Гатеж С.А., Чобанюк Н.В.
Буковинська
державна фінансова академія
Спільні підприємства в Україні: проблеми розвитку
Унаслідок розвитку таких явищ, як глобалізація,
інтеграція, інтернаціоналізація та міжнародний поділ праці у міжнародних
економічних відносинах набуває поширення спільна підприємницька діяльність, яка
відбувається на усіх рівнях управління у світовій економіці й охоплює дії
органів наддержавного управління, країн і окремих суб’єктів господарювання.
Спільна підприємницька діяльність набула поширення і використовується
підприємствами та країнами в усіх сферах світового господарства.
Висвітленню
особливостей ведення спільної підприємницької діяльності присвячено багато
праць таких відомих вчених економістів, як: Л. Савченко, В.С. Сухарський, С.В.
Мочерний, Р. Сіржук, Н.О. Єгорченко, Є.Ф. Авдокушин, О.Г. Гупало, Д.Д. Деніеле,
Ю.В. Макогон, Ю.Г. Козак та ін.
Мета статті –
дослідження форм спільної підприємницької діяльності у міжнародних економічних
відносинах та визначення перспективи поширення форм спільного підприємництва в
Україні та світі.
У статті 1
Закону України «Про зовнішньоекономічну
діяльність» визначено, що «Спільна підприємницька (господарська діяльність) –
це діяльність, що базується на співробітництві між суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності» [1].
Представницька
асоціація європейської індустрії інвестиційного менеджменту оприлюднила звіт під
назвою «Тренди європейської індустрії інвестиційних фондів у І кварталі 2010
року». Його дані свідчать, що сукупні чисті активи інвестиційних фондів,
зареєстрованих у Європі, за січень-березень поточного року збільшилися на 5,8%
і за станом на початок квітня дорівнювали 7 445 млрд. євро. [3].
На сучасному
етапі розвитку застосовуються різноманітні форми міжнародної кооперації
виробництва. За класифікацією ЮНКТАД (Конференції ООН з торгівлі та розвитку)
це: спільне виробництво, підрядна кооперація, поставки в межах ліцензійних
угод, організація спільних підприємств, спеціалізація виробництва, а згідно з
класифікацією ЮНІДО (Організація ООН з промислового розвитку) це: проста і
складна спеціалізація, організація спільних підприємств, виконання контрактних
робіт, постачання в кредит машин, устаткування, заводів. Також, утворюються
зони спільного підприємництва у вигляді спеціальних (вільних) економічних зон,
зон вільної торгівлі [2].
Прикладами
масштабної міжнародної співпраці України з іншими країнами є міжнародні проекти
та програми: „Морський старт”, „Дніпро”, „Циклон-3”, „Місяць”, „Венера”,
„Марс”, „Космос”, „Інтеркосмос”, „Еврика”, „FORZA”. Набуває посилення
співробітництво у сфері: операцій із спільного виробництва кіно- та
телефільмів, природоохоронних проектів, організації спільних
лікувально-оздоровчих та туристичних підприємств, у сфері науки, технології та
освіти, у кольоровій та чорній металургії, хімічній промисловості, у галузі
воєнної техніки та у напрямку створення стратегічних транспортних коридорів
[2].
У процесі
свого розвитку підприємства можуть проходити певну інтеграційну еволюцію
спільної підприємницької діяльності, основними етапами якої є: самостійне
підприємництво, співробітництво підприємств, спільна діяльність, спільне
підприємництво.
На етапі
самостійного підприємництва виконання господарських процесів, кожне підприємство
здійснює автономно без сторонньої допомоги. Співробітництво підприємств є їх
співпрацею і здійснюється у вигляді стратегічного, передвиробничого та
виробничого співробітництва між певними суб’єктами господарювання. При
поглибленні інтересів, підприємства в межах співробітництва можуть перейти до
спільної діяльності. При подальшому збігу інтересів і більш тісному
співробітництві підприємства можуть здійснювати спільне підприємництво.
Основними стимулами до спільного підприємництва є вихід компаній на нові
ринки, придбання додаткових джерел сировини, зменшення витрат і ризиків,
підвищення прибутковості та збільшення обсягу виробництва, адаптація до
приймаючої країни, обхід місцевих заборон, отримання певних пільг, зменшення
конкурентного тиску у країні іноземного інвестора [5].
