Гатеж С.А., Чобанюк Н.В.

Буковинська державна фінансова академія

 

Спільні підприємства в Україні: проблеми розвитку

 

 Унаслідок розвитку таких явищ, як глобалізація, інтеграція, інтернаціоналізація та міжнародний поділ праці у міжнародних економічних відносинах набуває поширення спільна підприємницька діяльність, яка відбувається на усіх рівнях управління у світовій економіці й охоплює дії органів наддержавного управління, країн і окремих суб’єктів господарювання. Спільна підприємницька діяльність набула поширення і використовується підприємствами та країнами в усіх сферах світового господарства.

Висвітленню особливостей ведення спільної підприємницької діяльності присвячено багато праць таких відомих вчених економістів, як: Л. Савченко, В.С. Сухарський, С.В. Мочерний, Р. Сіржук, Н.О. Єгорченко, Є.Ф. Авдокушин, О.Г. Гупало, Д.Д. Деніеле, Ю.В. Макогон, Ю.Г. Козак та ін.

Мета статті – дослідження форм спільної підприємницької діяльності у міжнародних економічних відносинах та визначення перспективи поширення форм спільного підприємництва в Україні та світі.

У статті 1 Закону України  «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що «Спільна підприємницька (господарська діяльність) – це діяльність, що базується на співробітництві між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності» [1].

Представницька асоціація європейської індустрії інвестиційного менеджменту оприлюднила звіт під назвою «Тренди європейської індустрії інвестиційних фондів у І кварталі 2010 року». Його дані свідчать, що сукупні чисті активи інвестиційних фондів, зареєстрованих у Європі, за січень-березень поточного року збільшилися на 5,8% і за станом на початок квітня дорівнювали 7 445 млрд. євро.  [3].

На сучасному етапі розвитку застосовуються різноманітні форми міжнародної кооперації виробництва. За класифікацією ЮНКТАД (Конференції ООН з торгівлі та розвитку) це: спільне виробництво, підрядна кооперація, поставки в межах ліцензійних угод, організація спільних підприємств, спеціалізація виробництва, а згідно з класифікацією ЮНІДО (Організація ООН з промислового розвитку) це: проста і складна спеціалізація, організація спільних підприємств, виконання контрактних робіт, постачання в кредит машин, устаткування, заводів. Також, утворюються зони спільного підприємництва у вигляді спеціальних (вільних) економічних зон, зон вільної торгівлі [2].

Прикладами масштабної міжнародної співпраці України з іншими країнами є міжнародні проекти та програми: „Морський старт”, „Дніпро”, „Циклон-3”, „Місяць”, „Венера”, „Марс”, „Космос”, „Інтеркосмос”, „Еврика”, „FORZA”. Набуває посилення співробітництво у сфері: операцій із спільного виробництва кіно- та телефільмів, природоохоронних проектів, організації спільних лікувально-оздоровчих та туристичних підприємств, у сфері науки, технології та освіти, у кольоровій та чорній металургії, хімічній промисловості, у галузі воєнної техніки та у напрямку створення стратегічних транспортних коридорів [2].

У процесі свого розвитку підприємства можуть проходити певну інтеграційну еволюцію спільної підприємницької діяльності, основними етапами якої є: самостійне підприємництво, співробітництво підприємств, спільна діяльність, спільне підприємництво.

На етапі самостійного підприємництва виконання господарських процесів, кожне підприємство здійснює автономно без сторонньої допомоги. Співробітництво підприємств є їх співпрацею і здійснюється у вигляді стратегічного, передвиробничого та виробничого співробітництва між певними суб’єктами господарювання. При поглибленні інтересів, підприємства в межах співробітництва можуть перейти до спільної діяльності. При подальшому збігу інтересів і більш тісному співробітництві підпри­ємства можуть здійснювати спільне підприємництво. Основними стимулами до спільного підприємництва є вихід ком­паній на нові ринки, придбання додат­кових джерел сировини, зменшення витрат і ризиків, підвищення прибут­ковості та збільшення обсягу вироб­ництва, адаптація до приймаючої краї­ни, обхід місцевих заборон, отриман­ня певних пільг, зменшення конкурен­тного тиску у країні іноземного інвес­тора [5].

