з формальною зайнятістю, що захищають його від нестабільності трудового доходу. До їх числа відносяться: формальна зайнятість на підприємстві, що дозволяє мати вільний час для побічних занять, або така зайнятість, що не потребує істотних зусиль протягом робочого дня; вторинна зайнятість (частіше всього на неформальній основі), що дає додатковий дохід від фактора “труд” та розширяє можливості робітника по забезпеченню нормального відтворення; неформальна зайнятість, що стабілізує умови відтворення робочої сили за рахунок ухилення від податкових обов’язків; полярні форми зайнятості як особливі форми неринкової діяльності, натурального обміну діяльністю та її продуктами.

Трудова діяльність за таких умов не виконувала функцію життєзабезпечення та відтворення робочої сили. Сформувалась модель виживання робітника, спрямована на стабілізацію умов його життєдіяльності за рахунок диверсифікації джерел доходів. Місце критерію ефективної поведінки робітника, заснованого на максимізації трудового доходу за рахунок вигідного продажу послуг труда, зайняв критерії помірно стабільного доходу, що формується з різних джерел. Формальна грошова заробітна плата втрачає роль основного джерела доходу, тому утягнення робітника у виробництво, яке організоване на комерційній основі та вимагає інтенсивного, дисциплінованого та якісного труда, потребує істотного збільшення ціни труда, яка буде компенсувати неминуче втрату інших джерел доходу.

В наслідок дії цілого комплексу факторів (інерційного патерналізму, поведінки робітників, яка орієнтована на виживання) на українському підприємстві закріпилися занижені норми використання труда, що підтримується ефектом координації та культурної традиції, неформальним торгом між робітником та роботодавцем з проблем напруженості трудового завдання. Це призводить до того, що у робітника формується модель поведінки, орієнтована на зниження трудових зусиль за основним місцем роботи та на пошук додаткових джерел доходу.

Не виконання трудової діяльності функції життєзабезпечення призвело до падінню дисципліни та зниженню продуктивності труда. Найбільш імовірною індивідуальною стратегією для робітника та роботодавця стає опортуністична поведінка, яка передбачає орієнтацію на отримання поточної вигоди без індивідуальної відповідальності за результати діяльності та відтворення робочої сили.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в інституціональному середовищі економіки України, зумовлюють зміну інститутів, що утворюють мотиваційний механізм трудової діяльності. За роки ринкових перетворень в Україні відбулися об’єктивні зміни, які торкнулися не лише сфери труда в цілому, але й мотиваційного її забезпечення. Під час трансформації економічних відносин змінюються економічні, політичні, правові інститути, які впливають на формування механізму мотивації трудової діяльності. На відміну від них соціальні інститути, які формують базову мотивацію труда, не зазнали значної трансформації. Отже, основним протиріччям мотиваційного механізму трудової діяльності в умовах транзитивності є те, ринкові методи господарювання та мотивації труда зіштовхуються з трудовими стереотипами, які склалися ще за часів радянської економіки.

Література:

1. Когут А.А., Жидченко В.Д. Влияние патерналистских и эгалитарных идей на мотивацию труда // Менеджер. - 2002. - №6. - С. 112 – 117.

2. Баланда А. Доходи населення в контексті безпечного розвитку особи та суспільства // Україна: аспекти праці. – 2006. - № 5. – С. 3-7.