В економіку
України в І кварталі 2010 року іноземними інвесторами вкладено 717,1 млн
доларів прямих інвестицій, що становить
61,0% від надходжень І кварталу попереднього року. Дана тенденція є
негативною, оскільки зменшується можливість створення нових підприємств,
введення нових технологій.
Діяльність
спільних підприємств в Україні була найбільш активною у перші роки становлення
незалежної держави. Спільні підприємства в Україні існують в багатьох галузях
економіки. В основному це торгівля, обробна та паливно-енергетична
промисловість. Найбільш відомі, підприємство “Укртатнафта”, “РУНО”, “Audi Hungaria Motor Kft”, “Kraft Foods Ukraine”, “Рено-ЛАЗ”,
“АвтоЗАЗ-DАЕWОО”. У створення спільних
підприємств в Україні інвестовано приблизно зі 40 країн світу, переважно з
країн СНД, Німеччини, Швейцарії,
Австрії, Польщі, Угорщини, Болгарії, Індії, Італії,
СІІІЛ, Канали, Китаю.
Як показує
досвід України спільні підприємства не завжди сприяли оздоровленню економічного
середовища національних економік. Часто створення спільних підприємств мало під
собою кримінальну основу у вигляді інституту відмивання нелегальних грошей.
Існували випадки коли спільні підприємства, які мали пільги, здійснювали великий
імпорт, агресивно зміщували товари національного виробництва [6].
Зменшення
кількості спільних підприємств та підприємств зі 100%-ми іноземними інвестиціями
пояснюється кількома причинами:
-
важливі зміни, що відбулися у нормативно-законодавчій базі, зокрема
скасування пільг, які надавалися у
реєстрації спільних підприємств;
-
високий ступінь зносу основних виробничих фондів, який на початок 2010 р.
становив у цілому майже 60%;
-
страхування ризиків та своєчасних платежів у більшості
економічно розвинених країн сягає 90-95%,
в Україні на сьогодні застраховано лише 15% ризиків.
Сьогодні
спільні підприємства функціонують переважно у таких галузях, як внутрішня
торгівля (22,4%), харчова промисловість (14,5%), машинобудування і
металообробка (12,8%), чорна і кольорова металургія (5,0%), зовнішня торгівля
(4,4%), транспорт і зв'язок (4,1%), легка промисловість (4,0%), хімічна
промисловість (3,9%), будівництво (3,7%).
На даний час
у діяльності спільних підприємств
наявна велика кількість нерозв'язаних проблем. Розглянемо найважливіші з цих
проблем, стосовно сфер, до яких вони відносяться.
1. Маркетинг:
1) відсутність належного транспортного забезпечення для підтримання зв’язків зі
споживачами продукції підприємства; 2) недостатня кількість огртехніки для
обробки й аналізу інформації; 3) недостатня обізнаність спеціалістів з питань
організації маркетингових досліджень; 4) нестабільність ринкових відносин в
Україні, що ускладнює запровадження методів маркетингових досліджень.
2.
Виробництво: 1) труднощі із впровадженням нової технології через перепони, які
ставлять митні служби та центр стандартизації при закупівлі імпортного
обладнання; 2) відсутність в ряді випадків реакції з боку постачальника
обладнання на акт рекламації; 3) невідповідність у темпах розвитку технологій
на спільних підприємствах та підприємствах-суміжниках; 4) труднощі, пов’язані з
комп’ютеризацією виробничого процесу;
5) підвищення собівартості виробництва у зв’язку з подорожчанням електроенергії
і бензину.
3. Кадрове
забезпечення: 1) висока плинність кадрів; 2) низька професійна підготовленість,
відсутність кваліфікованих фахівців, які відповідали б міжнародним стандартам.
4.
Матеріально-технічне забезпечення: 1) нестабільність цін на ресурси; 2) висока
вартість та низька якість комплектуючих виробів;
3) відсутність оригінальних запчастин для здійснення належного сервісного
обслуговування продукції.
5. Фінансове
забезпечення: 1) високі процентні ставки за кредит і відсутність виваженої
кредитної політики; 2) складна процедура оформлення кредиту із зарубіжного
банку; 3) нерозробленість механізму фінансового лізингу на спільних
підприємствах; 4) високий ступень відповідальності за фінансових ризик перед іноземним
інвестором.
6.
Управління: 1) конкурентна боротьба між спільним підприємством і вітчизняним
засновником на ринку відповідної продукції; 2) невизначеність функцій
управлінського персоналу [6].