В економіку України в І кварталі 2010 року іноземними інвесторами вкладено 717,1 млн доларів прямих інвестицій, що становить 61,0% від надходжень І кварталу попереднього року. Дана тенденція є негативною, оскільки зменшується можливість створення нових підприємств, введення нових технологій.

Діяльність спільних підприємств в Україні була найбільш активною у перші роки становлення незалежної держави. Спільні підприємства в Україні існують в багатьох галузях економіки. В основному це торгівля, об­робна та паливно-енергетична промисловість. Найбільш відомі, підприє­мство “Укртатнафта”, “РУНО”, “Audi Hungaria Motor Kft”, “Kraft Foods Ukraine”, “Рено-ЛАЗ”, “АвтоЗАЗ-DАЕWОО”.   У створення спільних підприємств в Україні інвестовано приблизно зі 40 країн світу, переважно з країн СНД, Німеччини, Швейцарії, Австрії, Польщі, Угорщини, Болгарії, Індії, Італії, СІІІЛ, Канали, Китаю.

Як показує досвід України спільні підприємства не завжди сприяли оздоровленню економічного середовища національних економік. Часто створення спільних підприємств мало під собою кримінальну основу у виг­ляді інституту відмивання нелегальних грошей. Існували випадки коли спільні підприємства, які мали пільги, здійснювали ве­ликий імпорт, агресивно зміщували товари національного виробництва [6].

Зменшення кількості спільних підприємств та підпри­ємств зі 100%-ми іноземними інвестиція­ми пояснюється кількома причинами:

-                  важливі зміни, що відбулися у нормативно-законодавчій базі, зокрема скасування пільг, які  надавалися у реєстрації спільних підприємств;

-                  високий ступінь зносу основних вироб­ничих фондів, який на початок 2010 р. становив у цілому майже 60%;

-                  страхування  ризиків та  своєчасних платежів у більшості економічно роз­винених країн сягає 90-95%,  в Україні на сьогодні застраховано лише 15% ри­зиків.

Сьогодні спільні підприємства функ­ціонують переважно у таких галузях, як внутрішня торгівля (22,4%), харчова промисловість (14,5%), машинобудування і металообробка (12,8%), чорна і ко­льорова металургія (5,0%), зовнішня торгівля (4,4%), транспорт і зв'язок (4,1%), легка промисловість (4,0%), хімічна промисловість (3,9%), будівництво (3,7%).

На даний час у  діяльності спіль­них підприємств наявна велика кількість нерозв'язаних проблем. Розглянемо найважливіші з цих проблем, стосовно сфер, до яких вони відносяться.

1. Маркетинг: 1) відсутність належного транспортного забезпечення для підтримання зв’язків зі споживачами продукції підприємства; 2) недостатня кількість огртехніки для обробки й аналізу інформації; 3) недостатня обізнаність спеціалістів з питань організації маркетингових досліджень; 4) нестабільність ринкових відносин в Україні, що ускладнює запровадження методів маркетингових досліджень.

2. Виробництво: 1) труднощі із впровадженням нової технології через перепони, які ставлять митні служби та центр стандартизації при закупівлі імпортного обладнання; 2) відсутність в ряді випадків реакції з боку постачальника обладнання на акт рекламації; 3) невідповідність у темпах розвитку технологій на спільних підприємствах та підприємствах-суміжниках; 4) труднощі, пов’язані з комп’ютеризацією виробничого процесу;
5) підвищення собівартості виробництва у зв’язку з подорожчанням електроенергії і бензину.

3. Кадрове забезпечення: 1) висока плинність кадрів; 2) низька професійна підготовленість, відсутність кваліфікованих фахівців, які відповідали б міжнародним стандартам.

4. Матеріально-технічне забезпечення: 1) нестабільність цін на ресурси; 2) висока вартість та низька якість комплектуючих виробів;
3) відсутність оригінальних запчастин для здійснення належного сервісного обслуговування продукції.

5. Фінансове забезпечення: 1) високі процентні ставки за кредит і відсутність виваженої кредитної політики; 2) складна процедура оформлення кредиту із зарубіжного банку; 3) нерозробленість механізму фінансового лізингу на спільних підприємствах; 4) високий ступень відповідальності за фінансових ризик перед іноземним інвестором.

6. Управління: 1) конкурентна боротьба між спільним підприємством і вітчизняним засновником на ринку відповідної продукції; 2) невизначеність функцій управлінського персоналу [6].

