Сечина О.І., Мельникова О.С.

Донбаська національна академія будівництва і архітектури

Приватні інвестиції у сектор водопостачання

як основа проведення реформування галузі

Постановка проблеми. Соціальна орієнтація ринкової економіки передбачає спрямування більшої частини бюджетних коштів на задоволення потреб населення, при чому важливе значення відводиться житлово-комунальній сфері як основі забезпечення задоволення первинних потреб людини у захищеному житлі, теплі і чистій воді. Однак сучасний стан житлово-комунального господарства свідчить про те, що підприємства галузі не мають спроможності надавати населенню послуги високої якості. Особливу увагу пропонується звернути на сектор водопостачання, тому що якісна чиста вода виступає запорукою здоров’я людини. Покращити стан галузі та підвищити якість послуг водопостачання допоможе залучення приватних інвестицій, тому що дефіцит коштів не дозволяє провести реформування житлово-комунального господарства в повному обсязі.

Аналіз останніх публікацій. Проблемами формування фінансових ресурсів житлово-комунального господарства та сектора водопостачання займалися такі автори, як В.П. Полуянов, А.Б. Савченко, Н.М. Свєтлова, С.П. Попова, О.І. Гура та ін. Методи залучення коштів приватних інвесторів, а також ефективність їх використання досліджували Є.Ю. Гайко, В.С. Бурлака, Г. Волинський, Н.Г. Дутко та ін. За результатами робіт можна визначити основні напрямки використання залучених котів, описати процес функціонування підприємств водопостачання і особливості формування їх прибутку. Однак, недостатньо висвітленим залишається взаємозв’язок між особливостями формування власних коштів на підприємствах водопостачання і залученням інвестицій приватних інвесторів.

Мета цієї роботи полягає у висвітленні взаємозв’язку між особливостями формування прибутку підприємств водопостачання і необхідністю залучення недержавних інвестицій до галузі.

Основна частина. Для того, щоб висвітлити особливості формування прибутку підприємств водопостачання, розглянемо балансову модель фінансових потоків у водопостачанні, яку пропонують В.П. Полуянов та А.Б. Савченко [1, С. 259-267]. У моделі «власник – постачальник – споживач» з точки зору формування прибутку головна увага приділяється підприємствам житлово-комунального господарства, які експлуатують цілісні майнові комплекси із забезпечення водопостачання та водовідведення, що знаходяться у комунальній власності. У балансовій моделі таке підприємство виступає як «постачальник». Відповідно «власником» є територіальна громада або інша спільнота людей, що проживають на певній території, в комунальній власності якої знаходяться інженерні мережі і комунікації. Для більш повного уявлення про «споживачів» послуг підприємств водопостачання можна скористатися наступною класифікацією, яку пропонує В.П. Полуянов: населення, виробничі підприємства, комунально-побутові підприємства, бюджетні організації, організації теплопостачання, інші споживачі [2, С. 4-7]. Така класифікація використовується підприємствами житлово-комунального господарства для розрахунку фактичної структури реалізації води різним категоріям споживачів. Саме «споживач» перетворює балансову модель фінансових потоків на взаємозв’язаний комплекс, в якому мають враховуватися інтереси власника, постачальника і споживача.

Необхідно зауважити, що при розгляді процесу формування фінансових потоків у водопостачанні істотними є наступні фактори:

- в Україні підприємства водопостачання надають послуги різним категоріям споживачів, певна кількість яких мають право отримувати пільги та дотації, які фінансуються з держбюджету;

- оплата послуг не здійснюється в повному обсязі, що в першу чергу пов’язано із рівнем невиплаченої заробітної плати та розміром середньомісячної заробітної плати (рівень доходу певних верств населення дозволяє їм задовольнити лише первинні потреби забезпечення життєдіяльності);

- підприємство отримує право на дотацію з місцевого бюджету на різницю в тарифах у зв’язку з державним регулюванням цін у випадку, якщо встановлений тариф не забезпечує рентабельну роботу постачальника житлово-комунальних послуг, при чому граничний рівень рентабельності законодавчо не встановлений.