В цілому проблеми спільного
підприємництва можна умовно розділити на дві групи:
1) питання, що можуть бути
розв'язані на рівні окремо взятого підприємства завдяки підвищенню ефективності
управлінських рішень;
2) труднощі, які виникають внаслідок
контактів спільного підприємства з іншими суб'єктами –– засновниками, кредиторами, постачальниками.
На основі результатів дослідження вище
зазначених проблем розроблено ряд загальних рекомендацій стосовно
раціоналізації підходів до організації функціонування спільних підприємств: 1)
доцільним для багатьох спільних підприємств є запровадження стратегії
диференційованого або концентрованого маркетингу; 2) спростити складну
матричну структуру управління маркетингом до товарної або ринкової; 3)
практикувати залучення нематеріальних засобів у якості внесків учасників
(передусім іноземних) до статутного фонду спільних підприємств, що перетворить
спільне підприємство у дієвий механізм трансферу технологічних знань; 4)
спільним підприємствам слід отримувати якомога більший і, по можливості,
пільговий доступ до мережі матеріально-технічного забезпечення іноземного
партнера; 5) з метою отримання нових джерел фінансування спільним підприємствам
слід розглянути можливість диверсифікації діяльності - дослідити перспективи
виходу у нові сфери з нижчим ступенем ризику і вищим рівнем прибутку; 6)
спільним підприємствам доцільно вивчити можливості для отримання кредитних
коштів не лише на території України, а й за її межами.
У контексті
дослідження питання перспективності поширення спільного підприємництва в
Україні на сучасному етапі розвитку
національної економіки необхідно відзначити доцільність поновлення уваги до
поширення спільного підприємництва у вигляді спільних підприємств. Тому нами
пропонуються наступні напрями розвитку спільного підприємництва в Україні:
1)
необхідно прийняти Закон України "Про інститути спільного
інвестування", у якому варто визначити і узгодити засади та категорії
спільної підприємницької діяльності;
2)
сформувати головні положення державної політики щодо підтримки спільного
підприємництва;
3)
розробити програмний документ "Державна концепція розвитку спільного
підприємництва", у якому визначити пріоритетні форми та конкретні заходи
підтримки спільного підприємництва у національному господарстві у тактичній
та стратегічній перспективі;
4)
для існуючих підприємств, які здійснюють спільне
підприємництво у депресивних галузях національного господарства, надати певні
податкові пільги та державні гарантії подальшої підтримки;
5)
сприяти створенню нових спільних підприємств із українськими
державними підприємствами та урядовими організаціями, які б виконували
частково бартерні операції у власному виробничому циклі в Україні.
Запропоновані
заходи розвитку спільного підприємництва можливі у разі їх консолідації із державною
зовнішньоекономічною політикою, спрямованою на забезпечення національної
безпеки і врахуванні негативних аспектів поширення іноземних компаній,
інтереси яких іноді зовсім не збігаються з вітчизняними.
Висновок. Спільні підприємства не ставлять
на меті формування сприятливого інвестиційного клімату у макромасштабі, але
переслідуючи свої власні інтереси, вони позитивно впливають на інвестиційну
сферу. Хоча, звісно як і у кожній справі, при створенні СП виникають певні
негативні моменти, як розбіжність цілей інвесторів з пріоритетами держави,
розвиток монополізму в галузях тощо, але вони наближають Україну до
міжнародного процесу інтеграції.
Література:
1.
Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від
16.04.1991р.
2.
Н.О. Єгорченко. Перспективність поширення спільного підприємництва у
міжнародних економічних відносинах // Економіка та держава. – 2009. - №7. – с.48-51.
3.
Л. Савченко. Тенденції світового ринку спільного інвестування // Цінні папери
в Україні. - 2010. - №47. – с.23.
4.
Р. Сіржук. Тенденції ринку спільного інвестування // Цінні папери в
Україні. – 2008. - №47. – с.28.
5.
Гаврилишин Б.Г. Економічна енциклопедія.
Ч. 2 / [Гаврилишин Б.
Г., Мочерний С. В., Устенко О. А. та ін.] ; за ред. С. В. Мочерного – К.: «Академія»,
2001. – 848 с.
6.
Сухарський В.С. Зовнішньоекономічна діяльність: організація, технологія,
практика, управління / Сухарський В.С.; – Тернопіль: Астон, 2006. – 528 с.