Економічні науки / 7. Облік і аудит

Швець Алла Григорівна

Науковий керівник: Федоришина Л.І.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Плата за землю у системі податкового обліку підприємств

Формування ринкового середовища в Україні передбачає посилення ролі земельних ресурсів у системі економічних відносин.

Відповідно до Конституції України, земля є об’єктом права власності українського народу та основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Використання землі в Україні є платним.

Земля як об’єкт ринкових відносин має ключове значення при здійсненні підприємницької діяльності в аграрній сфері у якості основного засобу виробництва [3, c.17].

Тенденції сучасного розвитку земельних відносин характеризуються недосконалістю організаційно-економічного забезпечення землекористування та землеволодіння. А тому, невід’ємною складовою механізму економічного регулювання земельних відносин є плата за землю, яка є системою обов’язкових земельних рентних платежів.

За допомогою механізму плати за землю держава впливає на економічні інтереси землевласників і землекористувачів, спонукаючи їх підвищувати ефективність використання землі, що знаходиться у їх розпорядженні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що питання плати за землю висвітлені в наукових працях таких відомих вчених як: Месель-Весе-ляка В., Буздалова І., Гайдуцького П., Милосердова В., Новаковського Л., Загайтова І., Добряка Д., Онищенка О., Стельмащука А., Федорова М. та ін. Однак прийняття Податкового кодексу в Україні вимагає поглиблення досліджень з метою вдосконалення теоретичних підвалин функціонування економічних регуляторів земельних відносин, ключовим з яких є плата за землю.

Ідея земельного податку не нова. Багатовікова історія світової цивілізації свідчить, що одним із перших у світі податків на оборону й утримання армії були так звані “датські гроші ”, які були запроваджені в 991 році після вторгнення датчан у Великобританію. За суттю і формою “датські гроші” стали першим земельним податком, тому що стягувалися з усіх британських землевласників та орендарів відповідно до кількості землі, якою володів господар. У стародавній Візантії для землеробів обов’язковими були щорічні казенні податки, які залежали від розмірів використовуваних земель, крім яких стягувалась орендна плата: для землероба – дев’ять снопів, частка ж земледавця – один сніп. У другій половині минулого століття американський економіст Генрі Джордж пропонував усі податки, якими обкладалися сільськогосподарські виробники, замінити на єдиний податок – податок на землю, однак революційна за змістом ідея не була втілена в той час у життя [3, c.17-18].

Економічна природа земельного оподаткування реалізується через виконання таких функцій:

Ø стимулювання раціонального використання землі (стимулююча функція);

Ø вирівнювання умов господарювання для підприємств, що функціонують у різних умовах (регулююча функція);

Ø акумулювання коштів на фінансування землеохоронних потреб і розвитку соціальної інфраструктури територіальних громад, яким належать сільськогосподарські угіддя (фіскальна функція) [3, c.18].

В Україні, відповідно до Податкового кодексу, плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, які є обов'язковими до сплати на усій території України, і в повному обсязі зараховується до місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки [1].

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати залежно від того, є громадянин власником землі або орендує її. Розмір земельної плати визначається залежно від нормативної грошової оцінки земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, а також від площі земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Вона була запроваджена з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Ставки податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження) встановлюються на 1га сільськогосподар-ських угідь у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1 %; для багаторічних насаджень - 0,03 %.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1% від їх нормативної грошової оцінки, за винятком таких земельних ділянок як: земельні ділянки сільськогоспо-дарських угідь, лісові землі, земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони, розташовані за межами населених пунктів [1].

Пільги щодо сплати земельного податку надаються як фізичним, так і юридичним особам.

Щодо фізичних осіб, то від сплати податку звільняються: інваліди першої і другої групи; фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; пенсіонери (за віком); ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таке звільнення поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом

використання у межах граничних норм:

Ø для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;

Ø для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;

Ø для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;

Ø для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;

Ø для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара [1].

Щодо юридичних осіб, то від сплати податку на землю звільняються: заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), парки державної та комунальної власності, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади; дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, спеціалізовані санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих; дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України; на період дії фіксованого сільськогосподарського податку власники земельних ділянок та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку тощо.

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв’язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру [1].