       В цілому проблеми спільного підприємництва можна умовно розділити на дві групи:

       1)  питання, що можуть бути розв'язані на рівні окремо взятого підприємства завдяки підвищенню ефективності управлінських рішень;

      2) труднощі, які виникають внаслідок контактів спільного підприємства з іншими суб'єктами –– засновниками, кредиторами, постачальниками.

       На основі результатів дослідження вище зазначених проблем розроблено ряд загальних рекомен­дацій стосовно раціоналізації підходів до організації функціонування спільних підприємств: 1) доцільним для багатьох спільних підприємств є запровадження стратегії диференційо­ваного або концентрованого маркетингу; 2) спростити складну матричну структуру управління маркетингом до товарної або ринкової; 3) практикувати залучення нематеріальних засобів у якості внес­ків учасників (передусім іноземних) до статутного фонду спільних підприємств, що перетворить спільне підприємство у дієвий механізм трансферу технологічних знань; 4) спільним підприємствам слід отримувати якомога більший і, по мож­ливості, пільговий доступ до мережі матеріально-технічного забезпечення іно­земного партнера; 5) з метою отримання нових джерел фінансування спільним підприємс­твам слід розглянути можливість диверсифікації діяльності - дослідити перспе­ктиви виходу у нові сфери з нижчим ступенем ризику і вищим рівнем прибут­ку; 6) спільним підприємствам доцільно вивчити можливості для отримання кредитних коштів не лише на території України, а й за її межами.

У контексті дослідження питання перспективності поширення спільно­го підприємництва в Україні на сучас­ному етапі розвитку національної економіки необхідно відзначити до­цільність поновлення уваги до поши­рення спільного підприємництва у вигляді спільних підприємств. Тому нами пропонуються наступні напрями розвитку спільного підприємництва в Ук­раїні:

1)                необхідно прийняти Закон України "Про інститути спільного інвестування", у якому варто визначити і узго­дити засади та категорії спільної підприємницької діяльності;

2)                сформувати головні положення державної політики щодо підтримки спільного підприємництва;

3)                розробити програмний до­кумент "Державна концепція розвит­ку спільного підприємництва", у яко­му визначити пріоритетні форми та конкретні заходи підтримки спіль­ного підприємництва у національно­му господарстві у тактичній та стра­тегічній перспективі;

4)          для існуючих підприємств, які здійсню­ють спільне підприємництво у депресивних галузях національного госпо­дарства, надати певні податкові пі­льги та державні гарантії подальшої підтримки;

5)                сприяти створенню нових спільних підприємств із українськими державними підприємствами та уря­довими організаціями, які б викону­вали частково бартерні операції у власному виробничому циклі в Ук­раїні.

Запропоновані заходи розвитку спільного підприємництва можливі у разі їх консолідації із дер­жавною зовнішньоекономічною полі­тикою, спрямованою на забезпечен­ня національної безпеки і врахуванні негативних аспектів поширення іно­земних компаній, інтереси яких іноді зовсім не збігаються з вітчизняними.

Висновок. Спільні підприємства не ставлять на меті формування сприятливого інвестиційного клімату у макромасштабі, але переслідуючи свої власні інтереси, вони позитивно впливають на інвестиційну сферу. Хоча, звісно як і у кожній справі, при створенні СП виникають певні негативні моменти, як розбіжність цілей інвесторів з пріоритетами держави, розвиток монополізму в галузях тощо, але вони наближають Україну до міжнародного процесу інтеграції.

 

Література:

1.             Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р.

2.             Н.О. Єгорченко. Перспективність поширення спільного підприємництва у міжнародних економічних відносинах // Економіка та держава. – 2009. - №7. – с.48-51.

3.             Л. Савченко. Тенденції світового ринку спільного інвестування // Цінні папери в Україні. - 2010. - №47. – с.23.

4.             Р. Сіржук. Тенденції ринку спільного інвестування // Цінні папери в Україні. – 2008. - №47. – с.28.

5.             Гаврилишин Б.Г. Економічна енциклопедія. Ч. 2 / [Гаврилишин Б. Г., Мочерний С. В., Устенко О. А. та ін.] ; за ред. С. В. Мочерного – К.: «Академія», 2001. – 848 с.

6.             Сухарський В.С. Зовнішньоекономічна діяльність: організація, технологія, практика, управління / Сухарський В.С.; – Тернопіль: Астон, 2006. –  528 с.