Формування прибутку підприємства-постачальника можна представити у вигляді наступної формули:

де – прибуток постачальника послуг; – дохід постачальника послуг; – витрати постачальника послуг; – дохід постачальника послуг від надання послуг промисловим споживачам; – дохід постачальника послуг від надання послуг населенню; – перерахування з державного бюджету на компенсацію вартості наданих послуг для пільгових категорій населення; – субсидії для населення; – дотація з місцевого бюджету на компенсацію різниці в тарифах.

Наприклад, «Макіївський міськводоканал» у 2011 році перестав отримувати фінансову допомогу з місцевого бюджету. Підприємство щомісячно несе збитки в середньому на суму 2,5 млн. грн., оскільки діючий тариф не забезпечує покриття собівартості послуг водопостачання і водовідведення. Ситуація погіршується наявністю заборгованості населення, сума якої складає 71,2 млн. грн. Виходить, що підприємство не має можливості не тільки сформувати кошти, необхідні для виконання заходів реформування галузі житлово-комунального господарства, але й вимушене скорочувати графік та обсяги постачання води для подолання дефіциту коштів.

Чому ж бюджетні кошти, які виділяються в рамках різних програм реформування житлово-комунального господарства, не забезпечують ефективного функціонування галузі в цілому та сектора водопостачання окремо? Проаналізувавши стан галузі та процес проведення у ній реформ, можна виокремити наступні основні причини неефективності функціонування підприємств водопостачання як об’єктів бюджетного фінансування:

- недосконала адаптація житлово-комунальної сфери і сектору водопостачання до ринкових умов;

- невідпрацьованість ефективного механізму реалізації програм реформування на місцях зумовлює освоєння коштів держбюджету з результативністю, що значно нижча від запланованої;

- високий коефіцієнт зносу основних фондів підприємств водопостачання зумовлює необхідність надання для реконструкції та модернізації такого обсягу ресурсів, який держава не в змозі забезпечити регулярно;

- неналагоджений механізм стимулювання зменшення неефективних витрат у даному секторі як з боку постачальників (втрати води при транспортуванні, підвищення енергоефективності), так і з боку споживачів (використання водоекономної техніки для населення, водозберігаючих технологій для виробничих підприємств тощо);

- недостатньо висока якість послуг (перебої у водопостачанні, низька якість питної води, систематичні збої водовідведення тощо) зумовлює відмову деяких споживачів від оплати таких послуг.

До того ж, виникнення заборгованості споживачів житлово-комунальних послуг перед підприємствами водопостачання викликане загальним нестабільним станом економіки країни і недостатньою фінансовою забезпеченістю певних верств населення. Можна зазначити, що державні інвестиції як механізм формування фінансових ресурсів підприємств водопостачання будуть ефективними при реалізації короткострокових проектів, які матимуть максимальний позитивний ефект щодо підвищення інвестиційної привабливості сектору для потенційних інвесторів.

Саме тому для проведення повної реформи галузі житлово-комунального господарства і сектору водопостачання необхідне залучення коштів приватних інвесторів: у держави вистачає коштів лише на часткове фінансування, а виконання лише частини запланованих заходів не призведе до значного поліпшення стану галузі.

У Законі України «Про державно-приватне партнерство» [3], який визначає організаційно-правові засади взаємодії відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування як власників підприємств житлово-комунального господарства з приватними партнерами, визначені такі основні види договорів про державно-приватне партнерство, як договори про концесію, спільну діяльність та розподіл продукції. Прийняття цього закону у 2010 р. зробило поштовх активізації процесу залучення приватних інвесторів до забезпечення потреб населення у галузі житлово-комунального господарства, і зокрема, у секторі водопостачання .

Висновки. Для подолання кризового стану підприємств водопостачання як результату затримки адаптації до ринкових умов господарювання є необхідним залучення коштів приватних інвесторів на засадах державно-приватного партнерства. Бюджетне фінансування має використовуватися для забезпечення ефективного інституціонального середовища та подолання найбільш гострих проблем для забезпечення інвестиційної привабливості сектора.

Використана література

1. В.П. Полуянов, А.Б. Савченко. Вдосконалення узагальненої моделі фінансових потоків у водопостачанні // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – №3. – С. 259-267.

2. В.П. Полуянов. Імовірнісне моделювання структури виробничої програми підприємства водопостачання // Схід. – 2004. - №1. – С. 4-7.

3. Закон України «Про державно-приватне партнерство» від 1 липня 2010 р. № 2404-VI // Режим доступу: search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_07_

01/an/195/T102404.html