Суттєвим недоліком сучасного механізму справляння плати за землю в Україні є те, що вона не забезпечує фінансовими ресурсами заходи щодо поліпшення та охорони земельних угідь; нераціональне використання земель, зокрема, скорочення ріллі в зв’язку з відмовою від її обробітку, недотримання сівозмін з метою отримання більшого прибутку в короткостроковому періоді; відсутність впливу на ринкові трансакції земельних угідь [2, c.153-154].

Однак, як свідчить досвід зарубіжних країн, зокрема Болгарії, у випадку не оброблення земельних ділянок їх власники оподатковуються за підвищеними ставками земельного податку, що змушує власника землі самому обробляти земельну ділянку, віддати її в оренду, або ж взагалі продати. На жаль, в Україні така практика не застосовується [4, c.29].

Незважаючи на недоліки, земельний податок має значні переваги як у фіскальному, так і у регулюючому відношенні, зокрема: при справлянні земельного податку практично не існує можливості ухилення від оподаткування; за умови науково обґрунтованого механізму адміністрування земельного податку реалізується принцип справедливості та рівномірності, дотримання відповідно до теоретичних основ податкової політики; земельний податок у сільському господарстві виступає засобом врегулювання рентних доходів і слугує інструментом, за допомогою якого держава вирівнює умови господарювання; завдяки стимулюючій функції земельного податку держава домагається від землевласників ефективного використання землі як основного природного багатства суспільства [4, c.28].

Нарахований податок на землю відображається на підставі бухгалтерської довідки за кредитом субрахунку 641 «Розрахунки за податками», окремий аналітичний рахунок.

Однак, в податковому обліку слід враховувати, що на сільськогоспо-дарських підприємствах, які не перейшли на сплату ФСП, плата за землю відноситься на зменшення податку на прибуток, отже, у валові витрати не включається. На решті підприємств плата за землю включається до валових витрат. При нарахуванні податку на прибуток на сільськогосподарських підприємствах в системі кореспонденції рахунків відображається не вся його сума, а визначена різниця за даними «Декларації про прибуток підприємства, основною діяльністю якого є виробництво сільськогосподарської продукції».

Інакше відображається нарахування плати за землю на інших підприємствах. Оскільки тут сума плати за землю включається до валових витрат, вона відображається як валові витрати, пов'язані з внесенням (нарахуванням податків, зборів (обов'язкових платежів) до «Декларації про прибуток підприємства».

Сплата земельного податку відображається у кореспонденції дебет 641 (або 6412), кредит 311 «Поточні рахунки в національній валюті».

Проте нерідко через брак коштів сплата податку затримується, а тому підприємству нараховують пеню за кожний день прострочення 0,3 % від суми несплати. Таку пеню відображають за дебетом субрахунку 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» та кредитом субрахунку 642 «Розрахунки за обов'язковими платежами» з наступним списанням за рахунок фінансових результатів — дебет 79, кредит 948.

Таким чином, справляння та облік земельного податку в Україні здійснюється відповідно до вимог нового Податкового кодексу України, який передбачає вдосконалення адміністрування плати за землю, упорядкування пільг щодо її сплати, додаткові надходження тощо. Однак, незважаючи на це, в Україні потрібно реформувати системи земельних платежів з метою посилення ролі земельного оподаткування як регулятора розвитку земельних відносин, стимулювання раціонального використання землі шляхом підвищення відповідальності землевласників за ефективне використання угідь.

Література:

1. Податковий кодекс України від 02.12.2010. № 2755-VI, із змінами і доповненнями // http://zakon.rada.gov.ua

2. Боровик П.М. Напрямки розвитку земельного оподаткування // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Л.Українки. – Економічні науки. – 2010. – №2. – С.152 - 157.

3. Ібрагімов М.Р. Земельне оподаткування: теоретичні постулати та фіскальні реалії в Україні // Вісник Харківського економічного університету. – 2009. - №9. – С. 17 – 23.

4. Харкавенко О.О. Стан та перспективи земельного оподаткування // Економічні відносини. – 2010. - №5(28). – С. 27 – 31.

5. Шуліченко Т.В. Надходження майнових податків до місцевих бюджетів України // Вісник Одеського державного економічного університету. – 2009 . -№15. – С. 1 – 8.