Економічні науки/ 5.Управління трудовими ресурсами

доц., к.е.н. Жуков П.П., кравчук Ю.Б.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Україна

Людський розвиток в Україні:

соціальне вирівнювання регіонів

В Україні соціальна диференціація регіонів є надмірно високою. Це є результатом розбіжностей економічного розвитку та спеціалізації економіки; різною якістю регіонального управління і різним ступенем адаптації до ринкових умов; збереження жорсткої фінансової централізації, успадкованої від адміністративно-командної економічної системи.

Активна регіональна політика не має ототожнюватись із зменшенням регіональної диференціації за рівнем соціально-економічного розвитку. Її завдання полягає у створенні передумов та мотивуванні регіональних владних структур до прискореного розвитку в перспективних напрямах, концентрації уваги на розв’язанні найбільш гострих проблем людського розвитку. Тобто насамперед потрібно створити інституційне забезпечення регіональної політики.

Подолання соціальної нерівності регіонів України потребує зміни повноважень органів центральної та місцевої влади і адекватної трансформації системи фінансування. Надання більшої фінансової самостійності органам місцевого самоврядування, трансформація взаємовідносин з центром нададуть можливість більш повно і ефективно використовувати наявний потужний потенціал великих промислових міст для забезпечення кращої якості життя населення і здійснення впливу на загальнонаціональний соціально-економічний розвиток.

Для підвищення рівня фінансової самостійності органів місцевого самоврядування необхідно передати повноваження органам місцевої влади щодо надання соціальних послуг населенню: медичного обслуговування, освітніх послуг, соціальної допомоги, транспортних послуг, послуг житлово-комунального господарства.

Нагальною необхідністю є забезпечення доступу органів місцевого самоврядування до кредитних ресурсів через розміщення облігацій місцевих займів на міжнародних фінансових ринках, кредитування комунальних підприємств під гарантії органів місцевого самоврядування, створення фондів зворотних ресурсів для кредитування.

Треба якомога швидше змінити сучасну регіональну політику, стимулювати місцеву владу до пошуку додаткових джерел фінансування або більш ефективного використання наявних коштів.

Отже, ситуацію необхідно змінити, передбачивши внесення відповідних коректив до міжбюджетних відносин, до механізмів фінансування освіти та охорони здоров’я, житлових програм, до системи оподаткування доходів.

Враховуючи істотні регіональні розбіжності доступності для населення базових соціальних послуг, нагальним є розроблення єдиних державних стандартів їх надання. Держава в особі своїх центральних органів визначає мінімальний рівень таких стандартів, здійснює відповідну бюджетну політику, зокрема через трансферти дотацій, а місцеві органи влади можуть їх підвищувати за наявності потреб з боку населення і відповідних коштів.

Розбудова соціально орієнтованої ринкової економіки об’єктивно зумовлює необхідність забезпечення сталого людського розвитку як головного завдання державної соціальної політики і критерію суспільного прогресу країни, найбільш могутнього чинника динамічного економічного зростання в сучасному світі. Людський розвиток, розширення прав і свобод громадян, наближення до кращих світових стандартів якості життя мають бути пріоритетними напрямами діяльності Уряду. Ідеали людського розвитку і поступ у їх досягненні мають стати об’єднуючою національною ідеєю, на якій базуватиметься конкурентоспроможність України у глобальному світі.

Першочерговим завданням є фактичне втілення стратегії людського розвитку, що передбачатиме інтеграцію демографічної політики, політики в галузі охорони здоров’я та освіти, політики зайнятості і доходів, соціального захисту, регіонального розвитку за активної участі всіх суб’єктів соціального діалогу та членів суспільства.

Базовим положенням є трактування демографічної політики не як складової соціально-економічної політики, а як її особливої спрямованості, демографічної орієнтації. Стратегія соціально-економічного розвитку країни має передбачати підвищення демографічної ефективності усіх сфер суспільного життя, тобто їх „демографізацію”. Ця мета повинна досягатися шляхом реалізації Стратегії демографічного розвитку на 2006–2015 роки.

Державна соціальна політика у сфері охорони здоров’я населення має бути спрямована на розв’язання таких завдань:

реформування організації та управління системою охорони здоров’я, запровадження медичного страхування;

поширення традицій здорового способу життя, профілактика захворюваності, зниження травматизму;

запобігання передчасній смертності населення та подовження середньої тривалості життя, в тому числі активного періоду життя.

В освітній політиці стратегічними пріоритетами є забезпечення загального доступу до освіти і професійної підготовки, підвищення якості та ефективності системи освіти, формування та розвиток багаторівневої безперервної освіти впродовж життя шляхом:

забезпечення обов’язковості і безоплатності повної середньої освіти, розширення можливостей доступу до дошкільної освіти, загальної середньої та професійної освіти для дітей з особливими потребами;

удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів, формування державного замовлення на освітні послуги;

розвиток співпраці вищих навчальних закладів, наукових установ та підприємств, посилення спрямованості системи професійної освіти на забезпечення високої конкурентоспроможності випускників на ринку праці;

збільшення обсягів та диверсифікації джерел фінансування освіти.

Пріоритетним завданням політики у сфері зайнятості і доходів населення є забезпечення гідного рівня життя, сприяння становленню середнього класу, зменшення рівня та глибини бідності шляхом:

забезпечення повної продуктивної зайнятості, створення нових високопродуктивних робочих місць, поліпшення умов праці;

підвищення стандартів оплати праці, прийняття сучасного трудового та податкового законодавства з метою забезпечення матеріальної та законодавчої бази для переходу від концепції дешевих робочих рук до концепції конкурентоспроможної робочої сили;

реалізації принципу гендерної рівності у сфері праці, створення умов для гармонійного поєднання трудової діяльності з виконанням сімейних обов’язків;

удосконалення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, запровадження єдиного соціального внеску, накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та обов’язкової пенсійної професійної системи;

створення справедливої системи соціальних трансфертів, розроблення та запровадження державних соціальних стандартів, перехід до єдиної адресної соціальної допомоги.

Основним інструментом державного впливу у сфері регіонального людського розвитку є визначення пріоритетів і цільових показників для кожного з регіонів, джерел та обсягів бюджетного фінансування, необхідних для їх досягнення.

Здійснення на державному та регіональному рівнях заходів щодо розв’язання найбільш актуальних проблем людського розвитку має вирішальне значення для забезпечення економічного зростання, суспільної злагоди та національної безпеки України.

Література:

1.Людський розвиток регіонів України: аналіз та прогноз (колективна монографія) / За ред. Е.М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2007. – 367 с.